Болеслав Прус - Фараон

В цю хвилину прибігла цариця Нікотріс і, побачивши тіло вже в ношах, кинулась до ніг небіжчикові.

— «О муже мій! О брате мій! О коханий мій! — кричала вона, задихаючись від плачу. — О коханий, зостанься з нами, зостанься в своїм домі, не покидай цього місця на землі, де ти пробуваєш!»

«З миром, з миром, на Захід, — співали жерці, — о великий володарю, іди з миром на Захід…»

— «О горе! — голосила цариця. — Ти поспішаєш до перевозу, щоб переправитись на той бік! О жерці, о пророки, не поспішайте, зоставте його, бо ви повернетесь додому, а він піде в країну вічності…»

«З миром, з миром, на Захід!.. — співав хор жерців. — Якщо бог схоче, коли настане день вічності, ми побачимо тебе знову, о володарю, бо ти йдеш, в країну, що єднає між собою всіх людей».

На знак достойного Гергора, служниці відірвали свою повелительку від ніг фараона й силоміць одвели її до покоїв.

Ноші, що їх несли жерці, рушили, а в них — фараон, одягнений і оточений почтом, як за життя.

Праворуч і ліворуч, перед ним і за ним ішли воєначальники, скарбники, судді, великі писарі, носії сокири й лука та величезна юрба жерців різних ступенів.

На. подвір’ї слуги впали ниць, голосячи та ридаючи, а воїни піднесли зброю; заграли труби, ніби вітаючи живого царя.

І справді, володаря, мов живого, понесли до перевозу. А коли підійшли до Нілу, жерці поставили ноші на позолочену барку під пурпуровим балдахіном, як за життя.

Тут ноші засипали квітами, проти них встановили статую Анубіса, і царська барка попливла до другого берега Нілу, а вслід за нею линуло голосіння слуг і придворних жінок.

За дві години дороги від палацу, за Нілом, за каналом, за родючими ланами й пальмовими гаями, між Мемфісом та «Плоскогір’ям мумій» лежало дивне поселення. Всі його будівлі були призначені для мертвих, а жили там тільки колхіти й парасхіти, Які бальзамували тіла.

Це поселення було ніби присінком справжнього кладовища, мостом, який сполучав світ живих з місцем вічного спочинку.

Сюди приносили небіжчиків і робили з них мумії, тут родини умовлялися з жерцями про ціну поховання. Тут робили святі книжки і пов’язки, труни, меблі, начиння й статуї для мертвих.

Це поселення, яке лежало від Мемфіса за кілька тисяч кроків, було обнесене довгим муром з кількома брамами. Почет, що ніс тіло фараона, зупинився перед брамою, що вражала своєю величністю, і один із жерців постукав.

— Хто там? — озвався голос із середини.

— Осіріс-Мер-Амон-Рамзес, володар двох світів, прибув до вас і жадає, щоб його приготували до вічної мандрівки, — відповів жрець.

— Чи може бути, щоб згасло сонце Єгипту?.. Щоб помер той, хто сам був подихом і життям?..

— Така була його воля, — відповів жрець. — Прийміть же володаря нашого з належними почестями і всі послуги зробіть йому як годиться, щоб не спіткала вас кара в земному і в прийдешньому житті.

— Ми зробимо все, як ви кажете, — промовив голос із середини.

Тоді жерці залишили ноші під брамою і швидко відійшли, щоб на них не повіяло нечистим подихом трупів, скупчених у цьому місці. Залишились самі сановники на чолі з верховним суддею та скарбником.

Минуло чимало часу, поки брама відчинилась, і з неї вийшло кільканадцять чоловік, з закритими обличчями, в жрецькому одязі.

Побачивши їх, суддя сказав:

— Віддаємо вам тіло володаря нашого й вашого. Зробіть з ним усе, що велить святий закон, і нічого не занедбайте, щоб цей великий небіжчик не зазнав з вашої вини неспокою на тому світі.

А скарбник додав:

— Візьміть золота, срібла, малахіту, яшми, смарагдів, рубінів і найдорожчих пахощів для нашого володаря, щоб йому нічого не бракувало і щоб усе було найкращого гатунку. Це кажу вам я, скарбник. А якби знайшовся який негідник, що насмілився б замість благородних металів підсунути нікчемну підробку, а замість коштовних каменів — фінікійське скло, хай пам’ятає, що йому повідрубують руки й повиймають очі.

— Буде так, як ви кажете, — відповів один із закутаних жерців.

Після цього вони підняли ноші і ввійшли з ними в глиб поселення мертвих, співаючи:

— «Ти йдеш з миром в Абідос!.. Щоб ти дійшов з миром до (Ліванського заходу!.. На Захід, на Захід, до землі справедливих!..»

Брама зачинилась, і верховний суддя, скарбник та сановники, що супроводили їх, повернулися до перевозу, щоб їхати в палац.

У цей час жерці з закритими обличчями понесли ноші до величезного будинку, де бальзамували лише тіла царів і тих найвищих сановників, які мали особливу ласку, фараона. Вони зупинилися при вході, де стояв золотий човен на колесах, і почали витягати небіжчика з нош.

— Гляньте! — вигукнув один із них. — Чи не шахраї вони? Фараон помер у каплиці Осіріса, отже, він був у парадному одязі… А тут — подивіться! Замість золотих браслетів — мідні, ланцюг теж мідний, а в перснях фальшиві камені…

— Правда, — відповів другий. — Хотілося б мені знати, хто це його так опорядив — жерці чи писарі?

— Напевно, жерці… О, щоб вам руки повідсихали, негідники!.. І такий мерзотник ще сміє нам нагадувати, щоб ми давали небіжчикові все найвищого гатунку!..

— Це не вони казали, а скарбник…

— Усі вони злодії…

Розмовляючи так, бальзамувальники зняли з небіжчика царський одяг, одягли на нього гаптований золотом халат і перенесли тіло в човен.

— Хвала богам, — сказав котрийсь із них, — що ми вже маємо нового володаря… Цей швидко наведе лад з жерцями… Вилізе їм боком те, що вони нагребли…

— Ууу!.. кажуть, що це буде крутий володар, — озвався другий. — Приязний з фінікійцями, наблизив до себе Пентуера, хоч він не з родовитих жерців, а з таких же бідняків, як і ми… А військо, кажуть, готове в огонь і в воду за нового фараона…

— І лиш цими днями він добре поколошматив лівійців.

— А де ж він зараз, цей новий фараон?.. — озвався третій. — В пустелі?.. Коли б його не спіткало нещастя, перше ніж він повернеться до Мемфіса…

— Що йому хто зробить, коли військо за нього? Щоб мені не дочекатися чесного похорону, коли молодий фараон не столочить жерців так само, як буйвол пшеницю…

— Ну ти ж і дурень! — перебив його бальзамувальник, який досі мовчав. — Фараон подолає жерців?!

— А чом би й ні?..

— А ти бачив колись, щоб лев розідрав піраміду?..

— Таке скажеш!..

— Або щоб буйвол розтрощив її?

— Звичайно, ні.

— Або щоб вихор перекинув піраміду?

— Та чого ти вчепився з своїми питаннями?..

— Ну, то я вам кажу: швидше лев, буйвол чи