Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

(обидві 1934). (Примітка перекладача).

31

Продовження листа відсутнє.

32

С. 66 Стрийська — тепер Івана Мазепи. (Примітка перекладача).

33

С. 68 Лішнянська — тепер Івана Франка. (Примітка перекладача).

34

C. 71 тератофілія — «уподобання потворного»; термін складається з грецьких слів teras («дивне створіння, потвора») і philia («любов, уподобання»). (Примітка перекладача).

35

С. 77 Юліан Тувім (1894–1953), видатний польський поет, співзасновник поетичної групи «Skamander», твори його відзначаються увагою до сучасної мови, гуманізмом і пацифізмом, критичною настановою щодо політичного життя міжвоєнної Польщі; відомий своїми віршами для дітей, патріотичною лірикою часів Другої світової війни; через єврейське походження змушений був у 1939–1946 роках перебувати в еміграції (Франція, Португалія, Бразилія, США), відтак повернувся до Польщі, де зосередився на перекладах із різних мов. (Примітка перекладача).

36

С. 82 Массімо Бонтемпеллі (1878–1960), італійський письменник і літературний критик, від 1930 року член Італійської Академії, після війни — сенатор; теоретик близького до футуризму літературного напрямку «новоцентризму», у 20-х роках запровадив власний літературно-філософський стиль, заснований на парадоксі й вигадливих асоціаціях між дійсністю й фантазією, який він назвав «магічним реалізмом». (Примітка перекладача).

37

С. 85 deus ех machina (лат.) — дослівно «бог із машини», формальний засіб у давньогрецькій драматургії, який дозволяв завдяки появі на сцені божества (скажімо, спущеного у люльці згори) різко й несподівано розв'язати конфлікт між персонажами чи обірвати природний розвиток сюжету. (Примітка перекладача).

38

С. 88 cum grano salis (лат.) — дослівно «з дрібкою солі», ідіома з «Природничої історії» Плінія Старшого, яка означає «з гумором, дотепно, із застереженнями, не всерйоз». (Примітка перекладача).

39

С. 88 dementi (франц.) — заперечення, спростування. (Примітка перекладача).

40

С. 95 «Nowe Widnokręgi» — польськомовне літературно-публіцистичне видання, що виходило у 1941–1946 роках у Львові, а також в евакуації у Куйбишеві та Москві; головний редактор Ванда Василевська, до складу редакції входили Є. Борейша (директор утвореної в 1936 році на основі колекції Оссолінеуму та сотень конфіскованих приватних і громадських бібліотек Бібліотеки АН України у Львові, один із провідних післявоєнних ідеологів польського сталінізму у галузі культури), С. Дзержинська (дружина Ф. Дзержинського), А. Лямпе, Г. Усієвич, письменники Т. Бой-Желенський, Я. Броневська, А. Важик, Г. Ґурська, С.Є. Лєц, Т. Пайпер, Є. Путрамент, Ю. Пшибось, А. Рудницький, М. Яструн; створене сталінським керівництвом СРСР для пропаганди сталінської версії комунізму та прискореної совєтизації польської інтелігенції, а також як полігон для випробування майбутньої культурної політики в залежній Польщі; значну частину співробітників складали євреї-біженці з Варшави, яким постійно загрожувала депортація у Сибір та Казахстан, якби вони відмовилися працювати (прецедентом стала масова депортація зі Львова до Сибіру 28–29 червня 1940 року 78–79 тисяч осіб, з-поміж яких євреї-біженці складали 82–84 %), та ж небезпека постійно чигала на польських діячів культури, яких могли будь-коли звинуватити в «антисовєцькій діяльності» на підставі довоєнних публікацій у незалежній Польщі, навіть і членів комуністичної партії Польщі, розпущеної та репресованої за наказом Сталіна в 1938 році. (Примітка перекладача).

41

С. 95 Ванда Василевська (1905–1964) — польська письменниця, дочка міністра закордонних справ Польщі Леона Василевського, хрещениця Ю. Пілсудського; до війни активна діячка Польської соціалістичної партії, учасниця антифашистського конгресу діячів культури у Львові 1935 року, прихильниця входження Західної України до складу СРСР; на початку Другої світової війни емігрувала до СРСР, стала членом ВКП(б) і депутатом Верховної Ради України, редакторка прокомуністичних журналів «Nowe Widnokręgi» і «Wolna Polska»; у публічних виступах і літературних творах відстоювала ідеологічні принципи сталінізму, була улюбленицею Й. Сталіна; організаторка Спілки польських патріотів і дивізії ім. Костюшка в СРСР, заступник голови контрольованого СРСР Польського комітету національного визволення; після війни прийняла совєцьке громадянство, мешкала у Києві (дружина А. Корнійчука) та Москві. (Примітка перекладача).

42

С. 96 «Нам Прусти не потрібні» — йдеться про Марселя Пруста. (Примітка перекладача).

43

С. 98 «На віллі, де мешкав Ландау, Шульц на його замовлення виконував стінописи» — докладніше про це у розділі Остання казка Бруно Шульца; т. зв. «вілла Ландау» розташована у Дрогобичі на вулиці Тарнавського (до війни — Яна), 14. (Примітка перекладача).

44

С. 98 Райтшуле — школа їзди верхи містилася у будинку по сучасній вулиці Шевченка. (Примітка перекладача).

45

С. 98 Дрогобицький будинок старих — тепер у цьому будинку по вулиці Міцкевича міститься міська бібліотека ім. В. Чорновола. (Примітка перекладача).

46

С. 99 «Komm, du Jude, komm!» (нім.) — «Йди-но, сюди, єврею!» (Примітка перекладача).

47

С. 101 «…він отримає „арійські папери“» — тобто документи, які би посвідчили, що їхній пред'явник не є євреєм, а належить до «арійських» народів (німці, поляки тощо). Згідно з гітлерівськими «расовими законами» євреї підлягали відокремленню в суспільстві, дискримінації, а відтак і плановому винищенню. На окупованих територіях Європи вони були зобов'язані постійно перебувати у визначених для них ґето, їм було заборонено пересуватися залізничним транспортом, самостійно обирати місце проживання і шукати засобів для утримання. «Арійські папери» давали змогу переїхати у порівняно безпечне місце і там сховатися від переслідувань, перебуваючи на нелегальному становищі. (Примітка перекладача).

48

С. 101 «…під час „дикої акції“ ґестапо» — нацисти здійснювали планомірні операції винищення єврейського населення окупованої Європи, які евфемістично називали «акціями»; у згаданому випадку йдеться про незаплановану, спонтанну («дику») операцію винищення євреїв Дрогобича. (Примітка перекладача).

49

С. 102. Перехрестя вулиць Чацького і Міцкевича — тепер це всуціль вулиця Шевченка. (Примітка перекладача).

50

С. 106 Адам Процький (1909–1990) — польський скульптор, творець композицій із синтетичними спрощеними формами, які найчастіше зображували людську постать, автор монументальних творів, зокрема пам'ятника вбитим у концентраційному таборі Ґрос-Розен в Роґозниці (1953) та пам'яті жертв II Світової війни (1963). (Примітка перекладача).

51

С. 108 феретрон — елемент католицьких культових церемоній, скульптурне зображення чи двобічний образ (зазвичай Діви Марії чи місцевих патронів-святих), який у свята носять вулицями на ношах. (Примітка перекладача).

52

С. 110 ієрофанний — від грецького слова hierophanta, що ним в античній Греції іменували жерця-наставника, який посвячував адептів у таємниці культу, у переносному сенсі — «втаємничена особа, яка виповідає таємницю». (Примітка перекладача).

53

С. 112 das ewig Weibliche (нім.) — «вічно жіночне», «вічна жіночність», вираз із другої частини трагедії Й.В. фон Ґете Фауст. (Примітка перекладача).

54

С. 113 ідолатрія — грецький термін, який означає «ідолопоклонство, поклоніння ідолам як богам». (Примітка перекладача).

55

С. 115 бельфер — жартівливе прізвисько вчителя в польському учнівському сленгу, походить від німецького «belfern» — «гавкати, дзявкати, лаятися». (Примітка перекладача).

56

С. 119. Іґнасіо Сулоаґа-і-Савалета [Ignacjo Zuloaga у Zabaleta] (1870–1945), іспанський маляр, який працював у Парижі та