Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Переказуй йому вітання.

— Обов’язково.

— Бувай, люба.

— Бувай, мамо.

Закінчуючи розмову, Полін відчула гіркий присмак у роті.

Джеррі й Амелія Джудд спланували це. У вихідні Джеррі знайде привід вирватися на побачення. Він зраджував Полін — тоді як вона щосили опиралася спокусі.

Де вона помилилася? Невже Джеррі помітив, що Ґас їй небайдужий? Контролювати почуття неможливо, вважала вона, та й не надто переймалася тим, що Джеррі симпатизує міз Джудд. А ось власні дії контролювати можна. Джеррі зрадив, а Полін — ні. У цьому вся різниця.

Була восьма — ранковий прайм-тайм. На одному з каналів точно буде інтерв’ю Джеймса Мура про ситуацію в Кореї. «Наче він щось тямить, — сердито подумала Полін. — Либонь і на карті тієї Кореї не знайде». Увімкнула телевізор і взялася клацати канали, поки не знайшла його на популістському ранковому шоу.

Мур був у замшевому піджаку з торочками. Це вже щось новеньке: він навіть не намагається пристосовуватися. Невже народові справді потрібен президент, схожий на слідопита з Дикого Заходу?

Розмову з ним вели Мія та Ітан. На початку Ітан сказав:

— Ви бували в Східній Азії, тому маєте розуміння тамтешньої ситуації.

Полін засміялася. Мур їздив у десятиденний тур Східною Азією і в Кореї був аж один день, більшу частину якого провів у п’ятизірковому готелі в Сеулі.

Мур відповів:

— Не корчитиму із себе експерта, Ітане, бо вже точно не вимовлю всіх тих чудернацьких назв... — Він витримав паузу, даючи ведучим посміятися: — Але вважаю, що без здорового глузду в цій ситуації ніяк. Північна Корея напала на наших союзників, тому відповідь повинна бути рішуча.

Полін промовила:

— Джиме, ти хотів сказати «ескалація»?

Він провадив:

— Будь-що інше тільки заохочує ворога.

Мія схрестила ноги. Як і всі жінки на цьому каналі, вона носила спідниці вище коліна. Сказала:

— Джиме, можете пояснити по-простому, що ви маєте на увазі?

— Я кажу про те, що Північну Корею можна знищити одним ядерним ударом хоч сьогодні.

— Звучить радикально.

Полін знову не стримала сміху.

— Радикально? — звернулась вона до екрана. — По-ідіотськи, ось як воно звучить.

Мур сказав:

— Це не лише швидко розв’яже нашу проблему, але й слугуватиме сигналом для решти. Так ми чітко покажемо: посунете на Америку — каюк вам.

Полін чудово уявляла, в якому екстазі зараз біснуються його прихильники. Але вона врятує від ядерного винищення навіть їх, хочуть вони того чи ні.

Вимкнула телевізор.

Нарешті була готова спати, але перед цим треба було зробити ще одну річ.

Вдягнула спортивний костюм і спустилася на поверх нижче. Там на посту Секретної служби знайшла молодого майора армії з атомною валізкою.

Це був брендовий дипломат Zero Halliburton, виготовлений з алюмінію і схований у шкіряний кейс. Нагадував звичайнісіньку валізу, окрім хіба що антенки, яка стирчала біля ручки. Привітавшись із чоловіком, Полін запитала в нього ім’я.

— Рейвон Робертс, пані президентко.

— Майоре Робертсе, я хотіла б оглянути вміст валізи, нагадати собі, так би мовити. Відімкніть її, будь ласка.

— Слухаюсь, мем.

Робертс швидко зняв кейс, поклав металеву валізу на підлогу, клацнув трьома замками й підняв кришку.

Усередині було три предмети й телефон без кнопок. Робертс спитав:

— Мем, бажаєте, щоб я нагадав вам про призначення кожного з предметів?

— Так, будь ласка.

— Це — Чорна книга.

На вигляд то була звичайна офісна тека для документів. Полін узяла її та погортала сторінки, списані чорним і червоним шрифтами. Робертс промовив:

— Тут наведено список варіантів удару.

— Усі способи, якими я можу розпочати ядерну війну.

— Так.

— Не думала, що їх аж стільки. Що далі?

Робертс узяв схожу книжечку.

— Тут список таємних об’єктів у всій країні, якими ви можете скористатися для укриття в разі необхідності.

Наступним предметом була тека з десятком аркушів, скріплених степлером.

— Тут описано принцип дії Системи термінового сповіщення, завдяки якій ви зможете звернутися до народу з усіх телеканалів і радіостанцій у разі загрози.

«В епоху цілодобового висвітлення подій ця річ уже нікому не потрібна», — подумала Полін.

— Цей телефон дзвонить лише на один номер: Центр управління військовими силами в Пентагоні. Звідти ваші інструкції передадуть ракетним базам, ядерним субмаринам, аеродромам з бомбардувальниками й польовим командирам.

— Дякую, майоре, — мовила вона.

Від посту Полін повернулася нагору. Нарешті можна поспати. Роздяглася й радісно заскочила в постіль. Лежала із заплющеними очима, та з голови їй не йшла та валіза в шкіряному кейсі. Бо справжнім її вмістом був кінець світу.

За кілька секунд Полін заснула.

Розділ тридцять п’ятий

Більшого міста, ніж Триполі, що вдвічі переважало Нджамену, Кія ще не бачила. У центрі височіли хмарочоси з краєвидом на пляж, проте на решті території було людно і брудно. Всюди стояли поруйновані бомбардуваннями будинки. Якщо деякі чоловіки ще інколи носили європейський одяг, то всі жінки ходили в довгих сукнях і хустках.

Абдул привів їх із Наджі в готель —дешевий, але чистий, —де серед працівників і гостей не було жодного білого і ніхто не розмовляв іншою мовою, крім арабської. Попервах Кія побоювалась готелів: коли працівники ставилися до неї з повагою, вона думала, буцімто з неї насміхаються. Якось запитала в Абдула, що робити, і він відповів:

— Будь привітна і не соромся просити, як тобі щось треба. Коли ж питатимуть, звідки ти й таке інше, просто всміхайся і кажи, що занадто зайнята.

Порада виявилася дієва.

Прокинувшись там першого ж ранку, Кія замислилася про майбутнє. Досі вона ніяк не могла повірити остаточному порятунку з табору. Усю дорогу на північ, навіть коли траси потроху ставали кращими й на ніч можна було залишатися в комфортних місцях, вона потайки боялася, що джихадисти впіймають їх і заберуть назад у неволю. Сильні й безжальні, ті люди звикли чинити так, як хочуть вони. Кія не знала нікого, крім Абдула, хто міг би їм протистояти.

Хвала Господу, жахіття скінчилося, але що далі? Які плани в Абдула? І чи є в них місце для неї?

Вирішила поцікавитися навпрямки. Відповів він запитанням:

— А чого хотіла б ти?

— Сам знаєш, — мовила вона. — Я хочу жити у Франції, де мій син буде ситим і навчатиметься в школі. Але я вже витратила всі гроші, а ще й з Африки не виїхала.

— Я зможу тобі допомогти.