Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

оптимізм.

— Небагато з того оптимізму пуття.

Голден витримав довгеньку хвилю мовчки. Облизав губи.

— Якщо ж вони скажуть «ні», — мовив він. — Якщо вони

змовилися дозволити Мертрі й далі її затримувати. Тоді я маю

вирішити, чи важливіша вона за недопущення того, щоб це

місце перетворилося на збройну війну.

— Угу.

— І я майже певен, що знаю, який зроблю вибір.

— Угу.

— Дехто, звісно, подумає, ніби я великий егоїст.

— Це правда, — погодився Еймос. — А ти пошли їх під три

чорти. Вони — не ми.

— Оце-о питаннячко: ми й вони — воно ж якраз і є та

проблема, що лежить в основі цього всього… — почав розвивати

думку Голден, коли це його урвав сигнал тривоги з ручного

термінала: за звучанням — першочергової урґентності сигнал.

Зарезервований для повідомлення: член залоги в небезпеці!

«Наомі! — подумав капітан. — Щось сталося з Наомі!»

Еймос ступив кілька кроків до Голдена — звівши брови в одну

рису й уже зціплюючи кулаки. Механік подумав те саме, що й

його капітан. А ще: якщо й справді щось непоправне спіткало

Наомі, то цим разом Голденові уже ж ніяк не зупинити Еймоса, коли механік кинеться вбити Мертрі. А мо’, навіть і не спробує

зупинити.

— Голден слухає, — сказав він, намагаючись говорити рівним

голосом.

— Кеп, у нас проблема, — озвався Алекс. Тремким, переляканим голосом. З Алексом Голден пройшов разом п’ять

чи й шість боїв. І навіть коли небо довкола них кишіло

ворожими ракетами-торпедами, його бойовий пілот ні разу не

запанікував. Отже, якесь надзвичайне лихо!

— Вона постраждала?

— Що? Хто? Ти про Наомі? Та Наомі жива-здорова, наскільки

мені відомо, — відказав Алекс. — Це ви, капітане, по самісіньку

шию в лайні!

Голден роззирнувся довкруж себе. Перша Висадка не горить, ніхто не стріляє. Чергова зміна поясан сідала на свої візки, їхати

до рудні. Кілька людей ішли собі по вулицях, кожне у своїх

справах. Двоє патрульних кехівців приязно щебетали з місцевою

жінкою, сьорбаючи щось гаряче з термоса. В полі зору було лиш

одне-єдине насильство: ящірка-дражнилка втягувала в себе

пташку, спійману в викидний шлунок.

— Ну, то що з нами не так? — запитав Голден.

— Щось велике вибухнуло на тому боці планети, — почав

доповідати Алекс, говорячи квапливо й ковтаючи слова, майже

без звичної для нього розтяжки звуків. — Змело там геть усю

низку островів. Ну, це так, ніби хто з космосу жбурнув туди

скелю. Щось того типу, що динозаврів повбивало. Зараз планету

оббігає ударна хвиля. Ви маєте якихось шість годин. Можливо.

Сердитий вираз Еймосового обличчя змінився щирим

подивом. Нечасто він дозволяв собі показати іншим, що

дивується, а від цього зробився трохи схожим на величезну

дитину.

— Шість годин до чого, Алексе? — запитав Голден. —

Докладніш, будь ласка.

— Уявіть собі вітри з швидкістю двісті чи й триста кеме за

годину, блискавки, потопні зливи. Те тільки добре, що до вас не

дійде цунамі в три кеме заввишки.

— Основний набір бичів з мішка гніву Божого, мінус

утоплення, — спробував Голден гумором приховати свій дедалі

дужчий страх. — А яка певність, що все це дійде сюди?

— Та ти що, кеп! Ось цієї хвилини я спостерігаю, як

протилежна половина планети роздирається на шматки! Це вам

ніяке не пророцтво. Це є тисячі кліків планети, що на очах

швидко-швидко зникає поміж вами й апокаліпсисом!

— Маєш яке відео? Надішлеш?

— Атож! — відказав пілот. — Маєте напохваті чисті трусики, перевдягтися після перегляду?

— Та давай надсилай. Воно знадобиться мені, щоб переконати

місцевих. Голден усе сказав.

— То що, кеп? — спитав Еймос. — Який план дій?

— Іще ж не склався.

* * *

— Прокрутіть іще раз! — сказав Мертрі по тому, як Голден

показав апокаліптичне відео, яке зняв Алекс за допомогою

телескопів