Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

Цієї миті Локвуд уперше збився зі свого спокійного тону, і я вельми зраділа, що в пітьмі не бачу його очей.  

—Того духа я знищив, — провадив він. —Та що з того користі? Все одно я спізнився. І відчував... — я зрозуміла, що він старанно добирає слова. — Не тільки гнів, Люсі, не тільки горе, а ще й   спустошеність. Адже    я мав тоді бути в кімнаті сестри... Мав захистити   її   ... Ще однієї такої втрати я собі не дозволю, в   ін    висвітлив ліхтариком прохід у стіні. - Тільки   я тобі присягаюсь, якщо ти ще раз увійдеш до   тієї кімнати без       мого дозволу, або вкрадеш   у    мене шоколадне печиво, я цього       ніколи тобі не пробачу. А тепер лізьмо до цієї діри. Що там у ній — баговиння чи не баговиння, я не знаю. Ось ти це й з’ясуєш.  

Це виявилась просто брудна вода. Ми поволі просувались тунелем уперед.  

— Дякую, — помовчавши, сказала я. — Дякую за те, що розповів мені про це...  

— Усе гаразд. Отже, тепер ти дещо знаєш про моє минуле. Хіба я міг після цього не стати агентом? Мене взяв на роботу такий собі Сайкс.  

Я аж присвиснула:  

— «Могильник» Сайкс? Відоме, нівроку, ім’я!  

— М-м... його справжнє ім’я було Найджел.  

Знову запала тиша.  

— Ти не боїшся про це розповідати мені? Людина з такою репутацією...  

— То був чудовий керівник. Справжній сором і для «Фіттес», і для «Ротвела», поки був живий. Він чув про те, що я зробив з... тим привидом. І запропонував працювати в нього. Тепер ти все знаєш.  

— Так, тільки...  

— Що сталося з моїми батьками? Це вже інша історія. Дуже давня.  

Я кивнула:  

— Розумію. Ти, мабуть, ледве пам’ятаєш їх... Ти був тоді ще такий малий...  

— Ні, я добре пам’ятаю їх, — усміхнувся Локвуд. — Вони були моїми першими привидами... Стривай! Я, здається, бачу вихід із тунелю.  

Він махнув рукою вперед — туди, де над водою з’явилась кругла блакитна пляма. Ця пляма дедалі більшала, поки ми помалу наближались до неї з першим промінням вранішнього сонця.  

Ніч поступилася місцем дневі, й співробітники агенції «Локвуд і К°», моргаючи, вийшли з підземного мороку, що докорінно змінив їхню долю.  

Тунель виходив надвір під покинутим причалом на північному березі Темзи, десь за два квартали від магазину Ейкме- рів. Ми знайшли докази того, що вхід до тунелю ще нещодавно було надійно зачинено: про це свідчили численні гнилі палі, вбиті в мулисте дно. До того ж отвір мав щільно перекриватись панеллю, майстерно збитою з ретельно підігнаних дощок. Зараз цю панель було відкинуто вбік так, ніби хтось поспіхом тікав з підземелля: підтверджували це й сліди черевиків, які ми з Локвудом помітили в прибережному бруді. Приплив, що тільки-но розпочався, вже заливав їх і невдовзі змив зовсім.  

А що тим часом відбувалось у магазині Ейкмерів — чи радше в тому, що