Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

від нього залишилось? Швидка допомога ДЕПРІК відвезла до лікарні Бобі Вернона. Прогноз лікарів був обнадійливий — Вернон, здавалось, відбувся вивихнутою ногою і, в найгіршому разі, легким струсом мозку. Разом з ним поїхала Кейт Ґодвін. Інші агенти сиділи коло розбитих скляних дверей магазину, кулились від вранішнього холоду й тихенько переговорювались із своїми колегами, що помалу збиралися сюди з усього Челсі. Часом хто-небудь із них протискувався у двері, щоб зазирнути в розгромлений вестибюль. Зовні він скидався на ляльковий будиночок, пом’ятий і потрощений сердитим малям. Там не залишилося жодної речі, що стояла б на своєму місці: все жужмом громадилось по кутках. Середину вестибюлю перетинала величезна глибока тріщина, крізь яку можна було потрапити до підземних в’язничних камер. Коли ми з Локвудом зайшли до магазину, Джордж із Кіпсом, насупившись, саме кріпили до однієї з колон мотузок, щоб лізти під землю шукати нас.  

Наша поява відразу поліпшила всім настрій. Усі з’юрмились довкола нас, бомбардуючи запитаннями. Мене плескали по спині, до мене всміхались, мені пропонували гарячу каву, вітали, дякували, картали, запрошували сісти — і все це водночас. Джордж простяг мені свіжий пончик. Костомаха-Фло кивнула мені з гримасою, що мала правити в неї за усмішку. Навіть Кіпсові, здається, полегшало, бо він одразу заходився жваво сперечатись із Локвудом, що робити далі. Сам він пропонував дочекатись Барнса й відвести службовців ДЕПРІК униз, щоб урочисто показати їм підземну в’язницю. В Локвуда наміри були інші.  

Поки вони сперечались, я вибралася з натовпу й побачила Голлі.  

Вигляд у неї був аж ніяк не бездоганний. Ба більше — за її власною міркою вона видавалась нечупарою. Проте, якщо порівняти зі мною, її вбрання було елегантно подерте, обличчя гарно подряпане, а черевики витончено заляпані.  

Наші погляди зустрілись.  

— Привіт, — сказала я.  

— Привіт.  

— Як ся маєш?  

— Чудово... А ти?  

— Трохи забила голову, та все гаразд... Рада тебе бачити.  

Вона кивнула:  

— Ти все-таки вибралась... Вітаю.  

— Умгу. Дякую.  

— Я тут дещо знайшла, — провадила Голлі. — Ось. Зачепився за якийсь шпичак. Я подумала, що це, напевно, твій...  

Так, у руці вона тримала мій рюкзак — подертий, запорошений. З-під горішнього клапана визирала кришка склянки з привидом. Усередину Голлі, здається, не зазирала. А може, й зазирала. Не знаю.  

Я взяла рюкзак у неї:  

Дякую.  

Нема за що.  

Зрозуміло, що розмова наша вийшла не дуже змістовна. Жодної фрази, щоб годилася чи для гасла над дверима, чи для епітафії на могильній плиті. Проте мені було досить і цього, бо ми з Голлі вперше розмовляли   щиро.    Без прихованої неприязні. Спокійно, втомлено, ніби просячи одна в одної вибачення. Це. думалось мені, стане поворотом у наших стосунках.  

Тим часом Локвуд узяв гору в суперечці з Кіпсом і відразу послав Джорджа до причалу, з-під якого ми вибрались на землю. Джордж мав знайти таємний вхід, а потім дістатися до зали з кістками й дослідити її. Він негайно вирушив у дорогу й до того ж не сам, а з Костомахою-Фло, яка знала берег Темзи краще за нас усіх.  

А невдовзі після цього приїхав інспектор Барнс.  

Він прибув на поліційному автомобілі, в супроводі чотирьох фургонів ДЕПРІК. З перших трьох фургонів повибігали агенти — юрба понурих підлітків з агенцій «Ґрімбл», «Темворт», «Аткінс і Армстронґ», геть зморених після нічної сторожі в Челсі й зараз мало до чого придатних. У такому стані вони навряд чи впоралися б навіть із Причаєним чи Томом-Тіньовиком. Чоловіки й жінки, що вийшли з четвертого фургона, були зовсім і   нші    — в ошатному темно-сірому вбранні, з кам’яними обличчями. На них не було ні уніформи ДЕПРІК, ні значків з емблемами якихось агенцій. Зате очі в усіх були однакові — примружені, пильні. Я подумала, чи це не ті самі «великі цабе», про яких раніше згадував Кіпс. Ті, які віддають накази Барн- сові.  

При вранішньому сонці Барнсові вуса здавались нечесаними. Та й сам він був якийсь пом’ятий і ніби здичавілий, як усяка людина, що тривалий час не спить, не вмивається й не відпочиває. Він тут-таки разом із своїми ошатними помічни- нами підійшов до