Луцій Анней Сенека - Моральні листи до Луцілія

чуже: про це вже говорив Платон, говорив Зенон, говорив Хрісіпп і Посідоній, говорив незчисленний загін наших і їм подібних. Але скажу тобі, в який спосіб вони могли б довести, що все це - їхнє: хай чинять, як говорять.

А тепер, оскільки я вже сказав те, що хотів донести до тебе, задовольню твою просьбу, але ціле те питання, на яке вимагаєш відповіді, перенесу в другий лист, аби ти втомленим не брався до справи доволі таки заплутаної, яку треба слухати з зацікавленням і, як-то кажуть, нащуливши вуха.

Бувай здоров!

ЛИСТ CIX

Сенека вітає свого Луцілія!

Хочеш знати, чи мудрець може бути помічний мудрецеві. Вважаємо, що мудрець сповнений всяким благом, що він сягнув вершини. То як же, постає питання, можна допомогти людині, яка посідає найвище благо? І все ж доброчесні люди сприяють один одному. Адже вони вдосконалюються в чеснотах і зберігають мудрість у відповідному для неї стані. Кожен прагне мати когось такого, з ким міг би спілкуватися, вести бесіду в спірних питаннях. Досвідчених борців удосконалює боротьба; музиканта спонукає до поступу той, хто володіє тим же мистецтвом. Так само й мудрець потребує, щоб його чесноти були в дії. Як він розворушує себе самого, так може й інший мудрець його розворушити. То чим один мудрець може допомогти іншому? Може підштовхнути його до чогось, може вказати нагоду для благородних учинків. А ще поділиться з ним своїми думками. Навчить його того, що сам винайшов. Адже й для мудреця завжди залишатиметься можливість якогось винаходу, матиме до чого вибігати і його думка.

Лихий шкодить лихому й робить його ще лихішим, розпалюючи в ньому гнів, потураючи похмурості, схвалюючи його жагу до насолод; через те лихі люди найбільшої шкоди зазнають тоді, коли пороки багатьох перемішуються між собою і творять суцільну нікчемність. Отже, й навпаки: добрий сприятиме доброму. «Чим?» - запитаєш.- Він додасть йому радості, зміцнить упевненість; а спокій, розлитий на обличчі співбесідника, буде для кожного з них джерелом утіхи. Окрім того, один одному передасть знання про ті чи інші речі, адже мудрець не все знає, а коли б навіть знав, то хтось інший міг би дошукатися коротших стежок і вказати, на які з них треба ступити, аби легше впоратися з усім обсягом розпочатого діла. Мудрець допоможе мудрецеві; зрозуміло, не лише своїми силами, а й силами того, кому він допомагає. Щоправда, й наодинці з собою він здатний довести свою справу до кінця. І все ж навіть того, хто на біговій доріжці, підганяють підбадьорливі оклики глядачів. Але знай ось що: мудрець допомагає не так іншому мудрецеві, як собі самому. Відбери в нього власну його силу - й він ні на що не буде здатний. З таким же правом можеш стверджувати, що й у меду нема жодної солоднечі: це той, хто має його їсти, так пристосований своїм язиком і піднебінням до того чи іншого смаку, що він або приємний, або відразливий для тих частин тіла. Адже декому, мабуть, у зв'язку з якоюсь недугою, мед видається гірким. Тому важливо, аби в обох була відповідна сила: щоб один був здатний допомогти, другий - сприйнятливий для допомоги.

- «Але якщо зайвим є нагрівати якусь річ, розпечену до найвищої міри, то так само зайве допомагати тому, хто сягнув найвищого блага. Хіба досвідчений в усьому хлібороб потребує порад сусіда? Хіба повністю споряджений для бою воїн хапається ще за якусь зброю? Так і мудрець: він же достатньо підготовлений до життя, достатньо озброєний».- Відповідаю: навіть розпечене до краю потребує додаткового жару, щоб залишитися таким же розпеченим.- «Але хіба жар не підтримує сам себе?» - По-перше, між речами, які зіставляєш, є велика різниця: жар - це щось одностайне, а допомога - різнорідна. Крім того, щоб жар був гарячим, не потрібно допомоги іншого жару, а мудрець не міг би залишатися при властивому йому стані духу, якби не допускав деяких інших подібних до себе приятелів, з якими б ділився своїми чеснотами. Додай і те, що всі чесноти поєднані між собою приязню. То хіба ж не приносить користі той, хто любить чесноти когось іншого, рівного собі, й водночас дає йому змогу любити й свої чесноти? Подібність, надто в чомусь благородному, втішає, коли ті, що подібні між собою, вміють і схвалити, й самі заслужити схвалення(1).

Врешті, належно вплинути на душу мудреця не може ніхто інший, крім мудреця,- як розумно вплинути на людину не може ніхто, крім людини. Як для того, аби подіяти на розум, потрібний розум, так само для дії на досконалий розум необхідний такий же досконалий розум.

Вважається, що допомагають також ті, хто не скупиться для нас і на речі буденні: гроші, впливові зв'язки, безпеку та все інше, що цінне або й необхідне для життєвих потреб. Тут, кажуть, навіть нерозумна людина помагає мудрецеві. Але ж допомагати - це згідно з природою діяти на душу як своєю власною чеснотою, так і чеснотою того, на кого ця дія звернена. А це неодмінно супроводжується благом для того, хто помагає: вдосконалюючи доброчесність іншого, він неминуче вдосконалює і свою. Та хай навіть відкладеш усе те, що або є найвищим благом, або провадить до нього, все ж мудреці можуть навзаєм собі допомагати. Для мудреця вже саме по собі бажане - знайти іншу мудру людину, адже з самої природи випливає, що всяке благо дорожить благом, тому-то доброчесний прив'язується до іншого, такого ж доброчесного, мов до себе самого.

Але, щоб не відхилятись від суті нашої бесіди, мушу, полишивши це питання, перейти до іншого. Адже й справді запитують, чи мудрець сам роздумуватиме над якоюсь справою, чи покличе когось для поради. Він конче те зробить, як тільки приступить до справ суспільних, домашніх, так би мовити, смертних. Тут йому настільки потрібна стороння порада, як потрібен буває лікар, стерничий, правник чи полюбовний суддя. Отже, мудрець іноді допоможе мудрецеві також тим, що переконуватиме його. Але й у величному, божественному, як уже мовилось, він буде корисний, бо спільно з подібним собі вправлятиметься у доброчесності, ділитиметься з ним і настроями, й думками. А ще цілком природним є горнутися до друзів, радіти і їхньому, і своєму власному зростанню. Бо коли б ми і чинили по-іншому, то не могли б зберегти доброчесності, яка тримається в силі лише завдяки щоденному її застосуванню. А доброчесність радить нам розумно розпоряджатися теперішнім,