Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

Ніякі інші допити в житті Ханса Фасте не забрали в нього стільки нервів.

Він зітхнув.

— Фру Джанніні, — сказав зрештою Екстрьом. — Я вважаю, що вашу клієнтку слід було б позбавити від суду. Вона хвора. Я спираюся на результати висококваліфікованої судово-медичної експертизи. Саландер потрібно направити на психіатричне лікування, якого вона вже давно потребує.

— В такому разі ви, напевне, запропонуєте це в суді.

— Зрозуміло. До моїх завдань не належить учити вас, як її захищати. Але якщо ви серйозно маєте намір дотримуватися цієї лінії, то складається цілком абсурдна ситуація. Автобіографія містить божевільні і безпідставні звинувачення на адресу деяких осіб… особливо на адресу її колишнього опікуна, адвоката Б’юрмана, і доктора Петера Телебор’яна. Сподіваюся, ви всерйоз не думаєте, що суд візьме до уваги які-небудь заяви, котрі, без жодного натяку на докази, ставлять під сумнів діяльність Телебор’яна. Цей документ просто стане — даруйте за порівняння — останнім цвяхом у вікові труни вашої клієнтки.

— Я розумію.

— Ви можете під час процесу заявити, що вона не хвора, і зажадати додаткової судово-медичної експертизи, і тоді справу буде передано до Державного управління судової медицини. Але, чесно кажучи, маючи цю пояснювальну записку від Саландер, немає жодного сумніву в тому, що будь-які інші судові психіатри прийдуть до такого ж висновку, як Петер Телебор’ян. Її власна розповідь підкріплює всі документи про те, що в неї параноїдальна шизофренія.

Анніка Джанніні ввічливо посміхнулася.

— Але ж існує альтернативний варіант, — сказала вона.

— Який? — поцікавився Екстрьом.

— Ну, що її розповідь цілком правдива і що суд вирішить їй повірити.

Прокурор Екстрьом був вочевидь дуже здивований. Потім він шанобливо посміхнувся і погладив борідку.

Всівшись за маленький столик, що стояв у нього в кімнаті біля вікна, Фредрік Клінтон уважно слухав Георга Нюстрьома і Юнаса Сандберґа. Все обличчя в нього було в глибоких зморшках, але очі, завдяки напруженому і зосередженому погляду, здавалися двома чорними цятками.

— Ми стежили за телефонними розмовами й електронною поштою головних співробітників «Міленіуму» починаючи з квітня, — сказав Клінтон. — Спостереження показувало, що Блумквіст, Малін Ерікссон і цей Кортес близькі до розпачу. Ми прочитали попередній варіант наступного числа «Міленіуму». Схоже, що Блумквіст тепер і сам визнає, що Саландер усе-таки ненормальна. Він намагається виправдовувати її в соціальному плані — мовляв, вона не мала від суспільства тієї підтримки, яку повинна була б дістати, і тому провина за її спробу вбити батька лежить далеко не тільки на ній… але ж ці міркування нічогісінько не означають. Там немає жодного слова про вторгнення в його квартиру або про напад на його сестру в Ґетеборзі і про зниклі звіти. Він знає, що нічого не може довести.

— У цьому якраз і проблема, — зауважив Юнас Сандберґ. — Блумквіст очевидно повинен розуміти, що тут щось не так. Але він поводиться так, ніби нічого не помічає. Пробачте, але це не в стилі «Міленіуму». Крім того, до редакції повернулася Еріка Берґер. Все наступне число «Міленіуму» таке пусте і беззмістовне, що видається просто глузуванням.

— Що ти хочеш сказати… що це фальшивка?

Юнас Сандберґ зітхнув.

— Літнє число «Міленіуму» взагалі-то мало б вийти останнього тижня червня. Судячи з того, що Малін Ерікссон писала електронною поштою Мікаелю Блумквісту, це число має друкуватися на одному підприємстві в Сьодертельє. Але коли я сьогодні зв’язався з підприємством, виявилося, що їм ще навіть не здали оригіналу. У них є лише комерційна пропозиція, отримана місяць тому.

— Гм, — мовив Фредрік Клінтон.

— Де вони друкувалися раніше?

— В якійсь друкарні в Моргонгові. Я зателефонував туди, зробивши вигляд, що працюю в «Міленіумі», і запитав, як далеко вони просунулися. Директор друкарні відмовився говорити на цю тему. Я збираюсь увечері туди навідатися.

— Ясно. Георг?

— Я пройшовся по всіх доступних телефонних розмовах за останній тиждень, — сказав Нюстрьом. — Дивно, але ніхто із співробітників «Міленіуму» не обговорює нічого, пов’язаного із судом або із справою Залаченка.

— Нічого?

— Так. Згадки про це з’являються лише в розмовах з людьми, що не мають стосунку до «Міленіуму». Ось, послухайте. Мікаелю Блумквісту телефонує репортер з газети «Афтонбладет» і цікавиться, чи може той якось прокоментувати наступний процес.

Він поставив на стіл магнітофон.

— Вибачте, без коментарів.

— Ви ж брали участь у цій історії із самого початку. Це ж ви виявили Саландер у Госсеберзі. І ви поки не опублікували жодного слова. Коли ви збираєтеся що-небудь надрукувати?

— Коли визнаю за доцільне. За умови, що мені буде що друкувати.

— Але матеріал у вас є?

— Ну, купите «Міленіум» і про все довідаєтесь.

Він вимкнув магнітофон.

— Раніше ми якось над цим не замислювались, але я повернувся назад і прослухав розмови вибірково. Так було весь час. Він обговорює справу Залаченка майже виключно в загальних словах. Не говорить про це навіть із сестрою, хоча вона адвокат Саландер.

— Може, йому справді нічого сказати.

— Він послідовно відмовляється робити будь-які припущення. Таке враження, що він цілодобово живе в редакції і майже не буває вдома на Бельмансґатан. А якщо він цілодобово працює, то мав би створити щось більше, ніж оця нісенітниця в черговому числі «Міленіуму».

— А прослуховувати редакцію ми як і раніше не можемо?

— Ні, — встряв у розмову Юнас Сандберґ. — У редакції постійно хтось перебуває. Це теж примітно.

— Гм?

— З того дня, як ми побували у квартирі в Блумквіста, у редакції весь час хтось є. Блумквіст там днює і ночує, в його кабінеті постійно горить світло. Якщо не він, то Кортес, або Малін Ерікссон, або цей гомик… е-е, Крістер Мальм.

Клінтон провів рукою по підборіддю і ненадовго задумався.

— Гаразд. Висновки?

Георг Нюстрьом трохи повагався.

— Ну… за відсутністю кращого, я припустив би, що вони розігрують для нас спектакль.

Клінтон відчув, як волосся на голові полізло догори.

— Чому ми не помітили цього раніше?

— Ми слухали те, що говориться, а не те, що не говориться. Ми раділи, помічаючи їхню розгубленість або читаючи їхню електронну пошту. Блумквіст розуміє, що хтось викрав звіт про Саландер дев’яносто першого року і в нього, і в сестри. Але що ж йому, чорт забирай, робити?

— Вони не заявляли до поліції про напад?

Нюстрьом заперечливо похитав головою.

— Джанніні присутня на допитах Саландер. Вона люб’язна, але не говорить нічого істотного. А Саландер просто мовчить.

— Але ж це нам на руку. Чим менше вона відкриває рота, тим краще. Що каже Фасте?

— Я зустрічався з ним дві години тому. Він якраз отримав оці свідчення Саландер.

Він показав на копію,