Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

кажучи: "Горе мені, грішному! Ніби гілка я зеленого дерева, засох, не маючи тепер кореня пізнання Бога". Так він подумки говорив та ридав, і прийшли слуги царські кликати Меркурія до царя на якусь раду. Меркурій же відмовився, покладаючись на неміч, — і відклав цар раду на інший день: без Меркурія не хотів ні про що радитися, так любив його й пошановував. На завтра каже цар до Меркурія: "Ходімо вкупі до храму Артеміди, щоб принести їй жертви". Святий же таємно ухилився від царя й пішов до свого житла. Один же із бояр доніс на нього цареві, кажучи: "Великий царю, переможцю непереможний, од богів вибраний володіти царством, зволь із тихістю вислухати мене. Цей, котрий од вашої правиці царської є пошанований, якого ваша влада прославила й возвеличила, той не прийшов із нами у храм принести жертву за вашу державу великій богині". Запитав цар: "Хто це є, що не бажає з нами однодушно приносити жертви чесній Артеміді?" Відповів Катул-радник: "Меркурій, якого возвеличила ваша царська благість, той ухиляється поклонитися нашим богам". Цар же рече: "Чи не з якоїсь заздрості клепаєте на нього? Не послухаю-бо вас, доки сам не звідаю його і звісно пізнаю. І коли не буде так, як це ви кажете, то тяжко покарані будете за вашого наклепа. Коли ж виявиться, що це правда, то удостоєні будете від нас честі, бо вірні ви є богам і нашому царству". Це сказав цар, відтак послав чесно закликати Меркурія, а коли той прийшов до нього, рече Декій: "Чи ж не я тебе пошановував честю, поставивши воєводою перед усіма моїми князями, через те що з поміччю богів переміг ти супостатів? Чому ж являєшся невдячним за таке моє до тебе дбання і зневажаєш владу й повеління моє, не віддаючи належної нашим богам честі, як це я від деяких вірних нам чував?" Доблесний Христовий воїн, за словом апостольським, що відкидає "старого чоловіка" з ділами його, а через хрещення хоче "зодягнутися в нового чоловіка, створеного на подобу Божу", дерзновенно відповів, кажучи: "Честь твоя нехай із тобою буде! Я ж бо не з поміччю ваших немічних богів, але силою Христа, Бога мого, переміг ворогів. Одначе забери від мене те, що ти мені дав, — голий-бо вийшов із черева матері моєї, голий і відійду". Це сказавши, зняв пояса воїнського, стягнув і ризу сановну й кинув перед ногами царськими, велеголосно кажучи: "Християнин я є, чуйте всі, що християнин я є!" Тоді Декій був ніби нажаханий і мовчки дивився на святого, дивуючись його дерзновенному слову й ділу, а ще красі тіла його чудувався: був-бо святий високий зростом, рум'яний лицем, являючи мужність самим позиром. Відтак повелів цар посадити його до темниці, кажучи: "Цей чоловік не зрозумів своєї честі, але коли пізнає докір і докуку, гадаю, що навернеться до благочестивої думки". Святий же, відведений до темниці, славив Бога і дякував Йому. Вночі знову явився йому ангел Господній, кажучи: "Дерзай, Меркурію, і не бійся, віруй у Господа, Якого ти ісповідав, і Той збавить тебе від усілякої печалі". Тим ангельським явленням Меркурій укріпився вельми.

На завтрішній день сів цар Декій на судищі і, поставивши Меркурія, рече йому: "Така тобі честь належить заради безумства твого, що стоїш, як засуджений, на суді". Відповідає святий: "Воістину така мені належить честь заради Господа мого. Ти узяв був те, що невдовзі загине, я ж прийму те, що пробуває навіки". Рече цар: "Скажи нам про рід свій та батьківщину". Відповів святий: "Коли хочеш дізнатися про рід мій та батьківщину, повім тобі: батько мій зветься Гордіян, родом скитянин, воював у полку Мартенсів. Батьківщина моя, до якої йду дбало, є горній Єрусалим, котрий є містом Царя Небесного". Рече цар: "Пощо не твориш волі нашої і не виконуєш заповідей, поданих від нас усім людям? Чому не поклонишся богам, щоб прийняти попередній свій сан? Чи ж хочеш померти в муках? Відповідай швидко, бачачи себе на те покликаним!" Святий же Меркурій каже: "Я на те прийшов, щоб перемогти тебе й диявола, батька твого, усілякої злоби винахідника. І прийму переможного вінця від подвигоположника Ісуса Христа, Господа мого. Не відкладаючи, виконуй на мені те, що намислив, маю-бо броню та щита, якими здолаю всі, що віднайдеш на мене, муки". Тоді цар наповнився гнівом та й каже: "Оскільки говориш, що маєш броню і щита віри, повеліваю тебе голого на чотирьох сохахб розтягти й повісити". І коли так учинили, сказав мучитель: "Де тепер зброя брану твого?" Святий-бо Меркурій зирнув до небес і сказав: "Господи Ісусе Христе, допоможи мені, рабу Своєму!" Звелів цар, принісши гострі мечі та ножі, кроїти тіло святого, а на землі під ним вогонь підкласти, щоб зверху був ножами й мечами кроєний, а з долу вогнем опалений і щоб люто страждав. Коли це сталося, від плоті його потекла кров потоками, що й вогонь од крові його загас, а святий усе це доблесно терпів.

По тому Декій повелів звільнити його, щоб не помер швидко, і в певній хоромині міцно зачинити. Взяли його слуги й понесли, бо не міг іти сам, ледве живим бувши, і в хоромину кинули, гадаючи, що відтак помре. І лежав святий як мертвий, ледве дихаючи від лютих ран. Коли ж настала ніч, прийшов до нього ангел Господній та й каже: "Мир тобі, добрий страждальче!" — і зцілив його від ран. Святий-бо, відчувши в собі силу, звівся здоровий і подякував Богові, Який відвідав його через Свого ангела.

На завтра знову повелів цар поставити перед собою Меркурія, і, прийшовши до нього, воїни знайшли його здорового, узяли й повели його до царя. Побачив цар те, що ходить сам здоровий, і рече: "Його ж учора мертвого від нас віднесли, а він тепер сам ходить, ніби ніколи не мав на собі ран". І повелів воїнам обдивитися рани його. Вони ж, обдивившись тіло мученикове, мовили цареві: "Така нам нехай буде цілість держави твоєї, як має Меркурій тіло все ціле без будь-якої урази, ніби ніколи ніяка не торкнулася його мука". Каже цар: "Це кожен захоче сказати, що Христос його зцілив! Чи не вводили до нього якогось лікаря у сторожку?" Вони ж відповіли: "Клянемося вашою державою, котра всім світом управляє, що ніхто його не доглядав, гадали-бо, що по тому помре, а як зцілів і здоровий тепер стоїть, не знаємо". Рече ж бо цар: "Дивіться на християнське волхвування, що вчора