Дмитро Васильович Стус - Василь Стус: життя як творчість

Дмитро Пічкур. Біля Стусової криниці. — С. 8.

234

Василь Стус. Твори. T. 1: кн. 1. — Л.: ВС «Просвіта», 1994, С. 183—184.

235

Там само. — С. 42.

236

Микола Сенчило. Незабутній син України. — С. 12.

237

Див.: Борис Дорошенко. Напередодні. — С. 11: «Дорогий Боря! Пишу зі Сталіно. Відпустку одержав до 26 листопада [1960-го — Д. С.]. Повідом Володьку Міщенка [інститутський приятель Василя Стуса, письменник — Д. С.] і приїжджай першого ж тижня, власне, обов'язково якомога швидше і, звичайно, разом із Володимиром, котрому ти пішли в крайньому разі телеграму».

238

Мікалоюс Чюрльоніс (1875—1911) — литовський художник і композитор, автор містично-символічних полотен, об'єднаних назвою «Сонати Сонця, Моря і Зірок».

239

Мова про масові виселення литовців після 1945-го року в Східний Сибір.

240

Василь Стус. Твори. T. 1: кн. 1. — С. 48.

241

Дмитро Пічкур. Біля Стусової криниці. — С. 8.

242

Очевидний вплив захоплення Бажановими текстами, який В. Стус ніби трансформує на не надто вправного версифікатора Миколу Сенчила.

243

Микола Сенчило. Незабутній син України. — С. 12.

244

Дмитро Пічкур. Біля Стусової криниці. — С. 9.

245

Карибська криза, спричинена розміщенням радянських ракет на Кубі, поставила 1962-го світ на межу катастрофи. США розглядали ті ракети як загрозу власній безпеці й висунули уряду СРСР ультиматум: або ракети демонтують з Куби, або — військовий конфлікт, що загрожує перерости у війну. Зважаючи на реальну загрозу війни, солдат, які відбули термін строкової служби, того року масово затримували в військових частинах понад обов'язковий термін.

246

Дмитро Пічкур. Біля Стусової криниці. — С. 11.

247

Василь Стус. Твори. Т. 1: кн. 1. — С. 145—146.

248

«7 грудня 1961 р. прийнятий на посаду вчителя укр[аїнської] мови та літ[ерату]ри в с/ш № 23 м. Горлівки. Підстава: Наказ МіськВНО № 2012 від 7.ХІІ.1961 р.» — Трудова книжка Василя Стуса. Зберігається в родині поета.

249

Василь Стус. Твори. Т. 1: кн. 1. — С. 42.

250

Олександра Фролова — жінка, яку в молодості кохав Василь Стус і про яку згадував у розмовах із Іваном Калиниченком 1979-го, народилася у воронезькому селі, куди її матір — українка з Хмельниччини на прізвище Богданович — перебралася в 1930-х, коли почався «згон з Поділля». Там вона побралася з росіянином Федором Фроловим. У родині було шестеро дітей, двоє, в тому числі й Шура, в паспортах були записані українцями, решта — росіянами. Детальніше див.: Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — К. ДП «Редакція журналу „Охорона праці“», 2004, С. 93—94.

251

Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 94—96.

252

Борисом Дорошенком.

253

Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 97.

254

Очевидно Вікторові Дідківському — інженеру-металургу й Василевому приятелеві ще від студентських часів, із яким поет активно листувався 1961—1962 pp.

255

Щоденник» Василя Стуса. — Зберігається: ІЛ НАН України, Відділ рукописних фондів і текстології, Ф. 170, од. зб. 1200. Друкується вперше.

256

Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 97.

257

Розшифрувати про кого йде мова не вдалося.

258

«Щоденник» Василя Стуса. — ІЛ НАН України, Ф. 170, од. збер. 1200, арк. 2—3.

259

Поет Дмитро Павличко 1962-го працював у редакції часопису «Жовтень».

260

«Щоденник» Василя Стуса. — Зберігається: ІЛ НАН України, Ф. 170, од. збер. 1200, арк. 4—5.

261

Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 98.

262

Намагання Василя ввести Шуру в незвичний для неї світ мистецтва залишилися марними. Природна й практична, вона мала це за чоловіче дивацтво, може й приємне, але надлишкове в житті. Добре розвинені природні інстинкти дозволяли їй — людина без вищої медичної освіти — приймати найскладніші пологи краще за будь-кого з дипломованих спеціалістів. Наприкінці кар'єри Олександра Фролова стала завідувачем акушерського відділення одного з донецьких пологових будинків.

263

Андрій Клоччя — критик і прозаїк. На той час головний редактор журналу «Донбас».

264

Одна зі Стусових приятельок того часу.

265

Валентин Устенко — приятель Василя, історик. Його вважали надією археології України. Трагічно загинув.

266

Мова, очевидно, про Володимира Міщенка — поета й прозаїка, товариша Василя Стуса ще з інститутських часів. У цей час він працював редактором літературно-драматичних передач Донецького обласного радіо.

267

«Щоденник» Василя Стуса. — ІЛ НАН України, Ф. 170, од. збер. 1200, арк. 5.

268

Борис — Борис Дорошенко.

269

Колісник — Микола Колісник, приятель Стуса з інститутських часів, член інститутської літстудії

270

Комар — прізвище Олега Орача, Стусового товариша, який підтримував тісні стосунки з Василем аж до арешту 1980 р.

271

35-та кімната студентського гуртожитку — місце, де найчастіше збиралися україномовні студенти-літерати, де кипіли юначі суперечки й обговорювалися написані твори. Аж до переїзду до Києва 1963-го Василь Стус підтримував з усіма колишніми мешканцями тієї кімнати товариські взаємини.

272

Середа з Запоріжжя — Іван Середа, Василів приятель інститутських часів.

273

Василь Стус. Твори. Т. 6: кн. 2. — С. 25.

274

Мова — про поїздку на Азовське море, куди від Донецька можна дістатися за які дві-три години

275

Йдеться, очевидно, про Володимира Міщенка.

276

Проблема вимирання української мови й донецького котла, перемішуючись у якому зникає національна самобутність, — одна з найдрастичніших для Стуса тем цього періоду. Видозмінюючись і трансформуючись, мовна проблема то постає зі всією гостротою, примушуючи дошукуватись відповіди на сакральне: як бути далі, то дещо зменшує напругу, мовляв, шанс зберегти мову й культуру ще не втрачено остаточно. Навіть тут, у Донбасі. Про це ж Василь Стус пише у листі до Анатолія Лазоренка від 1.10.1962 p.: «Даремно ти розгублюєшся, вагаєшся щодо своїх минулих ідеалів. Це — найнеприємніше. Коли ми почнемо хитатися, як ти пишеш, то що буде з рештою? Тут один мій знайомий — з нових — має таку оптимістичну голову, що тільки позаздриш. Чи були факти — в історії — такої багатомільйонної асиміляції? А ні ж? Чи не забагато нам хочеться для цього часу? (Я сам чую — цей другий аргумент не дуже певний). Не губись. Знай! Поки ми тут, усе буде гаразд. (Це аргумент чи не найсильніший). Зараз у молоді — літературної і співчуваючої — є дивні нахили оригінальничати навіть за рахунок національного почуття — його посилення — коли не в душі, то хоч в плані „стильової“ специфічности.