Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

селі все ще день, тож Лусія ще працює, це достеменно. Басія

спробував уявити, що ж робить вона саме цієї миті. Спокуса

попросити Алекса зателефонувати в село, аби ще й з дружиною

порозмовляти, була така сильна, хоч криком кричи. Але ж він

уже задовольнив одну свою егоїстичну забаганку: поговорив із

Фелсією. Він і так став джерелом страждань для всієї родини. Ця

єдина втіха: якось ще жити — діставалася йому за їхній кошт.

Тож він почав укладати до сітки свої інструменти; туди ж і

пошкодженого давача.

Якщо ж він так і не повернеться, чи шукатиме Лусія собі когось

іншого? Спробував переконати себе, ніби він і справді такий

чоловік, що їй цього зичив би. Ніби її щастя важливіше за його

побоювання втратити її. Приміряв цю ідею, мов яке нове

вбрання на себе. Чи добере він способу, щоб вона таки

підійшла?

Ні, таки не підійшла. Виразно побачив, от мов Алекс зумнув її

на дисплей йому, що він не такий чоловік. Нелегко було йому

розрізнити, чи то був такий догідливий заповіт його відданості

цьому шлюбові, а чи нищівний коментар до його власних

непевностей та егоїзму. Як майже все, що сталося з ним за ці

останні місяці, темний то був простір — і нелегкий для

плавання.

Він повернеться до рідної сонячної системи з Голденом —

можливо, до оонівського комплексу на Місяці. ОПА заявить на

нього право як на свого громадянина, але ж Ганімед первісно

був колонією ООН. Законність того, які люди є громадянами

котрого уряду, випрацьовувалася досі й випрацьовуватиметься

ще не одне десятиріччя. Багато часу піде на те, щоб належно

засудити його як громадянина ООН за злочини, скоєні супроти

оонівської ж компанії, та й запроторити його до в’язниці на всю

вічність.

Ймовірно: роки судів.

Басія

лельом-полельом

подибав

через

увесь

корпус

«Росинанта», тягнучи за собою повну сітку знарядь і запасних

частин. На кормі він зупинився, обома ногами впершись у

підлогу й чекаючи, поки пропливе повз нього та сітка-в’язка, аби зупинити її за «хвіст». А приборкування її інерції далося

йому нелегко: вага боляче сіпнула руки.

— А відкрий-но люк вантажного трюма! — сказав він.

— Відкриваю, — відгукнувся Алекс, і корабель завібрував під

ногами Басії. Дві важкі половини дверей вантажного трюма

почали, ковзаючи поволі, відчинятися. Коли прочинилося

наполовину, він сіпнув за мотузку, і в’язка інструментів залетіла

в трюм. Басія вчасно відпустив мотузку, а то б і його туди

затягло.

І тут у кутику його поля зору сяйнуло якесь яскраве світло, мов

далекий спалах фотокамери. Басія обернувся туди, сподіваючись

побачити сонячного «зайчика» від одного із решти двох

кораблів: виплив, мо’, на осоння? Але то було щось інше. Над

найбільшим островом Ілуса росла цята сліпучо-білого світла.

Його яскравість мов поглинула оте блідо-зелене люмінесцентне

світіння навколо берегів острова — світло те швидко

розросталося!

За кілька секунд темна сторона планети освітилася так

яскраво, ніби там зійшло друге сонце. Завидніли, різко

окреслились чорним та білим і решта островів тієї низки, відкидаючи довгі тіні на океан. А біла цята все росла. Басія

відчув, як закалатало його серце.

— Алексе? — мовив він.

Океан навколо великого острова спузирився, випнувшись аж

за межі вигину планети — цунамі, заввишки з кілька миль?! Але

Басія ще й не встиг осягнути всю страхітливу незмірність сил, задіяних у тому збуренні, як воно й пропало. Щезли: і великий

острів, і те масивне здуття океану, й менші поблизькі острови —

усе воно зник ло в широчезному стовпі білого полум’я, який

стрімко здіймався, увінчуючись грибоподібною хмарою.

Зварницьке забрало Басії враз потьмяніло, і йому подумалося, чи не осліпило його те світло, що йшло від планети. Але й крізь

затемнене забрало він бачив, як росте