neliksi - Гробниця світла та помсти, neliksi

І ось ми повільно наближались до того самого озера, яке дуже нагадувало болото, з його каламутною водою,                                                                                                                                       покритою зеленим шаром водоростей, і з неприємним запахом, що піднімався з глибин.                                                                                                                                                                                   Навколо росли густі зарості очерету, а в повітрі вивалася хмара комарів, які невтомно кружляли навколо нас. 

— Ух, ну моторошно тут - здригнувся юнак.

— Й справді.

— Я тоді поїду, а ви як доберетесь?

— Розберемся.

— Тайсон, ти теж їдь.

— Що? - хлопець із здивуванням, глянув на дівчину.

— Їдь до дому, я сама доберусь.

— Ти здуріла? Я тебе тут одну не лишу!

— Я буду не одна, ми ж не знаємо коли вона закінчить.

— Я почекаю.

— Тайсоне, ні! Я наполягаю!

— Ну, і як ти потім доберешся? На дворі майже ніч!

— Переночую у неї, думаю вона не буде проти.

— А потім?

— На ранок, буду чекати тебе - дівчина, закінчивши говорити, поцілувала хлопця відчуваючи, як її серце наповнюється теплом і радістю в цей момент.

— Ну гаразд, але будь обережна, прошу - він дивився на неї, незводячи очей.

— Ти теж. Бувай.

Врешті-решт, вони попрощались, і вона, з глибоким зітханням, попрямувала до будинку відьми, де її вже давно чекали таємниці.

Подзвонивши в старий дзвіночок біля дверей, який лунко відгукнувся в тиші, вона з нетерпінням чекала, поки в мить їх відкрила відьма,                                                                                                   з таємничою усмішкою на обличчі і блиском в очах.

— Вітаю. Заблукали, пані?

— Вітаю. Ні, я саме до вас.

— До мене? Ну проходь.

Зайшовши до будинку, який ховався серед густого лісу, відразу стало видно, що хатинка була не новою — її старі дерев'яні стіни були вкриті мохом,                                                                             а вікна з потемнілим склом, свідчили про роки, проведені в забутті. Запах різних трав, що наповнював повітря, був чутний усюди: запашна м'ята, чебрець                                                                 і ромашка створювали атмосферу затишку і магії, немов цей куточок природи приховував у собі безліч таємниць.

— Ну, і що, у тебе трапилось, що ти завітала до мене?

— Скажу коротко, у мене з'явилась сила, яку я не можу розкрити в собі.

— Знаю таке, до мене часто з таким приходять люди.

— Справді? Тож, це не складно виявити й в мені?

— Я ж не казала, що це легко, глянемо, що можна зробити.

— І що, ви будете робити? - вона наповнена тривогою і невпевненістю, від очікування, перебирала пальці.

— Спочатку, зроблю обряд, прислухаюсь до природи, що можна зробити. Скажи мені, яка сила належить тобі?

— Вогонь.

В кімнаті стало тихо, і втім, відьма почала говорити.

— Вогонь дарований, очищенням зачарований. Стань провідником за вказаною небесними посланцями дорогою. 

Відьма бере в руки ступку і додає туди суміш і сушених трав. Їхній аромат і так проскочив усю хатину. 

—  Мати моя, Земля. Нехай ліс твій син, знову єдиний стане, нехай частина його душі, що мені тається, зі світом воз'єднається.

Магда сидить мовчки, свічки ледь хитаються від її дихання.

Ти напружено підходиш ближче, але завмираєш на безпечній відстані. Спершу ти не розумієш, що сталося, наче холодний вітер у хатину вірвався.  

— Гестія!

Ти звертаєш увагу на відьму.

— Ім'я мені ліс, я покровитель твій. Я готова виконати твоє бажання, але за однієї умови, ти надаси мені послугу. 

— Звичайно, я все зроблю.

— Тоді слухай, є одна дівчина, Марена-панянка цих країв, її віз проїжджатиме широкою лісовою дорогою, ти маєш відати їй ось ці трави .

— А чому ви не можете це зробити?

— Я хвора, мені це не під силу. Але вибору в тебе, здається, немає. Рано чи пізно наслідки твого рішення , наздоженуть тебе навіть тут.

Ти покірно погоджуєшся, адже вибору в тебе немає.

— Порушиш угоду-отримаєш покарання. Поки лихо не загубить весь світ. 

— Магія лісу чиста, сильна. Інша ніж у тебе - Магда спокійно продовжує говорити.

— Ти остання надія. Врятуй Марену і тоді з'явиться можливість повернути твою силу.

— Гаразд.

— Поспішай, інакше не вдасться паняночку зустріти, а вона важлива. 

— Я розумію. До зустрічі, Магдо.

Дівчина, що сили, побігла на лісову стежку. Присівши поряд з повеленим деревом, яке покривали мох і яскраві гриби,                                                                                                                                     вона вирішує відпочити.

Тут вона помічає візок, що наближається до неї, поруч із ним кілька озброєних вершників.

— А це панянка і її печет.

Віз швидко наближається до поваленого дерева. Віз зупиняється.