Еммі Берн - Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн

Все тіло тремтить, поки я стою біля дверей. Ніколи не підслухувала чужі розмови, але зараз це необхідно. Павло вже в кімнаті, моє серце б'ється так голосно, що я ледь чую їхню розмову. Заходи в середину боюсь, адже Луна може влаштувати мені істерику, а з ним на одинці можливо вона буде поводитися чемно. 

— Луна, поговорімо як дорослі. Ти вже дівчина велика, бачу що розумна тому думаю нам вдасться домовитися – Павло горить спокій, полегшено видихаю, а то я боялась, що він прийде гаркне та піде геть.

 — Давайте – вона таки плакала, серце одразу ж занило. Та я стримую себе, щоб не забігти та обійняти. 

— Ми із твоєю сестрою пара, тому ми будемо жити в одній кімнаті. Ця ж буде твоєю, ти тут можеш змінити все як забажаєш – я мало свідомість не втрачаю від хвилювання, що вона відповість? Як відреагує? 

— Але ж ми тут не на довго – поки говорить спокійно.

 — Ти права. Та я даю тобі право змінити щось, але тут є правила які потрібно виконувати.

 — Хочеш мене купити так? Щоб спокійно спати із моєю сестрою? – вибухає Луна, притискаюсь до стіни. Чорт, ось знала що так буде. 

— Мені не потрібно тебе купляти. Міла буде жити зі мною, хочеш ти цього чи ні. У цьому домі є правила, які ти будеш виконувати. Перше ніякого шуму. Друге, сніданок, обід та вечеря за розкладом. Третє ти завжди будеш під охороною, та навіть не думай від неї втекти, а ще перестань маніпулювати. Я на це не куплюсь, та Мілі не дозволю – його тон став суворішим. Я вже ледь стримуюсь, щоб не зайти туди.

 — Сестра цього не зробить. Я в неї на першому місці, а не ти ясно? Вона мене тільки любить. Мене. – сестра кричала, і я все - таки зайшла у кімнату. Доманський сидів на кріслі, а Луна стояла на проти нього. 

— Міло, скажи йому. Скажи що ти не будеш з ним спати в одній кімнаті. Ти мені обіцяла – вона знову плаче, я хочу підійти, але Павло хапає мене за руку не пускаючи. 

— Луна, сонечко. Я ж буду зовсім поряд...

 — Ти брехуха. Я тебе ненавиджу, забирайся геть. Ти вибрала його, ти мене не любиш. Батько казав про тебе правду, ти окрім себе нікого не любиш – її слова мене боляче ранять, солені крапельки вже стікають по моїх щічках. 

— Луна – єдине на що вистачає моїх сил, Павло виводить мене із кімнати. 

Я не бачу куди ми йдемо, на очах пелена зі сліз. У вухах досі її слова, що вона мене ненавидить. Ми заходимо у його кімнату, а моє серце рветься до сестри. Вона там сама, налякана та ображена. Та стальна хватка руки мене не відпускає, зліть та відчай туманить мій розум. Моя дівчинка там плаче, я повинна з нею поговорити. 

— Відпусти. Прошу, вона плаче. Ти ж чув, вона маленька – тремтячим голосом прошу, та тільки це безрезультатно.

 — Міло, що я тобі говорив. Або зараз, або ніколи – Павло веде мене в глиб кімнати, та штовхає на ліжко. 

Я перелякано дивлюсь на нього, у середині ураган вирує, мені страшно. Він не посміє мене торкнутися, я не хочу. Поки моя сестра там плаче, як я зможу отримувати задоволення. Це неможливо. Дивлюсь на те як він знімає з себе сорочку. Чорт він справді красивий, тільки мені зараз не до його тіла. Обертаюсь до стіни, та обіймаю себе руками, серце б'ється так гучно що окрім нього я нічого не чую. 

— Я поїду на зустріч, поки мене не буде перенеси свій одяг. І так я не жартував про сьогоднішню ніч– Доманський йде геть, я лише більше скручуюсь у клубок.

 Не помічаю як засинаю, я настільки виснажена морально, що проспала декілька годин. Прокидаюсь, очі дуже сильно болять, на вулиці вже темно. Боже Луна голодна, потрібно приготувати щось їсти. Швидко спускаюсь на кухню, та бачу що сестра уже їсть. Підходжу до неї ближче, тільки вона удає, що зовсім мене не помічає. 

— Луна, поговорімо –сестра тільки завертає очима. 

Та продовжує їсти, дивлячись у телефон. Ну хоча б їсть, це вже добре. Вирішую перенести свої речі, у мене тільки одна сумка, речей для себе я брала не багато. Розкладаю їх на підготовлену для мене поличку, та розвішую сукні на звільнені вішаки. Вирішую прийняти душ, тому беру всі необхідні засоби, які взяла із собою. 

Теплі крапельки води, хоча б трохи заспокоюють мене. У думках зараз Луна, я зовсім не думаю про те як проведу першу ніч із Павлом. Я не дозволю йому до себе доторкнутись, але його близькість на мене дивно впливає. Це все стрес, тому я так дивно на нього реагую.

 Гель для душу пахне трояндами, люблю цей аромат. Залишаю усі свої баночки тут, щоб їх використовувала сестра. Павло правий, потрібно пережити цей момент, не бігти до неї після кожної її сльозинки, навіть якщо дуже важко стриматись. Вдягаю свою улюблену піжаму, вона доволі сексуальна. Короткі шортики та топ, який красиво підкреслює мої груди другого розміру.

 Посміхаюсь собі в дзеркало, та у відображені бачу замучену дівчину. Скоріше б цей жах закінчився, та я повернулась до свого старого життя. Заходжу в кімнату, та вирішую подзвонити та сказати, що вийду завтра на роботу. Тая була дуже рада, коли почула цю новину, я й сама зраділа. Луна буде до обіду в школі, тому я спокійно можу піти на роботу, і мені байдуже що там Доманський собі думає. Я не собачка, яку можна закрити в будинку. 

— Надіюсь білизна чорна? – веселий голос Доманського мене злить, ось чому йому весело? По хорошу мені б його не драконити, але не вколоти не можу. 

— А я взагалі без неї – кажу, та бачу як в очах появляються чортики. Чорт.

 — Еміліє, коли я прийму душ. Ми повернемося до цього питання – Від його погляду, та голосу яким він це сказав, у мене мурашки пішли по шкірі.

Мені дуже цікава ваша думка, як вам початок історії? Якщо подобається ставте вподобання та додавайте у бібліотеку ;)