Міхал Шьмеляк - Вники, Міхал Шьмеляк

великі міста, парки, поплисти на кораблі, скуштувати морської води. Все життя тут. Як ці собаки…

Очі хазяйки стали вологими, і вона почала злегка похитуватися вперед-назад. У такі моменти бабуся

Косми найчастіше тяглася до чоток, що її заспокоювали.

– Я краще цих собак пізнав, ніж світа посмакувати, — сказав він, нарізаючи котлету, до якої додав

трохи цвітної капусти.

– Ти так говориш, хлопче, бо бачив світ. Поліцейський, то бачив як з поганого, так і з хорошого боку, а може навіть більше з поганого, хто знає. Але я також бачила тут зло, велике зло, жадібне зло, хтиве зло, криваве зло, замасковане під Бога, замасковане під любов, також чисте зло. Я знаю всі ці види зла, як ці

собаки. І я їх усіх пам'ятаю, набридли вони, бо так як собаки народжувалися і вмирали, незалежно від того,

16

чи була я живою, чи ні, так це зло діятиме. Я просто боюся, що коли людина асоціюється з цим злом, вона

стає такою ж. Поганою.

Вона різко підвелася і вийшла дуже швидким кроком, абсолютно не відповіднім літній жінці.

Залишила Косму з недоїденим обідом і з усім злом на світі та з усіма його собаками. Чи могла вона знати

стільки зла? Звідки? Під час війни вона, мабуть, була дитиною або ще й не народилася. Пізніше? Під час

комунізму? Що могло трапитися в таких Вниках, щоб зло змусило цю звичайну жінку виїхати й шукати

спокою в іншому світі?

Косма закінчив їсти, встав з-за столу, поставив тарілку до мийки і пішов до своєї кімнати. Після двох

обідів йому було блаженно і спокійно, він дістав із холодильника банку пива й майже залпом випив його. Бо

стояв теплий травень, схожий на липень, ще кілька днів такої погоди і можна вибиратися до води.

Він ліг на ліжко і знав, що надходить Морфей і влаштує йому дрімоту.

Коли він розплющив очі, сонце вже трохи відпустило світ, воно сховалося за горами, а крізь

відчинене вікно вповзало повітря, сповіщаючи холодну ніч. Він підвівся, швидко пішов до ванної та стрибнув

у душ. Дрімота забрала в нього кілька дорогоцінних годин, можна було конспектувати, розпитувати друзів-поліцейських про події в селі, робити що завгодно – і не спати, як пітон після полювання.

Після душу він одягнувся в свіжий одяг і вирішив знову піти на цвинтар, щось там його непокоїло.

Можливо, він дивився багато фільмів жахів у своєму житті, читав книги Кінга, але темрява, що нависла над

місцевістю, не давала йому спокою.

Проходячи крізь село, осяяне призахідним сонцем, він помітив, що на вулицях і в садах стало більше

людей, не кажучи вже про місцеву крамницю. Він згадав свого першого напарника з поліції, чоловіка за рік

до пенсії і за п’ять до смерті, як сам про себе сказав. Водночас він мав величезні знання про роботу в

живому оточенні, дивовижну тягу до викладання та нахабно-ігноруюче ставлення до світу, яке він сам

називав: "Єбав я все в рота". Цей старий пес казав: ти більше за все довідаєшся від продавщиці та її

постійних клієнтів. Належним чином поставлене дешеве вино може зробити більше, ніж допит у поєднанні з

побиттям. І це працювало на практиці.

Під крамницею сиділи троє літніх чоловіків, поголені, чисті й усміхнені. Побачивши Косму, вони не

змовкли, спокійно попивали пиво й балакали, час від часу заливаючись коротким, але щирим сміхом.

Поліцейський зайшов до крамниці і купив два тетрапака "Лєха". Надворі він швидко підійшов до

групи з усмішкою.

- День добрий. Батько навчив мене ніколи не ходити з порожніми руками. – Він поставив пиво на

стіл і сів.

– День добрий, — по черзі відповіли ті.

Найстарший із них, із гордими сивими доглянутими вусами, мабуть, був альфа-самцем групи, бо він

першим заговорив.

– Батько тебе добре виховав. На щастя, ми можемо дозволити купити собі пиво, тож добре, що ти

згадав про гостину, — спокійно сказав він. – Ти ж не хочеш нас підкупити?

– Трохи хочу, — відповів Косма чесно та з усмішкою у відповідь. – Але ж, який інтерес, така й

монета. Я приїхав сюди на деякий час, щоб перевести дух, і досвід навчив мене, що місцеві жителі найкраще

знають, де побродити околицями. Ніякі путівники чи Інтернет не скажуть вам цього.

– Ти спиш у пароха чи у Валясякової? – запитав інший чоловік, брюнет з татуюванням русалки на

передпліччі. У такому віці таке чорне і густе волосся? Гарні гени.

– У Валясякової.

В чоловіках, нібито, відбулася маленька позитивна зміна. Вони розслабилися, їх шеф розірвав

упаковку і дав колегам по банці пива, одну дав і Космі. Поліцейський охоче відкрив банку, смакуючи

холодною піною. Він не був фанатом магазинного пива, віддавав перевагу темнішим сортам, але й не був

фанатом крафтового пива.

– Шановний пан проводить роздуми в горах чи в спокійніших територіях? – спитав третій, з тонким

V-подібним шрамом на щоці і трохи лисіючий. – Чи може пана цікавлять історичні пам’ятники?

– Усе цікаве. Що стосується пам’ятників, то