Марк Лівін - Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін

такий розумник, що навіть з депресії вийшов красиво. «Іліада» й «Одіссея» були кльовими міфами дві тисячі років тому. Зараз, мені здається, це не працює.

Ілля. У розділі про щастя ми розповімо ідеї Франкла та Юнга про те, що потрібно прагнути не щастя, а сенсу.

Марк. Хоча в мене є реальна історія, як я купив собі iPhone 7 кілька років тому. Мій кум запостив в інстаграм фото в дзеркалі з новим телефоном. У мене на той момент був 5S. Я подумав: блін, теж хочу. Не скажу, що в мене були вільні гроші, але я все одно обрав смартфон через інтернет. Увечері він був у мене. (Єдиний нюанс — я не звернув уваги, що замовив золотого кольору.) Словом, можна сказати, що я відчув заздрість, але дію спрямував у конструктив.

Ілля. Зустріч із заздрістю неуникна. Але я, наприклад, не за­здрю людям, які мають нову модель iPhone, тому що в мене вона теж є. Однак заздрю тим, хто подорожує, тому що останні роки я багато працював і мало подорожував: голод до цієї потреби в мене сильний.

Марк. І коли ти бачиш контент про подорожі, він сигналізує тобі «Вперед у подорож»?

Ілля. Типу того. Тому можна поставити читачам маленьке завдання: стежте за тим, чому ви заздрите в соціальних мережах, та оформлюйте це в потреби зі списком кроків, як цього можна досягти.

Вправа

«Говоримо як є»

Для тих, хто звик засуджувати себе за найменші прояви заздрості. Ваше завдання — легалізувати це почуття. Тому щоразу, коли відчуваєте заздрість, кажіть про це — спочатку хоча б собі.

Пам’ятайте, що фраза «я йому заздрю» — це текст здорової і нормальної людини. Коли ви навчитеся визнавати власну заздрість і дасте їй право на існування, можна озвучувати ці слова близьким і друзям, які здатні вас зрозуміти й підтримати. Стежте, щоб у вашому тексті було більше про ваші потреби й менше знецінювання або критики — як спрямованої на об’єкт заздрості, так і спрямованої на себе.

Тривога і страх — фундаментальна тема. Ніби розгорнута книжка, яку постійно дописують. Ці переживання проникли в усі метасюжети й наративи, їм присвячені цілі міфології та системи вірувань. Древні боги — не що інше, як спроба людей захистити себе від страху невідомого. Щось блиснуло на небі — це хтось згори кинув блискавку. Краще принесемо йому жертву, щоб він наступного разу не поцілив нею в наш будинок!

Якщо все спростити, можемо сказати, що існує два підходи до розуміння теми: класичний і сучасний. Різниця між ними в розумінні, що базовіше — тривога чи страх і що є частиною чого: страх — тривоги чи тривога — страху. Баталії навколо цієї теми досі тривають.

Класичний підхід запропонували основоположники психоаналізу, зокрема Фройд. Основна ідея — базовим є саме страх. Наприклад, розмірковуючи про функції тривоги в роботі «Гальмування, симптом і тривога»15 (1926), Фройд описує її як реакцію на «відсутність об’єкта».

Люди завжди бояться чогось конкретного: клоунів, літати, загубити новий айфон. Але якщо забрати у психіки об’єкт страху й залишити лише страх, людина відчуватиме тривогу. Можливо, об’єкт страху був, але зник. Це може статися через дуже ранній травматичний досвід: дитина злякалася, минуло багато років, ситуація забулася, а суб’єктивне почуття тривоги досі мучить.

Наприклад, людина звертається до спеціаліста із запитом про сильну тривогу. Вона була постійним щоденним фоном. Під час роботи з’ясовується, що стан пов’язаний з іспитом з англійської мови TOEFL, який треба буде скласти аж за пів року. Клієнтові й на думку не спадало, що він може тривожитися через подію, до якої ще купа часу. Стала зрозумілою і причина: від результатів іспиту залежало, чи справдиться давня мрія клієнта. Коли справжні причини тривоги усвідомлено, людина отримує варіанти для дій. У цьому випадку клієнт банально подвоїв кількість занять з англійської — і тривога зникла майже повністю.

Сучасне розуміння тривоги представив німецький психіатр і невролог Курт Ґольдштейн. Він розумів її як суб’єктивне переживання живої істоти, що опинилася в умовах катастрофи16. Якщо організм потрапляє в середовище, на яке не може адекватно реагувати, він відчуває загрозу для свого існування або для цінностей, потрібних для існування. Тобто тривога — базове відчуття, притаманне навіть немовлятам, це реакція на середовище.

А от страх, на думку Ґольдштейна, — побоювання розвитку тої самої катастрофічної ситуації. Людина може просто відчувати тривогу, але коли вона доходить до стадії «от-от — і трапиться щось страшне», це перетворюється на страх. Скажімо, хтось може їздити на швидкості 80 кілометрів за годину — і йому буде комфортно. Але якщо ця людина виїжджає на трасу, де, скажімо, треба розігнатися до 100 км, їй може стати тривожно, а на швидкості 150 — страшно. Тобто все рухається від комфорту до тривоги й цілком конкретного страху: «Я можу розбитися».

У гештальт-­підході тривогу розглядають за жартівливою формулою: «збудження мінус дихання». У ній є деяка емоційна енергія, заряд потреби: «Я хочу чогось». Але певні