Левко Лук'яненко - Нюрнберґ-2, Левко Лук'яненко

державою хліба в першій половині 1932 року виявився недостатнім. Політ-бюро ЦК ВКП(б), незважаючи на масовий голод у селі, вирішило посилити режим хлібозаготівлі. Уряд УРСР одержав завдання з Москви — заготувати 434 млн пудів хліба, потім його знизили до 356 млн пудів, але воно було нездійсненним… (Комуніст, 10 липня 1932 р.). Для його виконання були створені «надзвичайні заготівельні комісії», наділені необмеженими правами і повноваженнями. В Україні таку комісію очолив Молотов. Вона приступила до викачки хліба 22 жовтня 1932 року. Колгоспам заборонили всяку торгівлю хлібом (ЦДАВОВУ, ф. 24, оп. 13, спр. 81, а. 18–19), а в області і райони були відряджені члени ЦК КП(б)У для контролю за хлібозаготівлями.

д) Масове позбавлення селян хліба і харчів

20 листопада 1932 року Раднарком УСРР ухвалив постанову «Про заходи для посилення хлібозаготівель», пункти якого свідчать про навмисне створення умов, які призвели до важких наслідків і спричинили масову смертність сільського населення. Раднарком УСРР поставив за обов’язок місцевим органам влади:

«2. Заборонити усяке використання створених у колгоспах натуральних фондів тим колгоспам, які незадовільно виконують план хлібозаготівлі.

3. З оголошенням цієї постанови призупинити видачу будь-яких натуральних авансів у всіх колгоспах, які незадовільно виконують плани хлібозаготівлі.

4. Колгоспи, які незадовільно виконують план хлібозаготівлі і видали натуральні аванси хліба на трудодні в порядку громадського харчування… повинні негайно організувати повернення незаконно розданого хліба для того, щоб направити його на виконання плану хлібозаготівлі.

5. Зобов’язати РВК негайно організувати вилучення в окремих колгоспників і одноосібників хліба, розкраденого в колгоспах і радгоспах під час збирання, обмолоту, перевезення хліба… Причому, вилучати хліб необхідно в першу чергу у всяких ледарів, хапуг, які не мають трудоднів, але мають запаси хліба». (Див. Вісті ВУЦВК. 21 листопада 1932 р.)

Колгоспи, які не виконували плану хлібозаготівлі, обкладали 15-кратним натуральним штрафом здачі м’яса. Виконуючи цю постанову, Наркомюст УСРР 25 листопада 1932 р., наказав прокурорам усіх рівнів «забезпечити ефективні репресії в цих справах для того, щоб вони могли дати перелом і рішуче усунути всі елементи, які зривають виконання плану хлібозаготівлі» (ЦДАВОВУ, ф. 8, оп. 15, спр. 18665, а. 1, 2).

є) «Чорні дошки»: терор голодом

Для посилення темпів та збільшення обсягу хлібозаготівлі РНК УСРР і ЦК КП(б)У ухвалили фіскальну і злочинну за своєю суттю постанову «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлю» від 6 грудня 1932 р. До них застосовували такі заходи:

1. Негайно зупинити завезення товарів, цілком зупинити кооперативну і державну торгівлю на місці та вивезти із відповідних кооперативних і державних магазинів усі наявні товари.

2. Цілком заборонити колгоспну торгівлю як для колгоспників, так і для одноосібників.

3. Заборонити всяке кредитування, зробити термінове вилучення кредитів і всіх інших фінансових зобов’язань.

4. Перевірити та очистити колгоспи цих сіл, вилучаючи контрреволюційні елементи, організаторів зриву хлібозаготівлі». (Вісті ВУЦВК, 8 грудня 1932 р.).

Постанову про так звані «чорні дошки» застосовували практично у всіх колгоспах України, наражаючи таким чином на голодну смерть сотні тисяч селян (ЦДАВОВУ, ф. 1, оп. 8, арк. 309, а. 74).

У 1932 р. загальний збір хліба в Україні становив 12,8 млн тонн, при цьому було вивезено з України 7 млн тонн, що позначилося катастрофічно на всіх галузях сільського господарства республіки. У 1933 р. зібрали 22,6 млн тонн, а заготували 4,8 млн тонн (ЦДАВОВУ, ф. 4402, on. 1, спр. 225, а. 6–9). Колгоспи зібрали 9,2 млн тонн хліба, заготівля в одноосібному секторі складала 75% їхнього валового збору. (ЦДАВОВУ, ф. 539, оп. 10, спр. 464, а. 275; там само, ф. 4402, оп. 1, спр. 225, а. 6–9). Після виконання колгоспами та одноосібниками плану заготівель, у них не залишилося зерна для посіву, для прогодування сімей та худоби.

3. Територія і тривалість голоду

Голод почався фактично пізньої осені 1931 року, про що свідчать архівні документи (ЦДАВОВУ, ф. 1, оп. 8, спр. 117, а. 105–106). У 1932–1933 рр. голодомор охопив практично всі регіони Української РСР, в тому числі і 10 районів Молдавської АРСР, яка перебувала у складі України. Терор голодом продовжувався на протязі 22-х місяців, а його катастрофічні наслідки продовжували даватися взнаки і в 1934 році, коли колгоспники помирали від тифу, кишкових отруєнь — хвороб, викликаних тривалим виснаженням організму. Голод супроводжувався розладами людської психіки, що проявлялися в масових випадках канібалізму, трупоїдства, вживання в їжу людського м’яса та м’яса здохлих тварин, про що свідчать архівні документи. (Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. — К., 1990. — 615 с.), і селянські листи, звернені до ЦК ВКП(б) (див. Український історичний журнал. — 1989. — № 7–11; 1990. — № 1).

4. Репресії проти голодних

З метою збереження колгоспного хліба та виконання державних завдань ЦВК і РНК СРСР прийняли 7 серпня 1932 року постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», якою дозволили застосовувати вищу міру покарання — розстріл із конфіскацією майна або 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна. (Коллективизация сельского хозяйства: Важнейшие постановления Коммунистической партии и Советского правительства. 1928–1935. — М., 1957. — С. 423–424.). Ця постанова породила масовий терор проти селян, яких засуджували до розстрілу за те, що вони рятувалися від голодної смерті, зриваючи колоски на власних та колгоспних полях (ЦДАВОВУ, ф. 24, оп. 138, арк. 81, а. 20–23). Наприклад, у період весняної посівної кампанії 1933 р. в Донбасі засудженими виявилися 15166 чол. (ЦДАВОВУ, ф. 539, оп. 14. спр. 618, а. 14–16). Про причини страти говорять самі документи:

«Справа Дробович Валентини — середнячка, засуджена на 5 років у далеких таборах за те, що її дитина нарізала на полі їхнього родича до п’яти фунтів колосків» (там само, а. 3).

«Буряк Іван — середняк, зрізав одне кіло колосків, присуджений до 7 років позбавлення волі» (там само, а. З— 4). Усі ці випадки відбувалися у Вороновицькому районі Вінницької області влітку 1933 року.

Ось ще один факт, який свідчить про безправ’я селян, їхню приреченість на смерть: «У Калинівському районі засуджений на 4 роки позбавлення волі в далеких таборах бідняк і одноосібник за те, що він на своєму полі скосив 5 метрів за 3–4 дні до початку косовиці» (там само, а. 34).

Застосування постанови від 7 серпня 1933 р. мало масовий терористичний характер скрізь по Україні. Селян засуджували до смерті без суду та слідства. Ось лише один приклад «судового розгляду», який відбувся в Калинівському районі Вінницької області навесні 1933 р.: «Член облсуду