Левко Лук'яненко - Нюрнберґ-2, Левко Лук'яненко

Злочини геноциду української нації

Голод 1932–1933 років в Україні

1. Вірогідність факту голоду

Голод 1932–1933 р. в Україні — історичний факт, підтвердженням якого є численні опубліковані архівні матеріали (Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. — 1990. — 615 с.; Колективізація і голод на Україні. — 1929–1933: Збірник документів і матеріалів. — К., 1992. — 742 с.; Graziosi An. Letters de Kharkov. La Famine en Ukraine et Dansle Caucase du Nord a travers les rapports des diplomates italiens 1932–1934 // Cahiers du Monde el. XXX, (1–2), jan—juin 1989, pp. 5–106; Der Ukrainische Hunger-Holocaust. Eine Dokumentation, herausgegeben und eingeieitet von Dr. Dmytro Zlepko. — Verlag Helmut Wild, Sonnenbuhl, 1988. — 309 s., широка науково-популярна література (близько 10 тис. назв), матеріали наукових конференцій (Голодомор 1932–1933 рр. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція, Київ, 9–10 вересня 1993 р. Матеріали. Київ, 1995) і численні спогади жертв голодомору.

2. Походження голоду

Архівні джерела (опубліковані і ті, що зберігаються в архівах України, Росії і деяких європейських країн) мають незаперечні докази штучного походження голоду в Україні. Основними причинами голодомору були: суцільна колективізація селянських господарств, антилюдяна і фіскальна політика пограбування чи розкуркулювання українських селян, тотальні хлібозаготівлі за принципом продрозкладки із використанням репресивних засобів, свідоме та тривале позбавлення селян продовольчих засобів до існування, масові репресії проти дорослого чоловічого населення українського села.

а) Суцільна колективізація

Запланована і здійснена комуністичним тоталітарним режимом суцільна колективізація зруйнувала і фактично знищила 4,6 млн селянських господарств в Україні, завдала катастрофічної шкоди сільському господарству республіки, безоплатно і назавжди відняла насильницьким способом 36 млн десятин селянських земель (див.: Будівництво колгоспів в Україні: Стат. довідник. — Харків, 1930 р., с. 114–115), усуспільнила в колгоспах робочу і продуктивну худобу, що знаходилася раніше в одноосібному користуванні селян, поголів’я якої скоротилося в 2 рази, а в подвірному користуванні колгоспників у 7–8 разів (див.: Сільське господарство СРСР. Щорічник, 1935. — М., 1936. — с. 521. Центральний державний архів вищих органів влади України (далі — ЦДАВОВУ, ф. 4402, on. 1, спр. 225, а. 51–52). Величезна кількість худоби загинула в зимові місяці в непристосованих для нього колгоспних хлівах, через відсутність кормів. Тільки взимку 1933 р. падіж худоби складав від 42% до 75% на сході України (Центральний державний архів громадських організацій України (далі — ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 16, спр. 10, а. 43).

б) Колгоспи

Колгоспи, за задумом Сталіна, повинні були стати фабриками зерновиробництва. У 1934 р. в Україні існувало 24 тис. колгоспів, що об’єднали 4 млн селянських господарств, позбавивши їх землі і власності (ЦДАВОВУ, ф. 3470, оп. 1, спр. 72, а. 3). Навесні 1932 р. третина колгоспів, а навесні 1933 р. майже половина колгоспів України не розрахувалися з колгоспниками, тобто не видали їм натуральної і грошової оплати за зароблені трудодні (ЦДАВОВУ, ф. 535, оп. 11, спр. 338, а. 11), позбавивши в такий спосіб 6–9 млн. осіб засобів до існування (Там само, ф. 3470, оп. 1, спр. 72, а. 3). Заборону на видачу хліба колгоспникам ініціював радянський уряд. У 1932 р. колгоспам дозволяв здійснювати оплату праці тільки після виконання державного плану заготівель (Див.: постанова РНК УРСР «Про заходи для посилення хлібозаготівель» від 20 листопада 1932 р. // Вісті ВУЦВК. — 1932, 21 листопада). Правління колгоспів, щоб виконати плани, навмисне скорочували кількість вироблених колгоспниками трудоднів, які підлягали б оплаті (ЦДАВОВУ, ф. 27, оп. 14, спр. 197, а. 16–17). У липні 1933 р. В.Одінцов (нарком землеробства УРСР) інформував генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора і голову уряду УРСР В. Чубаря про те, що, відповідно до телеграми Сталіна і Молотова він направив проект постанови ЦК і РНК «Про порядок видачі хлібних авансів у колгоспах із врожаю 1933 року на внутрішньоколгоспні потреби», у якому категорично заборонялося витрачати хліб на громадське харчування під час польових робіт. Колгоспники повинні були брати власний хліб на роботу (ЦГАООУ, ф. 1, оп. 6, спр. 312, а. 43). У цьому проекті (який прийняли до неухильного виконання) міститься факт свідомого наміру позбавити селян харчування, що доводить злочинне ставлення комуністичного режиму до українського народу. Політбюро ЦК ВКП(б) на засіданні 10 січня 1934 р. констатувало факти несплати трудоднів членам родин, які померли, або батька чи матері, які працювали в колгоспі (ЦДАГОУ, ф. 27, оп. 14, спр. 197. а. 16–17).

в) Розкуркулення

Політика розкуркулення, здійснена комуністичним режимом в Україні, мала антиукраїнський, винятково грабіжницький фіскальний характер. Її натхненником була ВКП(б) на чолі зі Сталіним. Саме він закликав на XVI з’їзді партії в червні 1930 року «заарештовувати і висилати десятки і сотні тисяч куркулів» (див.: Вісті ВУЦВК. 1930 р. 1 липня). «Можна припускати, що за весь період розкуркулювання (1930–1932 рр.) з України було депортовано близько 85000 селян, майже 350000 втекло з села до міста, а близько 550000 переховалося на інших селах». (Енциклопедія українознавства. Париж—Нью-Йорк: Молоде життя, 1962, т. 4. — С. 1242).

г) Хлібозаготівля

Вона була головною причиною масового голодомору в українських селах. Хліб вилучали в селян насильно, застосовуючи цілий набір карально-репресивних засобів: конфіскацію майна та житла; штраф у п’ятикратному розмірі у порівнянні до обсягу хлібозаготівель; арешт; вирок суду за ст. 57, 8 КК УРСР 1927 р. (Вісті ВУЦВК. 14 липня 1929 р.). «Хлібні штрафи» були смертним вироком для селян, бо їхнє виконання остаточно знищувало їхні продовольчі запаси, прирікаючи сотні тисяч людей на голодну смерть. Про це свідчать листи селян до уряду, які зберігаються в колишніх приймальнях Петровського, Калініна, а також в інших архівних фондах України і Росії. Ось один з них:

«Я багатосімейний, маю 9 душ сім’ї, із яких 6 осіб малолітніх, старшому з них — 12 років. Я все життя трудився і ніколи злочинцем не був. Штраф у сумі 455 руб. непосильний для мене. Для сплати його я повинен зруйнувати своє господарство» (3 листа селянина Китченка В. Г., хут. Китченківка Краснокутського району Харківського округу, Голові ВУЦВК Г. І. Петровському (ЦДАВОВУ, ф. 1, оп. 5, спр. 357, а. 1).

В архівних фондах ЦК КП(б)У, ВКП(б), ВУЦВК, НКРСІ УРСР зберігаються десятки тисяч селянських скарг із викладом жахливих форм терору, здійсненого партійними та радянськими органами під час хлібозаготівель, які призвели до голоду. Вони є письмовим доказом терору голодом проти українських селян. Обсяг вилученого