Агата Крісті - Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мсьє Пуаро, ви могли б дещо зробити для мене?
— Звичайно, мадам.
— Будь ласка, відправте телеграму герцогові в Париж. Він зупинився в «Крільйоні». Йому слід про це знати. Я не хочу надсилати телеграму сама. Гадаю, тиждень-другий мені доведеться бути невтішною вдовою.
— У телеграмі немає потреби, мадам, — м’яко сказав мій друг. — Це буде у всіх газетах.
— Ну й голова у вас! Авжеж, так і буде. Краще не телеграфувати. Я відчуваю, що зможу дотримуватися своєї ролі, оскільки все так добре склалося. Я збираюся поводитися так, як і мала б удова. З гідністю, знаєте. Я тут подумала надіслати вінок із орхідей. Вони ж найдорожчі. Мабуть, доведеться піти на похорон. Як думаєте?
— Спершу вам доведеться піти на дізнання, мадам.
— О, гадаю, ваша правда. — Вона на мить замислилася. — Мені взагалі не подобається інспектор Скотленд-Ярду. Він налякав мене до смерті, мсьє Пуаро.
— Справді?
— Здається, мені пощастило, що я таки передумала і зрештою пішла на вечерю.
Пуаро саме йшов до дверей. Зненацька, на цих словах, він обернувся.
— Що ви сказали, мадам? Ви передумали?
— Так. Я думала не їхати. Учора вдень у мене страшенно боліла голова.
Детектив ковтнув кілька разів. Здавалося, він утратив дар мови.
— Ви казали про це комусь? — нарешті запитав він.
— Так, звичайно. Нас там ціла юрма пила чай. Мене запросили на коктейльну вечірку, але я відмовилася. Сказала, що голова розколюється і я негайно їду додому, і на вечерю теж не поїду.
— Чому ж ви передумали, мадам?
— Елліс накинулася на мене. Сказала, що я не можу відмовитися. Старий сер Монтеґ’ю — впливова особа, знаєте, але й дивакуватий, легко ображається. Мені взагалі-то було байдуже. От одружуся з Мертоном і покінчу з цим усім. Але Елліс завжди обережніша. Сказала: «Ніколи не знаєш». Зрештою, я вирішила, що вона має рацію. У будь-якому разі я пішла.
— Тепер ви — боржниця Елліс, мадам, — серйозно промовив Пуаро.
— Напевно. Той інспектор, мабуть, здався?
Вона розсміялася, мій друг — ні. Він тихо сказав:
— І все-таки тут багато всього для роздумів. Так, дуже багато.
— Елліс! — покликала Джейн.
Покоївка вийшла з іншої кімнати.
— Мсьє Пуаро каже, мені пощастило, що ти змусила мене піти на ту вечерю вчора.
Елліс майже не глянула на Пуаро. У неї був понурий і несхвальний вигляд.
— Кепсько не дотримуватися своїх обіцянок, міледі, а ви так любите це робити. Люди не завжди пробачатимуть вам. І їхнє ставлення псується.
Джейн Вілкінсон узяла капелюшок, який приміряла, коли ми увійшли, і знову наділа на голову.
— Ненавиджу чорне, — сказала вона вбитим голосом. — Ніколи не одягаю його, але тепер, як зразковій удові, мені доведеться. Усі ці капелюшки просто жахливі. Зателефонуй іншому капелюшникові, Елліс. Я повинна мати хоча б якийсь вигляд.
Ми з Пуаро тихо вислизнули з кімнати.
Розділ сьомий
Секретарка
Ми не востаннє бачили Джеппа. Той з’явився знову десь за годину, кинув на стіл капелюха і сказав, що повністю зганьблений.
— Ви навели довідки? — співчутливо запитав Пуаро.
Інспектор похмуро кивнув.
— І якщо чотирнадцять людей не брешуть, то вона цього не робила, — пробурчав він.
Тоді продовжив:
— Не приховуватиму від вас, мсьє Пуаро, що очікував виявити сфабриковану справу. На позір не здається, що ще хтось міг убити лорда Еджвера. Вона єдина, у кого була хоч тінь мотиву.
— Я б так не сказав. Mais continuez[20].
— Отже, як я і кажу, я очікував виявити сфабриковану справу. Ви знаєте тих театралів — вони всі трималися б разом, щоб прикрити товариша. Але річ, найімовірніше, в іншому. Люди, які були вчора на вечері — поважні персони, ніхто з них не був її близьким другом, і деякі з них навіть не знали одне одного. Їхні свідчення — незалежні та надійні. Тоді я сподівався виявити, що вона вислизнула десь так на півгодини. Вона могла це легко зробити — напудрити носа чи ще якась схожа відмовка. Але ні, хоч та жінка справді виходила з-за столу, як нам сказала, щоб відповісти на телефонний дзвінок, але з нею був дворецький — і, до речі, усе було так, як вона розповіла. Він чув її слова: «Так, цілком вірно. Це леді Еджвер». І тоді з іншого боку кинули слухавку. Дивно це, знаєте. Хоча й немає жодного стосунку до цього випадку.
— Мабуть, ні, але це цікаво. Дзвонив чоловік чи жінка?
— Здається, вона сказала, що жінка.
— Дивно, — промовив Пуаро задумливо.
— Не зважайте, — нетерпляче сказав Джепп. — Повернімося до важливої частини. Цілий вечір пройшов так, як вона розповіла. Вона дісталася туди за чверть дев’ята, вийшла о пів на дванадцяту і повернулася сюди за чверть дванадцята. Я бачив водія, який її віз — він один із постійних працівників у «Даймлер». І біля готелю «Савой» бачили, як вона заходила, і підтвердили час.
— Eh bien, це здається дуже переконливим.
— Тоді як бути з тими двома на Ріджент-ґейт? Це ж не тільки дворецький. Секретарка лорда Еджвера також її бачила. Вони обоє клянуться усім святим, що саме леді Еджвер приходила туди о десятій.
— Як довго там дворецький?
— Півроку. Симпатичний хлопець, до речі.
— Так, справді. Eh bien, мій друже, якщо він там був лише півроку, він не міг упізнати леді Еджвер, оскільки не бачив її раніше.
— Ну, він знав її з фотографій у газеті. І в будь-якому разі секретарка знала її. Вона працювала у лорда Еджвера п’ять чи шість років, і вона єдина цілком переконана.
— Ах! — видобув Пуаро. — Я хотів би зустрітися з секретаркою.
— Тож чому б не піти зі мною зараз?
— Дякую, mon ami, я із задоволенням це зроблю. Сподіваюся, запрошення стосується і Гастінґса?
Джепп усміхнувся.
— Як ви гадаєте? Куди хазяїн, туди й пес, — додав він, як на мене, не зовсім ввічливо.
— Нагадує мені справу Елізабет Кеннінґ, — сказав інспектор. — Пригадуєте? Як кілька десятків свідків з кожного боку стверджували, що вони бачили циганку, Мері Скваєрс, у двох різних частинах Англії. Там також були хороші поважні свідки. А її обличчя таке потворне, що другого такого не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті», після закриття браузера.
