Тіна Вітовт - Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт

Яр

Я для неї "якір" - вирішення проблеми дисбалансу магії. У сильних магів бувають інколи подібні незручності. Частіше трапляються у дівчат ніж у хлопців. І це певною мірою пов'язане з внутрішніми переживаннями та емоціями.

Тоді, за старим звичаєм, для них шукають "якір", тобто наречених. І тут вже нікого не цікавить готові ви до таких змін у житті, чи ні, головне стабільність сил, щоб не виникало збоїв, а які саме збої вже залежить від ступеня магії у "шукача". Як на мене не зовсім вдалий метод. Я не вважаю, що це панацея. Усі шукають легких шляхів, не задумуючись про підводні камені.

Але якщо розібратися не все так однозначно. Так певною мірою це допоможе, але не надовго. Та і працювати потрібно над собою завжди, а не чекати, що за помахом чарівної палички все саме вирішиться.

Крім "якоря", потрібні постійні тренування, бажано з тим же "якорем", вміння концентруватися, та медитації. Щоб досягти розуміння зі своїми силами та другою сутністю необхідно витратити час та зусилля, впринципі, як і з усім, де хочеться досягти успіху.

І немає чого чекати мани небесної. У звичайному випадку важко досягається розуміння двох сутностей, людини та звіра, а при дисбалансі це затруднює коливання магічних здібностей. 

Якщо мою дівчинку (і саме так - вона моя) занесло, незрозуміло чому, у мій ліс, без її на те прямого бажання, то у неї серйозні проблеми. Хоча тут і відразу було це зрозуміло, ще з першої нашої розмови, що її здібності показують характер.

Та і по тому що я вже встиг побачити, у Лізи характер - не цукор. Але що поробиш, будемо розбиратися з тим що маємо. Їй ще з моїми тарганами прийдеться стикнутися, а там у них повний карнавал.

А тепер залишається донести інформацію до об'єкта мого бажання та головного болю одночасно.

- Все звичайно добре, що ти знайшла собі "якір", - наголосив на останньому, так як те що вона мене сприймає тільки, як вирішення своєї проблеми із силами, відверто дратує, я розраховував на інше, - але...

- Як кажуть все, що стоїть перед "але" можна опустити, - не надто радісно щось їй, - у чому ж проблеми? Я ж правильно зрозуміла, що знайти "якір", це півбіди? - підняла брову запитально, та вичікувально дивиться. - Ну не тягни кота за причандали.

- А ти гостра на язик, - хмикнув, цікаво, а як вона цілується, так само як і говорить - з перчинкою?

- Ой, яка вже є, - відмахнулася, - то я отримаю відповідь, чи мені доведеться тебе катувати?

- Хм... А ти кумедна, виявляється... Гаразд не буду тебе мучити, та заставляти мене катувати. Ти зрозуміла правильно, знайти "якір" - це півбіди, навіть не так, це десята частина шляху, котрий ти маєш пройти до стабілізації своїх здібностей...

- Клас, так і знала, що мені не все говорять, - перебила невдоволено.

- Я вже тут нідочого, вибачай, що не так легко, як ти могла собі нафантазуваши.

- І нічого я собі не фантазувала, - ще й обурюється, - мені сказали, що "якір" вирішить все...

- А ти, наївна душа, взяла і повірила у цю локшину, яку тобі нанизали на твої прекрасні вушка, - дівча зашарілася від моїх слів, надіюсь не сильно образив.

- Ти... справді вважаєш, мої вушка... прекрасними?

Оце поворот, то вона тільки це почула? Чи від мого компліменту, кинутого ненароком, зашарілася. І так кокетливо стріляє своїми мигдальними очима, що хочеться негайно притиснути до себе. Так, Яр, спокійно, ще не час виявляти свої бажання, ще де дремене світ за очі від мене, якщо простягну до неї руки. У ночі не рахується, най вважає, що це не контрольований прояв ніжності був...

- Вважаю... - прочистив горло, щось я охрип, чи що, - але зараз у нас є важливіші питання.

А Ліза ховає задоволену посмішку, стиснувши пухленькі губки, свого маленького ротика... Та що за напасть, у мене так всі гальма зірвуться, тепер я починаю розуміти, що таке непереборне тяжіння. А вона те ж саме відчуває до мене, чи ні? Як же мені тримати себе в руках біля неї, і тверезо мислити? Якщо я раз за разом залипаю, на якійсь частині її тіла? Це каторга, ні як інакше назвати неможливо. І якщо вдень, я ще міг без особливих зусиль усе контролювати, то з приходом сутінків все тільки загострюється.

- Добре, проїхали, - перевела тему, - то що я маю робити, щоб стабілізувати свої здібності?

- Ми будемо разом тренуватися, і дуже посилено тренуватися. І медитації, та пошук концентрації.

- Але я і раніше постійно тренувалася, - та що в неї за манера - постійно мене перебивати? От візьму і... спокійно, най виговоритися, може їй від цього легше стане, і слухати розпочне, - і ці постійні медитації, я ледь не хропіла на них нудьга страшенна, а толку нуль. То що зараз зміниться? Денний сон вважаєш допоможе? Бо по іншому медитації я не розглядаю, марна трата часу, а не "пошук концентрації".

Та вона ще й мене передразнює. От вередливе кошеня, мабуть не отримувала по своїх апетитних сідничках... У-у-у, та я здурію так швидко.

- Тобі необхідні тренування зі мною. Постійні тренування зі мною, стабільність фізичних навантажень та розслаблення, а тепер ідем у ліжко, - щось прозвучало якось двозначно, чи це вже у мене мозок плавиться?

- Добре, ідемо у спальний мішок, я неймовірно втомилася, - від її "запрошення", стало ще гарячіше, та що вбіса зі мною коїться?

Почуваю себе стурбованим хлопчиськом, у період статевого дозрівання, і тоді я був більше зібраним, як у даний час. А серце готове вискочити з грудей, коли заглянувши в намет побачив, як Ліза перевдягається. І це тільки спинку побачив, і зовсім я не збирався підглядати, випадково вийшло. Ох і важко мені далі буде, нутром відчуваю.