Ксандер Демір - Морок, у якому тону , Ксандер Демір

Давид

Ми сіли до мене в машину і Мія несподівано одразу ж повернулась до мене з хитрою посмішкою на лиці. Що ця мала красуня вже задумала?

-Щось не так? – нервово запитав я, заводячи двигун.

-Колися давай, ти і Даша знову разом? – вона ще більше натягнула посмішку, майже не згораючи від радості. Якби я не хотів, але на жаль ще не разом. Але це тільки поки що.

-Чому ти так думаєш?

-Як чому? Ти подарував їй квіти, її улюблені, між іншим,. – наголосила, піднімаючи палець догори. – Плюс, ти поцілував її на прощання, і вона навіть нічого не сказала тобі, і до того ж ти добре ладнаєш з сином, а вона так за це переживала! – ледь не закричала дівчинка, але після останніх слів різко затихла і відвернулась від мене. Так.. була б тут Даша, вона б згадувала їй це до останніх днів життя.

-Тобто, з сином? – я посміхнувся і глянув на зірочку, яка все ще була відвернута від мене. Якби я не знав цієї інформації, я б напевно вже вмер від шоку, але на щастя, чи на жаль, я вже знаю всю правду.

-У тебе така спокійна реакція? – нарешті подивилась на мене. –Ти ж знав, так?!

-Якщо чесно, дізнався випадково.. – я понизив плечами. Я і справді не хотів, щоб саме так правда знайшла мене. Проте, думаю, мені варто було знати про це і раніше, щоб хоча б підготувати себе до розмови з коханою. –Саша проводив мені екскурсію по своїй кімнаті, і я ненароком впустив його папку з різними грамотами і нагородами, а там були ще копії свідоцтва про народження, напевно для змагань потрібні. Тому, я ненавмисно побачив те, від чого і справді був шокованим. – добре, що минуло вже достатньо часу, аби я привів себе в порядок.

-Отже, Даша по цей час тобі не сказала? – я кивнув на слова Мії. –І як довго вона хоче приховувати це від тебе?

-Її можна зрозуміти, якоюсь мірою. Мене не було скільки років, і все вкрай змінилось. – тяжко видихнув. –Проте я не розумію, чому вона весь час мовчала стосовно цього.

-Даша не розуміє, чому ти за весь цей час ні разу не згадав про сина. – дівчинка розвела руки в сторони.

-Я не згадав? – мій голос мало не злетів у гору. Як я мав знати? Мені ніби хтось сказав про це..

-Давид, ти на стільки старий, що не пам’ятаєш про цю розмову з Дашею? – Мія підняла одну зі своїх графічних брів і склала руки перед собою. –У тебе амнезія? Я розумію, що твоя трохи сива борода і пару сивеньких волосин вже дають знати, що ти старієш. Але ж не настільки..

-Тобі смішно? Сиві волосини бувають не тільки у старих, до речі. Тим паче я не занадто сивий. У мене гарне каштанове волосся.– і справді, звучить дивно, але я справді нічого такого не пам’ятаю. –Що ще я не пам’ятаю, або не знаю?

-Це ти в себе повинен запитати, в першу чергу. Але я дуже рада, що ти повернувся. –вона щиро посміхнулась і дістала свій телефон. –Напевно, ти і справді найкращий чоловік, що коли-небудь був у моєї сестри.

Мені стало приємно від слів зірочки, але я все одно ніяк не міг збагнути. Чому я не пам’ятаю тієї розмови? Чому я взагалі не пам’ятаю майже нічого, що було перед пострілом?

-Тебе, щось турбує, зірка? – я кинув короткий погляд на Мію. Її міміка після того, як вона взяла телефон до рук, трохи змінилась. І не дуже в гарний бік.

-Ні.. ні.. – вимкнула мобільний. –Все добре. Я просто з.. подругою посварилась.

-А ніби з хлопцем. – я посміхнувся, але дівчинці не стало краще. Схоже, щось серйозне.. – Пробач, невдалий жарт.

-Я звикла. – вона ще більше засмутилась і відвела погляд в бік.

-Мія, прошу, не сумуй. Всі сварки з часом вирішуються. Подивись, хоча б на нас з твоєю сестрою. Це ж цирк. – я погладив дівчинку по плечу, на мить відволікаючись від керма.

-У вас це нормально. Прийнято так у суспільстві.

На що вона натякає? І чому вона все більше засмучується від моїх слів?

-Еей, мала, що сталось? Ти ж знаєш, мені можна довіритись і я нікому нічого не розповім.

-Я не можу більше терпіти цього.. – вона несподівано закрила лице долонями і.. заплакала?

Я зупинив машину на найближчому дозволеному місці і повернувся до дівчинки. Вона все ще плакала, не звертаючи уваги ні на мене, ні на вібруючий телефон від кучі повідомлень, напевно від подруги.

-Довірся мені і розкажи, що тебе турбує. – я доторкнувся її плеча, а іншою рукою намагався прибрати її долоні з лиця. –Ти мене бачила не так часто, тому я тим паче нікому нічого не розповім і так. На жаль, навіть твоя сестра не знає через що я пройшов всі ці роки, і чому я справді не пам’ятаю нічого про сина. – дівчинка на мить відкрила своє обличчя і подивилась на мене, я не міг більше терпіти її сльози. – Давай, я тобі розповім свій секрет, про який мало хто знає, а ти потім довіришся мені, гаразд?

Мія трохи нахилила голову, погоджуючись на мої умови.

-Гаразд, слухай: ти ж знаєш, що в мене влучила куля, так? – знову кивнула. –Так, і дорогою до лікарні мене декілька разів відкачували, тому що куля пройшлась близько до серця, зачіпаючи м’язи і нервові клітини плеча лівої руки. Мені терміново зробили операцію, і ще й на операції декілька разів відкачували, через зупинку серця. Вкололи адреналін, чи що там, я насправді попросив, щоб лікарі нічого не говорили мені, стосовно лікування, а робили все що потрібно, я все одно всі ті терміни не розумію і досі. – зірочка нарешті прибрала долоні з обличчя, і трохи перестала плакати, уважно слухаючи мене. – Після операції я прокинувся з жахливим болем в руці. Через, так скажемо, не правильну операцію, у мене відмовила ліва рука. Повністю. Я одразу ж відправився до Туреччини, як тільки зміг, щоб пройти реабілітацію саме там, до того ж мій дідусь помер і бабусі потрібна була підтримка. Але на жаль, навіть через численні курси, я так і не відновив руку. Потім я звернувся за допомогою до Батура, його батьки відомі лікарі в Стамбулі, і вони погодились зробити мені операцію, і шанси, що моя рука відновиться були 5050. Але на щастя, операція пройшла вдало і мене знову очікувала довга реабілітація. Я навіть навчився грати на фортепіано, щоб постійно розминати м’язи руки. Проте, часом мене знову переслідує цей нестерпний біль, через яку я не можу нормально навіть думати. Все, що мені хочеться в ті моменти – це відрізати її і викинути геть. Але я все одно борюсь з цим весь цей час. Хоча, так і не зміг поборотись за своє кохання.

Я натягнув посмішку і тяжко видихнув, переводячи усі думки на місця. Мія все ще мовчала після мого довго монологу, але несподівано вона також перевила дихання і набралась сміливості. Схоже, ця тема і дійсно дуже болюча для неї.

-Насправді, Ніка мені не зовсім подруга.. – здається, я вже здогадуюсь про що була мова. – Ми зустрічаємось з нею, вже близько пів року. Але я ніяк не можу про це сказати мамі, чи сестрі.. Мені здається, вони мене не приймуть, або гірше, проженуть мене. Але ж вони зовсім не розуміють, як це кохати того, кого ти не можеш, бо так сказало суспільство!! Я не винна, що я бісексуальної орієнтації і мені подобаються, і чоловіки, і жінки. Хоча все ж таки більше кохання я відчуваю до дівчат! І мені страшно, що мама не зрозуміє це, чи Даша не зрозуміє і будуть мене «виправляти», бо я не така, як всі!

Мія знову заплакала, закриваючи обличчя руками. Знову. Я прекрасно розумію дівчинку, і всіх тих, хто стикається з цим питанням кожен день. Якби я міг, я все зробив би, щоб цієї гомофобії не існувало, проте, на жаль, так не можливо..

-Послухай. - я взяв свою зірочку за руку. – Я прекрасно тебе розумію. Справді. І мені дуже прикро, що ти відчуваєш ці емоції. Я підтримую тебе, чуєш.

Вона нарешті легенько посміхнулась своїми краями губ і витерла сльози.

-У мене був друг, Мігель. Він італієць і був геєм. Ми навчались разом в університеті і він декілька разів навіть заливав до мене, і всіляко намагався підчепити. – я розсміявся, згадуючи свої студентські роки. – Якщо бути вже повністю відкритим, то я навіть цілувався з ним, напідпитку правда, але було. – дівчинка також розсміялась. –Я розумію тебе, і всіляко буду підтримувати, як тільки можу і не можу. І я впевнений, що твоя мама, та сестра спокійно відреагують на твій камінг-аут. Довірся і їм також, і тобі стане спокійніше на душі. Я тобі поганого не бажаю. Ти моя прекрасна маленька зірка, яку я неймовірно люблю і завжди буду оберігати від усього. І я стовідсотково впевнений, що твої рідні приймуть тебе такою, як ти є. А тепер досить рюмсати і йди до мене.

Я притиснув дівчинку тісно у своїм обіймав, цілуючи її в голову. Її солодкий парфум мало не вбив мене, від свого різкого запаху.

-Більше не будеш плакати? – я посміхнувся і подився в такий же самий морок у її очах. Скоріш за все, її дівчина також любить тонути в них, як я в очах Даші.

-Дякую тобі велике, Давид. Мені справді, стало краще після розмови з тобою. – вона посміхнулась у відповідь і знову обійняла мене.

-Не переймайся за рідних. Вони люблять тебе такою, як ти є. І будуть любити завжди, підтримуючи кожен твій крок.

-Дякую тобі ще раз! – Мія відпустила мене зі своїх обіймів і хитро глянула мене. Що вона вже вигадала? –Я допоможу тобі добитися серце моєї сестри знову. Це і так буде не складно, вона все одно всі ці роки шалено кохала тільки тебе!