Тетяна Котило - Зцілений тобою, Тетяна Котило

– Житимеш тут. – звернувся Любомир до Мар’яни, коли вони увійшли до просторої, сучасної квартири однієї з багатоповерхівок. – Ввечері Макар привезе тобі новий телефон і ноутбук. Все інше: одяг, білизну, косметику придбаєш сама. 

– Але я… 

– Що? – промовив з натиском не лише в голосі, але й погляді. – Не впораєшся? 

Винувату опустила очі. Боялась розчарувати того, хто подарував шанс на життя.

– Скористаєшся інтернетом, там є вся необхідна інформація. Від столичної моди до прогнозів погоди. Я приходитиму тричі на тиждень. В який з днів, не знаю, тому ти повинна завжди бути готова до мого візиту. Користуватимешся кредитною карткою. – виклав на стіл пластмасовий прямокутник. – В ній встановлений ліміт. На Мальдіви не залетиш, втім, на все інше вистачить. 

Зненацька в квартирі роздався дзвінок. Мар’яна перелякано глянула в бік вхідних дверей.

– Це доставка продуктів. Приготуй на завтра вечерю на двох. Я надаю перевагу червоній рибі в вершковому соусі. Запеченій в духовці – спаржі та томатам чері. Якби раптом виникли якісь надважливі питання чи проблеми, телефонуй Макарові. Його номер телефону буде вбитий у твоєму новому телефоні. І, ще. – глянув на дівчину, що буцімто знаходилась під електричною напругою. – Запам’ятай два основних правила: не скигли, не вимагай. Це також може стати причиною розірванням угоди. – Любомир наблизився до Мар’яни, перекривши їй своїм тілом, запахом – кисень. – Не показуй ні перед ким свій страх. – понизив голос до приємного шепоту. – За жодних обставин не виказуй своїх слабкостей та справжніх емоцій. Колись, це рано чи пізно використають проти тебе.  

Мар’яна від близькості з цим біснуватим чоловіком заплющила очі, вловлюючи носом запах, що підіймав над землею. Коли розплющила повіки, збагнула, що потрапила на підступний гачок. Мир усміхався їй в обличчя, змусивши бліду гладку шкіру вкритись рум’янцем.

– Ось про це я й кажу. Практикуйся. Мишеня. – відповів твердим голосом і зникнув за дверима столичної квартири.

***

– Чому ти не зателефонуєш Альбіні? Вона б малій дала уроки щодо правильного догляду та потрібного одягу.

– Рано. Хочу глянути на що вона сама здатна, отримавши гроші й змінивши місце проживання.

Макар покивав, зрозумівши, що бідоласі прийдеться нелегко.

– Завтра річниця по Ніці. Поїдеш на кладовище?

Любомир при згадці цього імені залишався спокійним. Зовні. Але не в душі, яка досі брикалась, переверталась і, яку врешті вивертало. Вирішив не відповідати, не здивувавши цим Макара.

– Чому, ти таки погодився взяти її з собою? Мар’яну.

Любомир відвернувся до вікна, залишивши й це запитання без озвучення. Знав відповідь. Прокручував її в голові ще у вечір, коли Мар’яна вперше попросилась забрати її з собою. 

Вибір. Той був у двох дівчат. Різниця була лиш в тому, що одна обрала – здатись, інша – боротись.