Каміла Дані - Одна для двох, Каміла Дані

10

- Що ви тут робите? – питаю суворим тоном. Намагаюся говорити рівно, але голосові зв'язки тремтять від страху. В голові ехом відбивається «небезпечно». Тіло пробиває тремтіння і я прикушую нижню губу, щоб не закричати. Добре хоч мами та Маї вдома немає.
- Мія, що це означає? - очі Стаса випромінюють гнів, жовна ходять немов заведені, а обличчя серйозне, як ніколи раніше.
- А тебе не вчили, що відповідати запитанням на запитання негарно? - намагаюся баламутити чоловіків й повільно закриваю двері, але Влад хапає за ручку та відчиняє навстіж. Я закам'яніла. Не можу поворухнутися, забула як дихати і як думати. Не знаю, як реагувати на їхні дії. Земля йде з-під ніг і мені хочеться тільки одного - стати невидимою. Або ж прокинутися від цього жахливого сну і видихнувши знову провалиться в сон, де мої рідні поруч і мені не загрожує небезпека.
Влад робить крок до мене, вдивляючись в очі. В його погляді немає жодної краплі злості, чи обурення, але від Стаса так віє льодом та небезпекою. Влад, немов пантера граційно рухається вперед не відриваючи погляд від мого обличчя.
Він крок вперед - я назад, і так, поки не впираюся спиною в стіну. Чую, як двері зачиняються і біля мене відразу з'являється ще й Стас.
- Чому плакала? - притиснувши мене до стіни шепоче Влад. Тягне кіньчиками пальців від щоки до підборіддя, залишаючи вогнянний слід. Прикриваю очі, щоб не наробити дурниць і не висловити все, що про них думаю і знаю. Проте, як би серце не боліло, а розум усвідомлював ситуацію, тіло просить їх доторків, ласк і поцілунків.
- З чого ти вирішив? - мій голос тремтить.
- Це ж був твій колишній чоловік? - ричить позаду Стас. Підходить ближче, Влад трохи віддаляється, щоб дати можливість братові доторкнуться до мене. Рука Стаса лягає на плече і легенько стискає. Заглядає в очі й серйозно говорить: - Мія, якщо він тебе образив, ти тільки скажи, ми його в порошок зітремо! Чи є щось інше ?
Мої вуха не можуть повірити в те що чують, очі дивляться на цю виставу, а мозок розривається від припущень. Як же вони правдоподібно грають: не награні ревнощі в очах, пропозиції допомоги і ніжні дотики, які зводять з розуму. Я не знаю, що відповісти і поняття не маю, як себе поводити в ситуації, що склалася . Прийняти їх допомогу чи вигнати, адже невідомо хто з них бреше, дивний детективчик чи брати. Стаса я не так добре знаю, але Влад, він не вміє ховати злість, я його добре знаю.
- Це вас не стосується. Ідіть геть, залиште мене! - прошу. Сльози знову течуть струмками, серце сковує злість і образа. Нехай думають що, хочуть, мені вже не важливо, тільки нехай забираються геть.
- Залиш її, - звертається до брата Влад, - дай час, нехай заспокоїться. У понеділок в офісі поговоримо. Влад відходить до дверей, схопивши за лікоть Стаса, який піддається і йде назад, але невідривно дивиться в мої очі. Здається ніби він сканує мене немов лазер, хоче прочитати, що я думаю і знаю. В карих райдужках хлюпається злість, ревнощі і нерозуміння. Ось тільки чому, це вже не зрозуміло мені.
Майже біля порога Стас вихоплює лікоть і робить декілька кроків до мене. Охоплює руками обличчя і басить голосом просоченим ревнощами:
- Не смій навіть думати про повернення до нього, ти - наша! - осілим голосом хрипить. - Якщо я дізнаюся, що ти з ним трахалася - я його вб'ю! - різко відпускає й йде слідом за Владом.

Швидко йду до дверей і зачиняю на всі замки, хапаюся за голову, тягну волосся щодуху, намагаючись вирвати з корінням і притулившись спиною до дверей стікаю вниз. Дякую Богові, що вони пішли і не чого не зробили. Схлипую немов маленька дитина і жадібно ковтаю повітря ротом. Душу та серце рве на шматки, а тіло горить   вогнем. Знала і все одно пустила їх занадто глибоко в душу...
Не знаю скільки так просиділа під дверима, але тільки коли сльози закінчилися, і образа увірвалася в серце бажанням помсти, я піднялася і немов зомбі не помічаючи нічого навколо попленталася до ванної кімнати. Сьогодні мені потрібна тільки гаряча ванна з ароматом полуниці, релакс та трішечки тиші, а завтра на тверезий розум  буду будувати плани на майбутнє.

СТАС
- Що за фігня, ти ж казав, що її колишній чоловік давно жонатий ? - як тільки двері ліфта зачиняються, кричу на Влада. Мене пече з всередини тільки від думки, що до Мії ще хтось торкався.
- Не кип'ятися брат, все йде чудово, як ніколи, - рже Влад. Спиною впирається в стіну ліфта і задоволено хмикає.
- Я тебе попереджаю, якщо вона ляже під іншого, то договір розвіється, як пісок у вітряну погоду, - гарчу немов вовк. Влад підіймає очі, упиваючись в мене жорстоким поглядом. Підходить ближче і з усієї сили кладе долоні на мої плечі.
- Ти нічого не плутаєш «братику», чи забув хто ти насправді? Думаєш личко підправив, і можеш мною керувати, чи ти хочеш в гості до мого брата? Як ти думаєш, що він зробить з тобою, якщо дізнається правду?
- Ти мені погрожуєш? - скидаю з себе його руки. Сука, так і знав, що не треба було вплутуватися у все це лайно, але ні б * я, захотілося адреналінчику. Злість підступає до горла, і я хапаю його за шию. - Це ти, мабуть, забув хто я такий. Запам'ятай, мені нас*ати на твої розборки з братом, у мене своя мета. І навіть ти не станеш на моєму шляху! І якщо хочеш отримати спадок, то роби все за договором, інакше я заберу все і Соломію і холдинг! - з небажанням розтискаю пальці, відштовхнувши Лазурного до стінки. Швидким кроком виходжу з під'їзду у двір і сідаю до машини. Заводжу мотор і зриваюся з місця. В голові сотні думок переплелися зі злістю гнівом та ревнощами, треба швидко доводити справу до кінця і забрати геть мою нову іграшку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно