Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

- Отже, ви зустрічаєтеся? - Елім звернувся до мене, після того, як відпив зі свого келиха пару ковтків.

- Так, у нас незабаром заручини, - замість мене відповів Девор, на що я анітрохи не в образі. – У суботу, якщо точніше.

Знову відчуваю, як мій хлопець стискає мою долоню у своїй, лагідно погладжує пальці. Мене бентежать ці доторки, тим більше на людях. Начебто мимовільне торкання, а мені хочеться сховати руку під стіл.

- І ви одружитеся не за призначенням? Просто уточнюю, хоч і так зрозуміло, що ні.

З нами говорить Елім, Калеан вдає, що розмова його не цікавить. Дивиться на танцюючих у центрі зали, надто пильно, невідривно, ніби очі його прикипіли до того місця.

- У наших сім'ях не прийнято одружуватися за призначенням. Це для нас несуттєво.

- І як ви так можете? Просто вибрати когось у пару, одружитися, не відчуваючи почуттів, життя прожити, наробити дітей, ще слабших, ніж ви…

- Все не так жахливо, як ви описуєте. Мої батьки більше сотні років разом і живуть цілком щасливо. Своїх призначених вони не зустріли, то чи варто просто чекати, живучи одинаком?

Калеан голосно хмикнув і водночас тяжко втягнув повітря. Здається, його ніздрі розширилися, так буває, коли хтось злиться. Боюся побачити його розлюченим, він і так мене лякає своєю холодністю.

- А ти розумієш, що через одну таку пару за розрахунком, як у вас, ще два маги приречені на вічні пошуки? – Калеан дивиться темними очима на Девора, щелепи щільно стиснуті.

- Кожен сам відповідає за свій вибір. Ніхто не змушує вас жити у пошуках, можна вибрати…

- Краще мовчи, - старший Нотрил жорстко перебив і повернув обличчя у бік танцюристів. - Ти надто молодий, щоб говорити зі мною на рівних.

- Хлопчики, може, ще по напою? – Аліта з усіх сил намагається налагодити обстановку, але вже зрозуміло, що теплого вечора з дружніми розмовами не вийде. Зійшлися дуже різні світи, протилежні погляди.

- Бісить, що через таких, як ви, ми не можемо знайти свою пару, - Калеан не відволікся, він чіпко вхопився за слизьку тему.

- Ми не винні в тому, що у вашому житті щось не склалося, - каже Девор, я волію мовчати, хоч і стежу насторожено за всім, що відбувається. Здається, ще трохи й Калеан стукне по столу, через що підстрибнуть келихи.

- Тоді нехай вона подасть мені руку перед відходом, - карі очі блиснули і переключилися на мене. Підборіддя високо задерте, ніби чоловік кидає виклик.

- А мені все одно. Якщо моя половинка в парі, я її вкраду і більше нікуди не відпущу, - Елім вимовив це тим самим веселим тоном, що й завжди.

- Еліме, а яка ймовірність, що вона з'явиться в пабі, якщо в неї є чоловік, а може й діти?

- Так, у цьому ти маєш рацію, брате. Вкрай мала, - останнє сказано сумно, прозвучало з вуст Еліма незвично.

- А якщо ваша призначена вам не сподобається? – це я запитую Калеана. Я давно хотіла спитати про це, але не було кому адресувати.

- Такого бути не може.

- Чому? Раптом колір волосся не той чи фігура не на ваш смак?

- Ви не розумієте, Еніро, того, про що намагаєтеся міркувати.

- Я тому й запитую, поясніть мені. У моїй сім'ї ніхто не одружився за призначенням, ніхто не знав, як це. Запитати мені нема кого.

- Призначена пара – це ідеальна половинка. Вона сподобається зовні, характером. З нею зійдешся у поглядах, може, не в усіх, але в життєво важливих достеменно. З нею можна буде виявити усі свої магічні здібності. Поки не знайдеш своєї пари – не дізнаєшся, на що ти ще здатний. Ми живемо заради цього. Не заради пошуку, а сподіваючись, що одного разу знайдемо те, чого не вистачає.

Я проковтнула, слухаючи монолог Калеана. Його голос змінився, став теплішим, душевнішим. Він каже сумно, з глибокими почуттями. У мене не залишилося думок для відповіді, навіть запитання вилетіли з голови.

- Може варто було вже одружитися з кимось, ви так не думали? – Девор запитав Калеана. – Тоді і життя набуло б нових фарб. Не століття ж на самоті нудитися.

І знову хмикаючи сумний сміх Калеана. Він сприймає нас як нерозумних дітей.

- Так, є така теорія, що свою половинку треба чекати до ста років. І кожен із нас найбільше боїться дожити до ста, так і не знайшовши своєї пари.

- Тому ми з Енірою одружимося і будемо щасливо жити. Правда, мила? - Девор подивився на мене з теплотою, обдарувавши своєю чарівною усмішкою. Мені захотілося втиснутись у його плече, і я необдумано піддалася цьому бажанню, поклавши на нього голову. Мабуть, на моєму обличчі застигла мрійлива посмішка. У цей момент я зрозуміла, що все роблю правильно. Вийти заміж за Девора – ось ідеальне рішення. Чекати на свого призначеного можна нескінченно, але я не хочу через п'ятдесят років усвідомити, що всі розповіді про призначення – це байки.

Усі Нотрили з сумом відпили зі своїх келихів. Аліта встала з-за столу, вибачившись, пройшла до зали. Калеан підвівся зі свого місця і повернувся у бік сестри. Я також простежила за дівчиною. Вона підійшла до чоловіка, простягла йому руку, мило посміхнулась. До мене не долетіли їхні слова, але розмова закінчилася швидко. Аліта повернулася до нас за кілька хвилин. За цей час Калеан не присів і не випустив сестру з виду.