Марк Сідоній Фалкс - Як керувати рабами

ми гралися з ним під час сатурналій.[23] Його батько Філосіт був управителем у мого батька. Ми ж усі тоді товаришували!

Але я гадки не мав, про що він каже.

— Та ти з глузду з’їхав! — сказав я товаришеві.— Як цей беззубий старигань може бути нашим ровесником?

Але погляд мого друга був переконливішим від слів. Час, звичайно, не пожалів нікого з нас, але рабське життя позначилося на зовнішності Феліціо. Та й взагалі дивно, що мій друг його запам’ятав. Урешті-решт, то був лише хлопчик-раб.

Раз уже ми заговорили про вік, то зазначу, що наймолодших рабів я волію приставляти до роботи якомога раніше, принаймні до п’яти років. Завжди можна знайти для них якусь корисну справу: доглядати невеликих тварин, що-небудь просапати в садку, підносити посуд під час обіду; дівчатка можуть навчатися прясти або допомагати на кухні. Виконання цих нескладних завдань змалечку призвичаює дітей до роботи і допомагає їм зрозуміти своє місце в цьому житті.

У вашому заміському маєтку найголовнішим рабом є управитель. До його вибору треба підійти з усією серйозністю. Якщо він буде достатньо компетентним, ви зможете спокійно присвятити своє життя гідному дозвіллю, на яке заслуговуєте за своїм соціальним становищем. Якщо ж ви зупините свій вибір не на тій людині, то продуктивність роботи знизиться, дисципліни не буде, а вам доведеться постійно їздити то до Риму, щоб займатися політичними й суспільними справами, то до заміського маєтку, щоб розібратися з тамтешнім безладом. Сам я вибираю і навчаю управителів так, щоб вони віддано захищали мої інтереси. Беру двох або трьох двадцятилітніх рабів, які сподобалися мені своїм ставленням до справи, і займаюся їхнім вихованням. Я даю їм різні завдання так, щоб вони набули досвіду в усіх видах робіт, які необхідно виконувати в маєтку. Якщо вони підводять мене або не можуть виявити себе якнайкраще, я караю їх, повертаючи колишній статус. Я завжди хвалю тих, хто добре працює, і стежу, аби нікому навіть на думку не спало, ніби вони можуть одержати переваги, підлещуючись до мене. І взагалі, якщо раби намагаються сказати мені, який я чудовий, я караю їх: нехай розуміють, що лестощами вони нічого не досягнуть, а для отримання результатів треба старанно працювати.

Найважливіша порада, яку я можу вам дати: ніколи не вибирайте управителя з тих рабів, які мають привабливу зовнішність або, що навіть гірше, схильні гаяти час, валандаючись по місту. Ледачий раб, який любить міське життя з його шинками й будинками розпусти, ніколи не перестане про нього мріяти. Це не найкращі якості й для хатніх рабів, та коли людина з таким характером одержує владу над маєтком, вона може невдовзі заподіяти непоправну шкоду всьому вашому господарству.

Вам варто вибрати людину, з дитинства привчену до сільськогосподарських робіт, добре перевірену. Якщо такого раба у вас немає, поставте на чолі того, хто постійно працює в робітничих артілях. Він не має бути дуже молодим — десь за тридцять. Якщо управитель занадто молодий, йому буде важко віддавати накази іншим рабам, особливо старшим, яким завжди не подобається, коли ними командує молодь. Але він не має бути й надто старим: ви ж не хочете, щоб він був не в змозі впоратися з важкою роботою. Він повинен мати чималий досвід роботи в господарстві, а якщо такого нема, бути певною мірою перфекціоністом. Тоді ви знатимете напевно: усього, що йому треба знати, він навчиться як слід. А йому треба буде знати все, адже він не зможе віддавати накази тим, хто вчитиме його, що і як треба робити. Мабуть, не так уже й важливо, чи знає він грамоту, якщо в нього добра пам’ять. Насправді це навіть краще, коли він не вміє читати й писати: йому буде важче фальшувати звіти.

Він має знатися на тваринництві, а також, наскільки це можливо для раба, бути наділеним здатністю до співчуття, щоб керувати, не виявляючи ні надмірної м’якості, ні жорстокості. Йому варто завжди трохи потурати кращим рабам і в той же час триматися з гіршими так, щоб вони боялися вже його суворого погляду, а не жорстокого ставлення. Найкращий для нього спосіб здобути авторитет — самому бездоганно робити свою справу: підлеглі навряд чи напартачать з роботою, якщо отримають правильні вказівки. Та він і сам слугуватиме для них прикладом. Немає кращого способу контролювати навіть найнепокірніших рабів, ніж змусити їх тяжко працювати. Поясніть наглядачеві, що він має весь час пильнувати рабів. І нехай перевіряє їхню роботу, аби переконатися, що все робиться як слід. Інакше може виявитись, що керівник не володіє ситуацією й не приділяє уваги складним рабам, тоді як саме за ними потрібен найпильніший нагляд.

Заохочуйте ваших управителів і наглядачів дрібними подарунками, щоб вони працювали більш старанно і сумлінно. Дозволяйте їм володіти грошима та майном, жити з тими жінками, яких вони виберуть, ясна річ, тільки тоді, коли ці стосунки для вас прийнятні. Наявність жінки та дітей робить раба спокійнішим і більш зацікавленим у тому, щоб справи в господарстві йшли добре. Ви здобудете прихильність управителів і наглядачів, виявляючи до них певну повагу. Якщо вони виправдовують вашу довіру сумлінною працею, непогано також іноді радитися з ними про те, що треба зробити й кому це доручити. Так вони відчуватимуть, що ви поводитеся з ними майже як з рівними собі, а не дивитеся на них як на рабів. Їх також можна заохочувати різноманітнішим харчуванням, кращим одягом і взуттям та застосовувати до них інші пільги.

Я навчаю нових управителів того, що, на мою думку, допоможе їм зробитися більш доброчесними. (Це переважно відомі вислови та старомодні поради, але тут вони цілком доречні.) Я забороняю їм використовувати рабів для роботи, не пов’язаної з інтересами господаря. Інакше часто виявляється, що нові керівники користаються зі своєї посади, примушуючи рабів виконувати власні доручення, тоді як раби мають працювати на користь усього маєтку. Управителі не можуть харчуватись окремо від підлеглих — нехай їдять те саме, що й робітники. Ніщо так не дратує втомленого раба, як вигляд управителя, котрий поглинає смачні та розкішні страви, коли сам раб мусить задовольнятися злиденною пайкою. До того ж управитель за цих умов має прослідкувати, щоб хліб для рабів випекли як слід, а страви були поживними та корисними.

Крім того, я привчаю своїх нових управителів випускати рабів за межі маєтку лише з мого особистого дозволу. А коли мене нема, вони не повинні дозволяти нікому виходити, хіба що виникне якась нагальна потреба. Я забороняю їм мати