Марк Сідоній Фалкс - Як керувати рабами

потрібні. Високі нехай краще будуть орачами, адже в господарстві немає менш утомливої для високої людини роботи, ніж оранка. Під час оранки робітник стоїть рівно і спирається на руків’я плуга. Бути різноробами і працювати на полях можуть раби будь-якого зросту та будь-якої статури. Усе, що їм потрібно, — це здатність упоратися з важкою роботою. Раби, яких ви поставите працювати на виноградниках, мають бути широкоплечими та м’язистими. Працівники такої статури добре підходять для роботи, де треба щось перекопувати та підрізати гілки. Менше значення мають їхні чесність і сумлінність: на виноградниках працюють малими групами, тож за цими рабами легко наглядати. Буває, що нечесні раби водночас є найрозумнішими. А це якраз перевага в догляді за виноградом: тут треба діяти розумно. Ось чому на виноградниках так часто можна побачити закутих у кайдани рабів. Однак пам’ятайте: чесна людина рівного з крадієм інтелекту працюватиме краще, ніж злодій.

Не варто вважати, що рабська праця — це завжди найкращий вибір для обробітку ваших земель. Для роботи на занедбаній землі таки варто залучити найманих працівників, а не рабів, оскільки вона потребує більше зусиль та самовідданості. Також, безумовно, краще використовувати вільних людей для найважливіших сільськогосподарських робіт на кшталт збирання винограду. Окремі проблеми виникають, коли брати рабів за волопасів та вівчарів. Ця робота важка й непопулярна не лише тому, що пастухи мерзнуть і мокнуть у негоду, — їм ще й загрожують напади бандитів та диких звірів. Окрім того, вони мусять подовгу бути на самоті, далеко від родини і без будь-якого спілкування з іншими людьми. Найкраще залишити таку роботу для вільних бідняків. Їм потрібні гроші, тож можна очікувати, що вони старанно виконуватимуть будь-які ваші завдання.

Якщо ж у вас пастушать раби, ви маєте розуміти, що контролювати їх майже неможливо. Хоч би куди вони вирушили, вони можуть наробити там рейваху: що-небудь поцуплять, із кимось поб’ються. Зверніть увагу й на те, що для кожного виду худоби знадобляться пастухи з різними фізичними якостями. До випасу великих тварин залучайте дорослих рабів, а для роботи з дрібними підійдуть і хлопчики. Пастухи, які водять худобу гірськими стежками, мають бути сильнішими за тих, хто випасає її близько від ферми. Ось чому на далеких пасовищах працюють зазвичай чоловіки, тоді як наглядати за худобою в самому маєтку можуть хлопчики й навіть дівчатка-рабині.

Пастухам належить проводити цілий день зі своїми стадами, вночі вони також не можуть залишити худобу. Про всі проблеми вони мають доповідати головному пастухові — на цю роботу призначають старшого й досвідченого раба, який користуватиметься серед інших авторитетом. Але він не повинен бути настільки похилого віку, щоб йому було важко виконувати роботу. Мало хто зі старих у змозі витримати труднощі далеких перегонів худоби, долаючи підйоми та спуски, особливо під час випасання кіз.

Добирайте чоловіків могутньої статури, кмітливих і метких, що добре орієнтуються в просторі й здатні захистити стадо від диких звірів або викрадачів худоби. Вони мають бути достатньо сильними, щоб піднімати вантаж на спини в’ючних тварин, здатними швидко бігати і добре стріляти з пращі. На мою думку, представники деяких народів для роботи пастухів абсолютно не годяться — наприклад, бастули і турдули.[22] Галли ж, навпаки, для цього дуже навіть придатні, особливо вони підходять для роботи з в’ючними тваринами. Про те, скількох пастухів залучати до роботи, вже було сказано: я взяв би одного на кожні вісімдесят або сто овець і двох на кожні п’ятдесят коней.

Старший пастух повинен переконатися, що пастухи мають усе необхідне для себе й худоби; перш за все треба подбати про їжу для людей і приладдя для догляду за тваринами. Старший пастух мусить бути письменним, щоб робити записи, які ви зможете перевіряти. Це також дозволить йому записувати вказівки щодо лікування найпоширеніших захворювань тварин і людей і допомагати хворим, доки вони перебувають на далеких пасовищах, де немає можливості звернутися до лікаря.

Катон вважав, що раби повинні або працювати, або спати. Він дійсно був радий мати рабів, які багато сплять, вважаючи, що їх легше контролювати, ніж тих, хто сповнений енергії. Крім того, він вважав, що раби, які люблять поспати, виявлятимуть більше поваги до господаря. Він ніколи не дозволяв хатнім рабам виходити за межі обійстя, якщо тільки їх не посилали з певним дорученням він сам або його дружина. Навіть у такому разі його рабам не дозволяли спілкуватися з іншими, щоб не заохочувати до байдикування. Катон вважав, що статевий потяг перетворює рабів на цілком неконтрольованих, тому встановив їм чіткі умови для зустрічей з рабинями. Однак постійних стосунків не дозволяв за жодних умов. На мій погляд, так господарство вести не можна. Людяність передбачає дотримання хоч якихось прав і свобод навіть тоді, коли йдеться про жалюгідних рабів.

Дехто вважає, що старі та хворі раби — це непридатний для продуктивної праці непотріб. Катон радить нам викидати їх, як сміття. Його позиція була така: рабів слід купувати щонайдешевше, витискати з них якнайбільше, а потім кидати напризволяще — хай помирають. Він просто припиняв годувати їх, коли вони не могли більше працювати. І я, і більшість моїх знайомих рабовласників вважаємо таку поведінку жорстокою та безсердечною. Чесно кажучи, цей чоловік більше переймався здоров’ям своєї риби, ніж хворих рабів, і в усякому разі, сьогодні викидати їх на сміття незаконно. Особисто я вважаю, що господар, який має рабів за мулів і позбувається їх, коли постаріють, чинить неправильно: він не розуміє зв’язку між рабами і власником.

Ми, рабовласники, маємо певні обов’язки перед тими, хто від нас залежить. Не завжди в наших фінансових інтересах утримувати хворих рабів. Але ми можемо принаймні дати їм шанс одужати і полегшити їхнє навантаження, доки вони ще здатні працювати. І знайти нескладну роботу, що буде до снаги старим і немічним та дозволить їм зробити свій внесок у ведення господарства. Тим паче, при всьому, що вимагається від рабів, вони не так часто доживають до старості. У мене старі раби працюють брамниками або ж носять торби за моїми синами, коли ті йдуть до школи.

Дозвольте мені зробити невеличкий відступ і розповісти вам про ніякову ситуацію зі старим сторожем-воротарем. Це сталося, коли я приїхав на віллу до мого давнього друга. Старезний раб стояв біля входу, «охороняючи» ворота. Я звернувся до товариша:

— Де, на бога, ти його роздобув? Що змусило тебе викрасти труп із кладовища й поставити його охоронцем на вході?

А друг відповів:

— Хіба ти не впізнаєш його, Марку? Це ж Феліціо. Малими