Марго Вольська - Як (не) закохатися в дракона. Академія Торенвес, Марго Вольська

Розділ дев'ятий

Кожен мусить знати, як виконується традиційний Альсорійський танець на Весняному Балу! Принаймні, кожен аристократ. Але, обираючи собі дракона в партнери, я трошки забула, що він не аристократ та навіть не альсорієць. Вчорашня втеча з дому Беллерів не подарувала мені бажаного спокою, бо відтермінування було всього на кілька годин. Аліса прислала повідомлення: Норберт нікуди не дівся і обіцяє завтра з’явитись у неї в гостях на вивчення танцю. Отже, я мусила прибути і особисто, як справжня принцеса, проконтролювати все.

Будинок Беллерів знов виявився без господарів. Аліса зустріла мене на порозі, швиденько розцілувала в щоки, заявила, що вона неймовірно поспішає, якось дуже капосно підморгнула і втекла. У мене навіть закралась підозра, що моя люба подруга замислила щось вельми нехороше і спеціально лишає мене з драконом наодинці, аби ми як мінімум краще познайомились.

Але навіщо? Нам треба лише витримати разом один вечір! Після цього я назавжди позбудусь присутності Пола Девіса в своєму житті, доведу батькові, що на щось здатна, і він більше не зможе примустити мене вийти за когось заміж. Або принаймні постарається знайти кандидата кращого, ніж запеклий бабій та гульвіса!

Біда в тому, що перш ніж наступить отой солодкий момент перемоги, я ще маю пережити всі попередні етапи. Зокрема навчити дракона танцювати.

– Невже ти не знаєш навіть стандартних танцювальних кроків? – приречено спитала я. – Зовсім-зовсім?

– Ні, – хитнув головою Норберт і всміхнувся так задоволено, ніби провал замість уроку танців був мрією всього його життя.

– Але ми муситимемо танцювати хоча б раз. Я принцеса, не можу простояти під колоною увесь вечір, мене кликатимуть інші…

– То танцюй з ними.

– Не можна! Хоча б один танець має належати партнерові, з яким я прийшла! – видихнула я. – Вставай негайно. Ми повинні вчитись танцювати.

Нашу тренувальну залу в мініатюрі підготувала Аліса. Вона магією вітру прибрала стіл та стільці з досить просторої вітальні Беллерів, звільнила досить простору для того, аби рухатись було зручно, і… втекла! Втекла, лишивши мене з Норбертом один на один. Якби охорона знала, що я зараз тут перебуваю з чоловіком, о, вони вискубали б собі все волосся на голові, а потім втратили б свої голови на пласі. Але до цього доводити, ясна річ, я не збиралась.

Норберт розлігся просто на підлозі. Йому явно було не холодно, дарма, що хлопець вбрався досить легко, певне, гріла гаряча драконяча кров. Грала тиха класична музика, приблизно така, як мали виконувати у нас на балу, і під неї точно не можна було ось так валятись, але мій майбутній партнер геть не думав про якісь дозволи. Він взагалі робив все, що йому хотілось.

– Принцеско, – проворкував він, – ти надто про це переживаєш. Після того, як ти з’явишся на балу зі мною, ніхто не думатиме про те, які саме ми танцюємо танці. Головне уже те, що ми прийшли, та ще й разом. Тож перестань переживати.

– Ти – нахабний та нестерпний, – видихнула я. – Так не можна! Ти обіцяв мені допомогти, ти присягнувся поводитись пристойно, а тепер лежиш, мов той млин на сковорідці. Аби тебе стихії підсмажили!

– Дракони вогнетривкі, – нагадав мені нахаба. – Принцеско, перестань так нервувати. Я вмію танцювати. Просто не оті ваші занудні танці, а свої, національні.

– Національні драконячі танці? – уточнила я. – Це часом не ті, де треба на три метри скакати над землею? Бо такі в залі виконати не можна!

– Ну, ті теж, – погодився Норберт, – але я знаю і інші. Аристократичні, якраз такі, як ти дуже хочеш. Там де партнер обіймає партнерку і вони кружляють залою під приємну мелодію… Тільки, розумієш, для того, аби станцювати той танець, не треба розчепіритись, мов на медичному огляді, та скласти ноги в неприродню позицію… І музика має бути трішки швидшою за ось цей кошмар. Показати?

Я ні заперечити, ні погодитись не встигла. Норберт повів зап’ястком, і музика швидко змінила ритм. Сам же дракон плавно піднявся на ноги, спіймав мене за руку, підтягнув до себе ближче та прошепотів:

– Запам’ятовуй, принцеско. Показую один раз.

Я не знала, що саме маю запам’ятовувати, але відчула себе його полонянкою. Всі сили пручатись, щоправда, вмить зникли кудись, і нахабний дракон повів мене у танці. Одна його рука лежала у мене між лопатками, другою він стискав мої тремтячі пальці. Не знаючи, куди подітись, вільною рукою я вперлась йому в груди, і це, здається, теж було прийнятним рухом для відвертого, дивного танцю.

Ми кружляли залою по малому радіусу, і я навіть не розуміла, що роблю. Моє тіло підкорялось велінню дракона, і він зараз був моїм повелителем, а я – його покірною парою. На мить мені здалось, що ми злітаємо у повітря, кружляємо над підлогою… а тоді ми завмерли в самому центрі імпровізованої зали, Норберт вже двома руками обійняв мене за талію, змусив відхилитись назад, прогинаючись в поясниці – сьогодні я була без корсету, тож ніщо не заважало, – і потягнувся до моїх губ, аби поцілувати…

Не дотягнувся. Перш ніж стався поцілунок, я встигла занести руку та заліпити йому гучного ляпаса.

– Ці танці не підходять! – видихнула я. – Вивчиш класичний… З Алісою, або, хай так, не будемо танцювати зовсім! А ти, ти... Не знаєш правил етикету, Норберте. Наступний урок торкатиметься саме їх. А зараз прибери від мене свої руки, я… Мені огидно, от!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍