Настуся Соловейко - Берегиня, Настуся Соловейко

– Ти занадто багато говориш, а в мене болить голова. Тож, просто помовч.

Що ж, не хоче розмовляти от і добре!

Якийсь час ми їхали мовчки, я відкрила вікно і спостерігала як у темряві де-не-де спалахують магічні вивіски, світильники, ліхтарики.

– З ким ти була ? – спитав, не відкриваючи очей.

Починається! Я закотила очі.

– Я ж не розмовляю, забув?

– Дозволяю – можеш говорити.

– А я не хочу. – буркнула.

– Не виводь мене, Ельвіро, інакше висаджу тебе просто зараз і підеш додому пішки. – він відкрив очі й глянув на мене.

– Ти цього не зробиш!

– Хочеш перевірити?

– Та що ж ти за людина така!

– Я не людина Ельвіро, і ти схоже, цього не розумієш, відповідати будеш?

– Добре, це був Ерік Рот, він врятував мене тоді від ліани. Тепер ти задоволений?

Себастіан трохи замислився, а потім почав сміятися. Мені здавалося, що він геть втратив розум, що такого смішного я сказала?

– Чекай, це ті самі Роти, які видобувають ортензій? Тепер зрозуміло чому ти так розстаралася. – він кивнув у бік моєї сукні і я відчула, як жар підіймається з шиї на лице.

– Не розумію про що ти. – сказала холодно.

– Авжеж. Дам тобі безплатну пораду – такий, як Рот може тільки розважатися з такою як ти.

– Як я?

– Так, безрідною приймачкою, тож, не чекай від нього шлюбного браслета.

– І від кого ж чекати? – я починала кип’ятитися.

– Не знаю, Ельвіро, можливо, тобі краще вдасться роль утриманки, як і твоїй матері.

– Що!? Що ти сказав!?

– Те, що чула.

– Ти брешеш!

– Який мені з того зиск, га? Чи може, ти серйозно думаеш, що у двох сильних магів могла народитися берегиня?

– Закрий рота, Себастіане, бо ти скоро захлинешся своєю отрутою!

Він хотів ще щось сказати, але карета зупинилась. Я штовхнула дверцята і скочила на землю, ледве не впала, та мене втримала сильна рука. І все тіло буквально затрусило від огиди.

Я розвернулася лицем до Себастіана й штовхнула обома руками його в груди, ще раз і ще раз.

– Ніколи, чуєш, ніколи більше мене не торкайся! Я тебе ненавиджу, падлючий ти сину!

Він мовчав, на лиці не сіпнувся жоден нерв. Я побігла в дім.

Сльози почали котитися по щоках ще коли я підіймалася сходами, коли забігла у кімнату, то просто впала на ліжко і голосно заридала.

Це не правда, це не може бути правдою, я ж бачила портрети батьків, я схожа на маму!

Утриманка, моя мати?! Що за чортівня?!

Алеж, в мене і справді дуже слабий дар, це б все пояснило. Я сіла на ліжку.

– І що за сльози? Чого це ти рюмси розпустила?

На тумбочці сидів Уітмор.

– Просто стомилася.

– Ага, я бачу,ґ. – він пирхнув – Що, довів тебе хазяїн?

– Звідки знаєш?

Він сіпнув вухами і стрибнув мені на коліна.

– Я багато чого знаю, Ельвіро.

Я на хвилинку задумалась.

– Послухай, минулого разу, ти сказав, що я не належу цьому дому, а як ти це зрозумів?

– Це трохи складно пояснити. Спрощена версія така – я вже казав, що у кожного магічного будинку є своя особлива суть, господарі пов'язані із нею кров'ю та магією, це не просто побачити, втім, можна. Зв'язок виникає ще тоді, як перший з роду закладає серцевинний камінь у фундамент.

– Серцевинний камінь?

– Так, це такий собі магічний оберіг, якщо хочеш, зараз, на скільки я знаю, їх майже не залишилося.

– А як же, наприклад, дружина господаря, вона ж, виходить, не буде споріднена з домівкою?

– Буде, звичайно, навіщо ж тоді шлюбний ритуал? Ділю кров свою з тобою, і життя тобі віддам. – процитував він, скорчивши  урочисто-пісну мордочку, дуже точно зобразивши магів-шлюбників, здебільшого, це були світлі.

– Послухай, а ти міг би перевірити, чи я належу іншому замку?

– Скоріше за все, міг би, та для цього мені поки що не вистачить сил, до того ж, ти повинна бути поряд, а нащо тобі?

– Хочу перевірити одну річ.

– Не скажеш яку?

– А можна не говорити?

– Можна.

– І ти все одно допоможеш?

– Допоможу, якщо принесеш мені з кухні торт. Я там бачив зефірний, але красти було якось ніяково.

Я засміялася

– Добре, а скільки тобі знадобиться часу для відновлення сил?

– Не знаю, тижні три точно.

– Що ж, піду за тортом.

На щастя, в домі було тихо і мені ніхто не зустрівся.

Поки Уітмор їв торт, я прийняла ванну і вдягла нічну сорочку.

Коли вийшла, то побачила, що Феррікон лежить на спині і сито посміхається.

– Ти наївся?

– Ага, цілий день про нього мріяв. – він примружив очі.

Я залізла у ліжко і накрилась ковдрою.

Уітмор стрибнув до мене.

– Якщо ти не проти, я б поспав з тобою.

– Спи.

Він вмостився на подушці біля моєї голови, як справжнісінький кіт.

– Слухай, а ця книга, в якій ти спав, вона ж не проста?

– Чесно кажучи, не знаю, – позіхнув – якась магія в ній є, та нічого особливого, просто зручно було. А що?

Я розповіла, як знайшла її і що вона мені показала.

– Цікаво, але, не більше. До того ж, передбачення в будь-якому вигляді одна з самих неточних категорій у магічному світі. Реальність змінюється кожну хвилину, а майбутнє тим більше. Все спи!

– Добру ніч. – я погладила його хвіст

– Добру ніч, Ельвіро.

 

 

 

Феррікон

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно