Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

головою Едісон. — Але я навіть і в цьому випадку ще не впевнений, що вам удасться вмовити акціонерів і директорів старих компаній розлучитися зі своїми акціями. Це — не звичайні акціонери. Вони дивляться на своє газове підприємство, як на родинну справу. Вони його створили, звиклися з ним. Вони будували газгольдери та прокладали труби. Все це не так просто, як вам здається.

Едісон мав рацію. Ковпервуд скоро переконався, що не так легко змусити директорів і акціонерів старих компаній піти на якусь реорганізацію. Більш підозрілих і незговірливих людей йому ще не доводилося зустрічати. Вони навідріз відмовилися відступити йому свої акції, навіть за ціною, що втричі і навіть вчетверо перевищувала їхній біржовий курс. Акції газових компаній котирувалися від ста сімдесяти до двохсот десяти доларів, і в міру того, як місто росло і потреба в газі збільшувалася, зростала і вартість акцій. До того ж пропозиція об’єднати компанії виходила від нікому невідомої особи, і вже це здавалося всім підозрілим. Хто він такий? Чиї інтереси представляє? А Френк хоча і міг довести, що має в своєму розпорядженні значний капітал, але розкрити імена тих, хто діяв із ним заодно, не хотів. Директори та члени правління однієї фірми підозрювали в цих порухах підступи інших директорів і членів правлінь, а також вважали, що все це підлаштовано з єдиною метою: домогтися контролю, а потім витіснити всіх конкурентів. З якого дива продавати свої акції? Навіщо гнатися за великими прибутками, коли їм і так не бракує? Ковпервуд був новачком у Чикаґо, зв’язків із тутешніми великими підприємцями ще не встиг зав’язати, отож йому не залишалося нічого іншого, як вигадати новий план наступу на газові товариства. Він вирішив створити для початку кілька компаній у передмістях. Такі передмістя, як Лейк-В’ю і Гайд-парк, мали власні муніципалітети, які користувалися правом надавати акціонерним компаніям, зареєстрованим відповідно до законів штату, концесії на прокладку водогону, газових труб і ліній міських залізниць. Френк розраховував, що, заснувавши окремі, нібито незалежні одна від одної компанії в кожному з таких передмість, він зуміє роздобути концесію і в самому місті, а тоді вже старі акціонерні товариства впадуть на коліна і він почне диктувати їм свої умови. Все зводилося до того, щоб отримати дозвіл та концесії до того, як схаменуться конкуренти.

Складність полягала ще й у тому, що Ковпервуд був абсолютно незнайомий із газовими підприємствами, не мав ні найменшого поняття про те, як виробляється газ, як забезпечується ним місто, і ніколи раніше цими питаннями не цікавився. Інша річ — конка, цю галузь міського господарства він знав, як свої п’ять пальців, і до того ж вважав найприбутковішою. Однак тут, у Чикаґо, поки що, мабуть, не було ніякої оказії прибрати до рук це найспокусливіше для нього джерело прибутків. Усе це Ковпервуд ретельно обміркував, зважив, почитав певну літературу про виробництво газу, а потім йому, як зазвичай, пощастило — підвернулася потрібна людина.

З’ясувалося, що поряд із «Чиказькою газовою освітлювальною та газовою компанією» на Південній стороні колись, дуже недовго, існувала інша, не така велика компанія, заснована таким собі Генрі де Сото Сіппензом. Цей Сіппенз за допомогою якихось складних махінацій роздобув концесію на виробництво газу та постачання ним ділової частини міста, але його так допікали всілякими позовами, що, врешті-решт, він був змушений покинути цю справу. Тепер у нього була контора з продажу нерухомості в Лейк-В’ю. Пітер Лафлін його знав.

— Ну, це акула! — відгукнувся про нього дідуган. — Був час, коли я думав, що він на газі статок зробить, та ось схопили його за горло, і довелося йому таки випустити цей ласий шматочок. Тут у нього на річці газгольдер підірвали. Гадаю, він хутко втямив, чиїх це рук справа. Та хоч би там як було, але від своєї затії він відмовився. Щось давненько я про нього не чув.

Ковпервуд послав старого до Сіппенза дізнатися, що той зараз робить, і спитати, чи не хоче він знову зайнятися газом. І ось через кілька днів у контору «Пітер Лафлін і Ко» з’явився Генрі де Сото Сіппенз власною персоною. Він виявився маленьким чоловічком років п’ятдесяти, у височенному жорсткому фетровому капелюсі, куцій коричневій маринарці (яку він улітку змінював на полотняну) і в черевиках із тупими носками. Він був схожий чи то на сільського аптекаря, чи на букініста, але було в ньому щось і від провінційного лікаря чи нотаріуса. Манжети пана Сіппенза вилазили з рукавів дещо більше, ніж слід, краватка була, мабуть, занадто довгою, а капелюх занадто зсунутий на потилицю. В іншому ж він мав вигляд хоча і своєрідний, але цілком пристойний і навіть не позбавлений шарму. Обличчя Сіппенза прикрашали рудувато-каштанові бачки, шо войовничо стовбурчилися, і кущисті брови.

— Ви начебто займалися свого часу газом, пане Сіппенз? — вічливо звернувся до нього Ковпервуд.

— Так, і вже принаймні я не менше за інших тямлю в цій справі, — дещо зухвало відповідав Сіппенз. — Я з ним возився не рік і не два.

— Так ось, пане Сіппенз, я надумав відкрити невелике газове підприємство в одному з тутешніх передмість. Вони так швидко ростуть, тож мені здається, що ця справа може стати доволі прибутковою. Сам я мало петраю у техніці газового виробництва і хотів би запросити хорошого фахівця, — при цих словах Ковпервуд багатозначно та дружелюбно поглянув на Сіппенза. — Я чув про вас як про досвіденого експерта, котрий добре знає тутешні умови. У разі, якщо мені вдасться створити компанію з достатнім капіталом, може, ви погодитеся зайняти в ній посаду керівника?

«Тутешні умови мені навіть занадто добре відомі. І нічого з цього не вийде», — хотів було відповісти Сіппенз, але передумав.

— Що ж, якщо мені запропонують пристойну винагороду, — сказав він обережно. — Ви ж, мабуть, уявляєте, з якими труднощами вам доведеться зіткнутися?

— Приблизно уявляю, — з посмішкою відповів Ковпервуд. — Але що ви називаєте «пристойною винаго­родою»?

— Тисяч шість на рік і певна частка в прибутках компанії. Скажімо, половина або близько до того — тоді ще можна було б подумати, — відповідав Сіппенз, маючи намір, мабуть, відлякати Ковпервуда своїми непомірними вимогами. Контора з продажу нерухомості приносила йому близько шести тисяч на рік.

— А якщо я вам запропоную по чотири тисячі в кількох компаніях — це складе загалом тисяч п’ятнадцять — і, скажімо, десяту частку від прибутків?

Сіппенз подумки