Шекспір Вільям - Отелло, венеціанський мавр, Шекспір Вільям

Хай
Сюди він прийде й скаже правду сам.

Отелло
Він все уже сказав.

Дездемона
Що він сказав?

Отелло
Тобою користався.

Дездемона
Як? Злочинно?

Отелло
Так!

Дездемона
Більш він так не скаже.

Отелло
Бо замовк...
Заткнули рота! Вже про це подбав
Мій чесний Яго.

Дездемона
Все мені відкрив
Мій невимовний жах! Як, він помер?

Отелло
Щоб кожний волос був на нім життям —
Я б кожним помсту вдовольнив мою!

Дездемона
О горе! Наклеп зведено на нього,
І я загинула...

Отелло
Ганьба, повіє!
За ним переді мною смієш плакать!

Дездемона
О, проженіть мене, мій володарю,
Та тільки не вбивайте!

Отелло
Згинь, повіє!

Дездемона
Убийте завтра; дайте ніч прожити!

Отелло
Ти ще й пручатися!..

Дездемона
Хоч півгодини...

Отелло
Почато справу — нащо відкладати?

Дездемона
Дозвольте прочитать молитву...

Отелло
Пізно!

(Душить її)

Дездемона
О боже, боже, боже!

Емілія
(за сценою)
Синьйоре! Гей, синьйоре! Гей! Синьйоре!

Отелло
Що там за шум?.. Не вмерла?.. Ще не вмерла?
Хоча й жорстокий, все ж я милосердий,-
Не хочу я, щоб мучилась ти довго...
Так, так.

Емілія
(за сценою)
Синьйоре! Гей, мерщій! Синьйоре!

Отелло
Хто там?

Емілія
(за сценою)
О мій синьйоре, лиш єдине слово!

Отелло
Так!.. Це Емілія... Я зараз... Вмерла!
Прийшла сказати, мабуть, що убито
Допіру Кассіо. Великий галас...
Не ворухнеться... Тиха, як могила.
Впустить її?.. Чи ні?... Чи буде добре?
Здається, ворухнулась... Ні... як краще?
Увійде й заговорить до дружини...
Дружини... До дружини... Де? Якої?
Не маю я дружини... О, нестерпно!
Страшна година!.. О!.. Здається, зараз
Почне затьмарюватись зовсім сонце
І тінь земна поглине ясний місяць,-
Настане тьма... Й під нами сколихнеться
Від жаху вся земля!..[13]

Емілія
(за сценою)
Благаю вас,
О мій синьйоре добрий! Я повинна
Поговорити з вами!

Отелло
Так, я забув... Еміліє, зайди!
Стривай!.. Тихенько... Зараз!.. Я спочатку
Спущу запону. Де ти? Що ти хочеш?

(Відмикає двері)

Входить Емілія.

Емілія
О генерале добрий, там убивство!
Там сталося огидне вбивство!

Отелло
Як?
Тепер?

Емілія
Оце допіру, мій синьйоре!

Отелло
Цьому виною, справді, тільки місяць,
Бо більше, ніж звичайно, до землі
Наблизився, либонь, і всіх людей
Доводить він до сказу.

Емілія
Там Кассіо убив венеціанця,
Родріго на ім'я.

Отелло
Родріго вбито!
І Кассіо?

Емілія
Ні, Кассіо не вбито.

Отелло
Не вбито? Отже, вбивство не здійснилось...
Солодка помста враз стає гіркою!

Дездемона
Ох, без вини убито, без вини...

Емілія
Мій боже! Хто це скрикнув?

Отелло
Скрикнув? Де?

Емілія
Мій боже пресвятий! Синьйорин голос...
Допоможіть! Рятуйте! Дорога,
Скажіть хоч слово ще, синьйоро люба...
О Дездемоно мила, говоріть!..

Дездемона
Я умираю без вини...

Емілія
Ой! Хто ж
Вам заподіяв смерть?

Дездемона
Ніхто... Сама...
Прощай!.. Отелло доброго вітай...
Прощай!

(Умирає)

Отелло
Хто ж міг її убити? Хто? І як?

Емілія
Хто може знати?

Отелло
А проте ви чули —
Сама вона сказала, що не я.

Емілія
Вона сказала так... Її слова
Підтвердити я мушу.

Отелло
Ні — вона
З брехнею на устах пішла до пекла
Палючого — це я її убив!

Емілія
Коли це так — вона пречистий янгол,
А ти — диявол найчорніший, знай!

Отелло
Ні! Схибила вона, в розпусту впала.

Емілія
Дияволе! На неї зводиш наклеп!

Отелло
Вона була невірна, як вода.

Емілія
А ти шалений, як вогонь, коли
Ти кажеш, що вона була невірна!
О ні! Вона була, як небо, чиста!

Отелло
Вона тягалась з Кассіо; спитай
У чоловіка. Та хіба я смів би
Вчинить таке, коли б не мав на те
Достатньої причини! О, тоді
Було б замало вкинути мене
На дно найглибшої безодні пекла!
Твій чоловік усе це добре знає.

Емілія
Мій чоловік?

Отелло
Твій чоловік.

Емілія
Він знає,
Що мужа зрадила синьйора?

Отелло
Так.
Із Кассіо. Але якби вона
Не зрадила мене, то хай би небо
Мені й створило інший світ, новий,
З коштовного, ясного хризоліту,
Її за нього не віддав би я!

Емілія
Мій чоловік!

Отелло
Він перший це мені сказав, бо він
Людина надто чесна й почуває
Лише ненависть до багна того,
Яке вкриває всі діла розпусні.

Емілія
Мій чоловік!

Отелло
Чого товчеш одно? Кажу я — твій!

Емілія
Як поглумилася з кохання підлість!
Мій чоловік сказав вам, що синьйора
Була невірна?

Отелло
Він, кажу тобі!
Твій чоловік! Чи ти не розумієш?
Мій друг і чоловік твій, чуєш ти?
Мій чесний, чесний Яго.

Емілія
Ох, якщо
І справді він тобі таке сказав —
Нехай гниє душа його мерзенна
По півзернинки в день! Збрехав він підло!
Вона занадто гаряче любила
Тебе, свій скарб мерзенний і огидний!

Отелло
А!

Емілія
Чини найгірше!
Цей вчинок твій не більше вартий неба,
Ніж ти її!

Отелло
Мовчи! Бо гірше буде...

Емілія
Не можеш ти зробити й половини
Мені того, що можу я знести.
О дурню! Дурню! Йолопе! Безглуздий
Брудний невіглас! Ти своє зробив...
Твого меча я не боюсь: при всіх
Я викажу тебе, хоч би для цього
Разів із двадцять довелось мені
Позбутися життя... Сюди! Рятуйте!
Убивство! Мавр убив свою дружину!
Допоможіть! Рятуйте! Вбивство! Вбивство!

Входять Монтано, Граціано, Яго та інші,

Монтано
Що сталося? В чім справа, генерале?

Емілія
О Яго, ти прийшов? Що ти накоїв?
Ну й молодець, коли тут можуть інші
Свої убивства звалювать на тебе!

Граціано
Що сталося?

Емілія
Якщо ти чоловік — падлюку викрий!
Він каже — наклепав ти на дружину,
Сказав, що зрадила вона його.
Я знаю — ти цього не говорив.
Не здатний ти на підлість. Ну, кажи,
Бо цей тягар мені розчавить серце!

Яго
Сказав йому, що думав, і не більше,
Ніж сам він визнав за ймовірну правду.

Емілія
То ти сказав, що зрадила вона?

Яго
Сказав.

Емілія
То ти збрехав! Збрехав мерзенно, підло!
Душею присягаюсь — ти збрехав!
Вона — із Кассіо? Із ним, ти кажеш?

Яго
Так, з Кассіо. Та прикуси язик!

Емілія
Не прикушу! Я мушу говорити!
Моя синьйора у постелі мертва!

Всі
Помилуй боже!

Емілія
Це наклеп твій до злочину призвів!

Отелло
Чого всі дивитесь? Усе це правда!

Граціано
Це моторошна правда!

Монтано
Це страхітливий вчинок!

Емілія
Це мерзота!
Я думаю про це... здається... Ні...
Я так і думала тоді... Себе
Убила б з горя! О, яка мерзота!

Яго
Ти з глузду з'їхала? Іди додому!

Емілія
Синьйори добрі, дайте говорити!
Покірна я йому, та не тепер...
Я, може, й не вернусь додому, Яго.

Отелло
Ой! Ой! Ой!

(Падаючи на ліжко)

Емілія
Так. Тепер лежи і плач,
Бо ти убив невинність найчистішу,
Що будь-коли дивилася на світ.

Отелло
(підводячись)
О ні, вона була безчесна! Дядьку!
Я мало знаю вас... ах, ось лежить
Небога ваша... Руки ці і справді
Їй дихання спинили нагло в грудях...
Я знаю, вчинок мій жорстокий ніби
Й огидний!

Граціано
О нещасна Дездемоно!
Це добре, що помер твій бідний батько.
Йому твій шлюб прискорив смерть, і горе
Порвало нитку літ його похилих.
Якби він був живий тепер, то вдався б
У розпач він; прокльонами від себе
Прогнав би ангела свого навіки
І душу засудив би на погибель!

Отелло
Так, це жахливо! Тільки ж Яго знає,
Що з Кассіо вона, забувши сором,
Не менш як тисячу разів пускалась
На те огидне і безчесне діло...
Признався Кассіо; і в нагороду
Вона йому за всі труди любовні
Мій перший подарунок віддала!
Що сам на знак пошани і кохання
Подарував, те в Кассіо я бачив,-
То хустка, що її мій батько дав
Колись на згадку матері моїй.

Емілія
О небо! О святі небесні сили!

Яго
Замовкни!

Емілія
Рветься!.. Ой, на волю рветься!..
Мені замовкнути? О ні! Нізащо!
Я говоритиму, як вільний вітер!
Хай небо, й люди, і чорти, і все,
Нехай усе повстане проти мене —
Я буду говорити!

Яго
Схаменися!
Іди додому!

Емілія
Не піду!

Яго видобуває меча.

Граціано
О сором!
З мечем на жінку!

Емілія
Нерозумний мавре!
Ту хустку, що згадав ти, я знайшла
І чоловікові дала, бо він
Так часто й наполегливо просив
(Багато більш, ніж та дрібниця варта),
Щоб я її для нього вкрала.

Яго
Ти!
Паскудне стерво!

Емілія
Кассіо вона
Дала ту хустку?.. Ні! То я знайшла
І мужеві своєму віддала...

Яго
Ти брешеш, погань!

Емілія
Ні! Я не брешу!
Клянуся небом! Ні, мої синьйори!
О йолоп кровожерний! Що й робив би
Із жінкою хорошою цей дурень?

Отелло
Невже громи на небі лиш для того,
Щоб в час грози гриміти! Нечестивцю!

Отелло кидається на Яго, але Монтано відбирає в нього зброю. Яго ззаду заколює дружину й вибігає.

Граціано
Упала... Він убив свою дружину!

Емілія
Так, так... Прошу вас, покладіть мене
Найближче до синьйори...

Граціано
Втік! Але
Убив свою дружину.

Монтано
Нечуваний мерзотник! Заберіть
Цього меча, що відібрав я в мавра.
На дверях станьте, стережіть його;
Не випускайте — вбийте краще. Я ж
Біжу за ланцем тим.

Виходять усі, крім Отелло й Емілії.

Отелло
Із рук моїх
Меча забрав якийсь хлопчак нікчемний!
Але й навіщо б довше честь жила,
Ніж чесність?.. Хай же гине все!

Емілія
Синьйоро,
Що віщувала пісня про вербу?
Чи чуєш ти мене? Я — наче лебідь —
Із піснею помру...

(Співає)

Ой вербо, ой вербо...

Ні, мавре, вірною вона була
Й тебе кохала щиро, лютий мавре!
Клянусь душею, правду я кажу...
І з цим я умираю, умираю...

(Вмирає)

Отелло
Тут є ще й інша зброя в цій кімнаті —
Це загартований в льодових водах
Іспанський меч.[14] А, ось і він... Гей, дядьку!
Я мушу вийти. Випусти мене.

Граціано
(за сценою)
Наважишся — то дорого заплатиш;
Не забувай того, що ти беззбройний,
А через те скорися і терпи.

Отелло
Ну, то зайди сюди поговорити,
Бо я й беззбройний нападу на тебе.

Входить Граціано.

Граціано
Ну, в чому річ?

Отелло
Ось маю я меча.
Ніколи кращий меч іще не висів
В солдата на стегні. Бували дні,
Коли рука моя і добрий меч
Мені дорогу вільно прокладали
Крізь перешкоди більші в двадцять крат,
Ніж ваші... Та навіщо вихвалятись?
Хто може скерувать веління долі?
Те все в минулому... Мене не бійтесь,
Хоч і стою з мечем я перед вами;
Мій шлях скінчивсь, і тут його кінець,
Тут берег моря, тут причал останній,-
Мін корабель згортає всі вітрила...
Відходите назад?.. Ви боїтесь?
О, не лякайтесь так,— даремний страх...
Тростинкою торкніть Отелло в груди —
Й відступить він... Куди Отелло йти?
Який-бо в тебе вигляд, жертво долі!
Бліда, як і твоя сорочка! Так...
Коли на суд ми з'явимось з тобою —
Мою твій погляд скине з неба душу,
Й дияволи її підхоплять... Ти
Холодна, дівчинко моя! Холодна,
Як чистота твоя...
О клятий, клятий раб! Женіть мене,
Дияволи пекельні! Геть женіть!
Геть звідси від небесної краси!
Крутіть мене в шаленому борвії!
Паліть мене у сірці! І омийте
В розпечених безоднях вогняних!
Ох Дездемоно! Дездемоно! Вмерла!
Ох! Ох! Ох!

Входять Лодовіко, Монтано та офіцери з арештованим Яго; Кассіо вносять на ношах.

Лодовіко
Де той безумний? Де він, той нещасний?

Отелло
Той, що колись Отелло був,— я тут.

Лодовіко
І де той гад? Ведіть сюди падлюку!

Отелло
Дивлюсь йому на ноги — ні, то казка...[15]
Якщо ти й справді чорт, то я тебе
Убить не зможу...

(Ранить Яго)

Лодовіко
Відберіть меча
У нього!

Яго
Я в крові, але живий.

Отелло
Я й не жалкую; хочу я, щоб жив ти,
Бо вмерти, почуваю я,— блаженство.

Лодовіко
О ти, Отелло! Той, що був колись
Таким героєм, а тепер попався
В тенета клятого раба! Не знаю,
Як личило б тебе назвати?

Отелло
Звіть
Убійником, як хочете, та чесним,
Бо я зі зла нічого не робив,-
Я все приносив тільки в жертву честі!

Лодовіко
Негідник цей вже майже визнав злочин.
Ви з ним змовлялись Кассіо убити?

Отелло
Так.

Кассіо
Я приводу вам не давав ніколи,
Мій генерале дорогий.

Отелло
Я вірю,
І вас прошу — простіть мені.