Олексій Вікторович Бобровніков - Повість про нещасних марсіян, Олексій Вікторович Бобровніков

Шановний отець вирішив, що доля, послав, ши йому марсіян, поклала на нього священну місію першим залучити їх до лона святої церкви. Задля цього він, що ніколи не виїздив далі Нового Віфлієма, припхався в цей Вавілон і ціною неймовірних зусиль наблизився до благодатної мети.

Священик наполягав, щоб йому дали можливість доступитись до сера Арчибалда Рувинського, про якого він знав із газет як про імпресаріо, що відав усіма справами марсіян.

Містер Лост, один з референтів об'єднання, який відмовляв сьогодні й визначнішим особам, хотів було подати знак викинути геть набридлого відвідувача, але раптом змінив рішення — дідок міг дати цікавий матеріал для ранкових випусків. Поблажливо глянувши на отця Ієремію, він звелів йому зачекати і піднявся нагору.

У просторому банкетному залі готелю було гамірно, незважаючи на те, що за довгим столом зібралося лише добірне товариство.

Закінчилась пізня вечеря. Всі вже стомилися, але збудження позначалось цього вечора у жвавій розмові, веселому сміхові.

Марсіяни, що насилу навчилися сидіти на стільцях, неуважно перебирали руками їжу в своїх тарілках. Досі вони уперто відмовлялися від м'яса. Мабуть, через особливості марсіянської фауни така їжа була для них незвичною.

Майк, якого події цих днів піднесли на високий ступінь газетного світу, облишивши омара, намагався пояснити щось одному з марсіян, що сидів поруч.

Спритний кореспондент справлявся краще від інших з важким завданням, лишивши далеко позаду вчених, перекладачів і художників, запрошених сюди для цього. Він засвоїв систему своєрідних ребусів-ієрогліфів. Скатерка побіля нього рябіла малюнками, так само як і серветки, що валялись коло його стільця.

Дружній сміх вітав містера Лоста, коли він зайшов до залу. Один марсіянин, який завжди відмовлявся від спиртного, піддався умовлянням Майка і сьорбнув через свою трубку добру порцію віскі. Тепер він задихався, широко роззявивши рота, і жалібними жестами відповідав на цвірінчання своїх друзів.

Арчибалд Рувинський, високий, гладкий чоловік, вислухав містера Лоста, підвівся, гучно відсунув стільця і, посміхаючись, вийшов із залу. Слідом за ним вибіг Майк, без якого не могла відбуватися жодна подія.

Уже спускаючись сходами, Майк упізнав жалюгідну постать священика і кинувся до нього, як до давнього знайомого.

Арчибалд на півдорозі зупинився і здивовано витріщився на вхідні двері.

Розштовхуючи юрбу найнятих і добровільних охоронців, до вестибюля зайшла група кремезних молодчиків в однакових зухвало заломлених капелюхах. Двоє з них розсілися в кріслах з боків входу, недбало розглядаючи присутніх, решта попрямувала до сходів, на яких височіла опасиста постать Рувинського.

Один з них, ступивши на сходи, сказав тихо кілька слів. Зустрівши здивований погляд, він, не виймаючи руки з кишені піджака, тицьнув нею в живіт містера Арчибалда. Рувинський зблід і повів прибулих нагору.

Майк, який нарешті збагнув суть цієї сцени, враз облишив преподобного отця і побіг услід за ними по вистелених килимом сходах.

Отець Ієремія, чужий у цьому збуреному, наче роздратований вулик, вестибюлі, так і не второпав, що воно сталось.

На сходах з'явився один молодчик і свиснув крізь зуби. Двоє, що сиділи коло дверей, звелись і попрямували до нього.

Коли вони зникли, вестибюль вибухнув неймовірним гамором. Штовхаючи один одного, всі кинулись до виходу і душилися в дверях, намагаючись вийти.

У цей час із задніх дверей готелю, що виводили на темну безлюдну вулицю, вивели марсіян. Три великих лімузини вилискували чорним лаком під тьмяним світлом ліхтаря. Віконця їхні були щільно запнуті.

Коли зачинялись дверцята останньої машини, у дверях раптом з'явився Майк.

Пролунав постріл.

Той, що зачиняв дверцята, похилився й головою вперед звалився на асфальт. Ніхто не став його піднімати. Дверцята хряпнули, і машина на повний хід рушила з місця.

Майк припав до одвірка; цілячись у шини, вистрілив ще кілька разів, але промахнувся.

Прокинувшись, Тед побачив над собою стелю. Стеля була звичайнісінька. Тед розумів, що потрапив у неволю, але суть її була не зовсім ясна.

Кімната, до якої їх привели цієї ночі напівтемними сходами, наскільки він пам'ятав, теж була звичайна, але вікна її запнуті фіранками, а за ними, певно, були грати.

Нарешті він трохи підвівся й подивився довкола. Крізь напівпрозорі штори м'яко сіялося ранкове світло. У головах на спинці стільця висів костюм із м'якої фланелі. Марсіянського одягу не було.

Тед устав і підійшов до вікна. Відслонивши фіранку, він побачив широкий, залитий ранковим сонцем двір. Крита галерея, що прилягала до будинку, оточувала його з трьох боків, четвертий обривався високою стіною. Кілька маленьких вікон, які він помітив, говорили про те, що це задня сторона господарської будівлі. Із стіни, оповитої зеленню, звисали лілові грона гліциній. Посеред двору бив невеликий фонтан, оточений газоном і підстриженими кущами самшиту.

Ґрат на вікні не було.

Ця мирна обстановка вразила Теда, а також Джо і Лорі, які з'явилися в дверях сусідньої кімнати.

Після короткої наради друзі спробували вийти.

Виявилось, що двері були не замкнені. За дверима були сходи, порожній хол і широко відчинені в двір скляні двері.

— Що ви скажете? — пошепки запитав Тед.

— Мені здається, ми здорово влипли, — сказав Джо.

— Коли б я опинився в тюрмі, я не почував би себе гірше.

— Коли б у тюрмі був отакий садочок, багато хто вважав би за краще лишитися там, — закінчив Лорі.

Тед пильно подивився на нього, несподівано переступив через лавку, пішов по газону і сів посеред клумби. Іншим довелося поспішити за ним.

— Розмовляти будемо тільки в найнезвичайніших місцях, неприступних для мізерного людського розуму. У місцях, де ці дурисвіти не здогадаються поставити магнітофони.