Юрій Андрійович Міцик - Тиміш та Юрій Хмельницькі

коли він буде довго гуляти над Ташликом–рікою, то не застане його в живих, що й сталося. Тоді Юрій наказав копати батькові могилу «у Штомином дворі, на високій горі», причому козаки шликами носили землю, насипаючи курган. Ця легенда зафіксована і в деяких інших тогочасних джерелах. Так, білоруський мемуарист Василь Рудович cтверджував, що Богдана Хмельницького було поховано «не біля церкви. А це згідно з його волею, висловленою у заповіті, бо він цього не гідний… Його було поховано у степу, де він звелів насипати курган такий високий, який можуть зробити 1000 козаків протягом року, насипаючи землю на одному місці». Згідно з другим варіантом думи, складеним, очевидно, одразу по смерті старого Богдана, козаки, поховавши гетьмана, не поспішили визнати Юрія його спадкоємцем: «Тогді ж то козаки, поки старую голову Хмельницького зачували, Поти і Єврая Хмелниченка за гетьмана почитали! А як не стали старої голови Хмельницького зачувати, Не стали і Єврася Хмелниченка за гетьмана почитати: «Ей, Єврасю Хмелниченку, гетьмане молодий! Не подобало б тобі над нами, козаками, гетьманувати, А подобало б тобі наші козацькі курені підмітати!»

Хоча Юрій Хмельницький ще мав тільки 16 років, він уже з волі батька та старшинської ради був гетьманом і саме так його називають джерела у червні–липні 1657 року. Ґрунт для передачі синові булави Богдан Хмельницький заклав! Не дивно, що іноземні посли, які відвідували Чигирин навесні–влітку 1657 року, називали Юрія Хмельницького гетьманом, навіть не наказним, а повноправним!

13 червня Юрій з Виговським та генеральним осавулом Іваном Ковалевським (своїм родичем) зустрічав під Чигирином московське посольство на чолі з Василем Бутурліним. 19 червня Юрій та Виговський самостійно вели з ними переговори, час від часу консультуючись із хворим гетьманом. Мова йшла насамперед про складні військово–політичні питання, оскільки Москва стала за тодішнього ворога України — Речі Посполитої, а Чигирин у відповідь уклав союз із Трансільванією та Швецією. Своєрідною антимосковською демонстрацією було те, що старий Богдан приймав одночасно і шведського посла Лілієнкрону, причому цей прийом відбувався за участі і Юрія Хмельницького. 20 червня московським послам було дано прощальний обід у гетьманській світлиці. Сам гетьман через хворобу не міг тут бути присутнім, його особу представляли Юрій Хмельницький, Іван Виговський та зять гетьмана — Данило Виговський. Послів частували дружина гетьмана Ганна і його дочка Олена (дружина Данила Виговського). Приблизно у той же час в Чигирині був і трансільванський посол Шебеші, і посли кримського хана Мухамед–Ґірея ІV. Татарські посли хотіли обмінятися присягою з молодим гетьманом і схилити Гетьманщину до спільного походу проти придунайських держав, чому Богдан Хмельницький спротивився, погрожуючи в разі такої війни навіть ударити на Крим. Для можливої відсічі ординцям було послано військо на південно–західні кордони України між Корсунем та Уманню. Зав’язалися перші бої. Хан рушив на Брацлав, і Юрій Хмельницький поспішив йому назустріч. У ході походу, який був досить успішним, відбулися певні перестановки, і Юрій Хмельницький з волі батька очолив тільки резервне військо, яке стояло на берегах р. Ташлик. Це призначення було багато в чому формальним, бо насправді командували військом досвідчені полковники — Іван Богун та Григорій Лісницький. Сам Богдан сподівався, що молодший син досягне повноліття під опікою генерального писаря Виговського, стане повноправним і досвідченим гетьманом, продовжить батьківську справу. Але цей задум у тогочасних українських умовах мав мало шансів бути реалізованим. Навіть в Англії при владі не втримався син могутнього Олівера Кромвеля! І це в країні, яка тривалий час не зазнавала ворожих нападів, мала майже безперервну традицію власної державності! Що ж казати про Україну, якій загрожували вороги на всіх кордонах! Старий Хміль не зумів повністю врахувати розстановку політичних сил в Україні і недооцінив брак досвіду й таланту державного діяча, адміністратора чи полководця у зовсім ще молодого гетьманича.

Перші тривожні ознаки виявилися вже на Ташлику. Спочатку волю старого Богдана порушив київський полковник Антон Жданович, який із своїм корпусом козаків самовільно покинув шведських і трансільванських союзників і повернувся в Україну. Коли ж Юрій Хмельницький 1 серпня дав наказ виступити в новий похід проти Польщі, козаки забунтували. Вони були вже змучені тривалим стоянням на кордоні проти татар і не хотіли йти воювати на територію Польщі (тут далися взнаки і плоди нерозуміння гетьманської політики, і боротьба різних таборів усередині української панівної еліти, і типово селянське небажання воювати далі свого хутора). Юрій Хмельницький через два дні був змушений видати наказ козакам йти до Білої Церкви. Про невдоволення козаків писав тоді московський посол — агент Желябузький, котрий 20 липня — 1 серпня відвідував у таборі Юрія Хмельницького і вів з ним переговори. На переконання видатного українського історика Михайла Грушевського, Юрій Хмельницький не виявив під час військових заворушень необхідних лідерських якостей, і його авторитет підупав. Посередньо про це свідчить, наприклад, той факт, що миргородський полковник і наказний гетьман Григорій Лісницький, посланий з клейнодами (булавою та бунчуком) до Юрія Хмельницького, затримав їх у себе, прагнучи передати їх своєму приятелеві Івану Виговському. Богдан Хмельницький звелів тоді заарештувати обох порушників його волі, стратити Лісницького, а Виговського закувати в кайдани. Лише на третій день гетьман відійшов від гніву і помилував обох. Клейноди ж відбирали у Лісницького полковники, вони ж і принесли їх Юрію. Шведський посол Лілієнкрона відзначив, що старшина вже тоді була поділена на дві партії: одна підтримувала Юрія Хмельницького, а друга — Івана Виговського. Обидві партії були вороже налаштовані одна проти другої, партія Юрія навіть підбивала його батька дати наказ про страту чотирьох керівників опозиції!

Бунти в українськім війську і капітуляція союзника — трансільванського князя Дьєрдя ІІ Ракоці — були останніми краплями, які переповнили чашу життя Богдана Хмельницького. З ним стався апоплексичний удар (інсульт), відібрало мову, і так гетьман пролежав п’ять днів, а на шостий помер. Це сталося 6 серпня (27 липня) 1657 року… Юрій Хмельницький, дізнавшись про батькову смерть, розпустив військо по домівках (цим він припинив бунти) і прибув до Чигирина й Суботова 12 серпня. Його зустрічали Іван Виговський, Юрій Немирич, шведський посол Лілієнкрона та трансільванський посол Шебеші.

По смерті батька Юрій Хмельницький стояв дуже близько до затвердження його гетьманом, тим більше, що він був визнаний батьковим спадкоємцем і щодо гетьманської булави. У Чигирині було вирішено провести після похорону Богдана Хмельницького раду, на якій мали б обрати Юрія цілком повноправним правителем Гетьманщини. Павло Тетеря поспішив тоді написати листа до царя Олексія, щоб той затвердив Юрія на гетьманстві. Однак царський уряд мав свої плани щодо України. Сюди було негайно скеровано посольство на