Валерій Олександрович Шевчук - Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар

бинди, подібні до тих, що ними була прикрашена дівчина, відтак не він ніс свої ноги, а вони його — все далі й далі у простір, але в певному напрямку.

І вся та гра барв витворювала ще й музику, а де є музика, бувають і танці. Відтак Теодор відчув, що ноги не просто його несуть у якомусь там напрямку, а й виробляють хитромудрі вензелі. Тим-то й танцював, звісно, не парного, бо від запропонованої пари щасливо втік, а одиночного — пізніше такі танці назвуть сольною партією. Отож на якийсь час став солістом вельми химеруватого балету з масовими сценами; пізніше їх назвуть кордебалетом. І той кордебалет танцювали люди, які опинились тієї сакраментальної миті на вулицях, і стогнах, і майданах, і у дворах славного міста Переяслава, якому судилася в цьому світі й містична доля, отже, перейняття слави — професор Микола Лико на цю тему міг би написати чудову спеціяльну історичну розправу.

Отож не дивно, що й у Теодора Петровського-Лика якісь звідники (й досі не відає, хто вони такі) захотіли перейняти славу, а ще й так само незнайома йому дівка, котра вчинила те не фігурально, а натурально, спробувавши зловити чи, як то кажуть, «злапати», мов курку, тому й кинувся навтьоки, щоб власну славу, яка теж тікала від нього, таки перейняти, а отже, її для себе зберегти. Оце й був зміст його несусвітнього танку з польотом (і з писанням вензелів) у якомусь напрямку. І цей напрямок — до річки Трубежа, в яку він спрагло бажав упасти, щоб погасити той жар, яким палав. А що надто поспішав, то знісся над містом Переяславом, відтак бачив уже внизу малі коробки хат, а у дворах, і на вулицях, і на майданах, наче ляльки з вертепу, було розставлено людські постаті, які чомусь махали руками і щось горлопанили; люди бігли биндами вулиць, також різнобарвними, отакі дивні лялькові люденята; а ще побачив бані церков, серед них і ту, в якій лежав у раці святий Макарій Токаревський. І хоча був під ту хвилю й у тому польоті хлопець несамовитий, але встиг коротко до святого помолитися; відтак церква засвітилася всіма шибами, а хрест так яскраво запалав, ніби в нього вдарила блискавка. Тоді побачив Теодор ярмаркового майдана, повного ярмаркових людей, і всі, навіть худоба, позадирали голови вгору. Вітер так само свистів у вухах, але цього разу від посвисту з’являлася музика, якась нетутешня, розладнана й з вилясками; звісно, не він її грав.

Правда, пізніше він оповів своєму камаратові по alma mater (тобто Київській академії), Григорію Сковороді, котрий тоді був домашнім учителем у панства Томар, що полетів так високо над містом, бо надто потужно стрибнув з порога хати, де йому заморочили голову звідники, які виявилися ще й чарівниками, тим-то тіло його стало невагоме. Можливо, це його врятувало, бо люди те, що з ним сталося, таки помітили, а коли приземлився, то за ним кинулася ціла юрба, вважаючи його за відьмака (бо таке може тільки людина з відьмацькими здібностями), відтак перепинили його, кинули на землю, зв’язали руки, накинули на шию линву й урочисто повели до раки святого Макарія, щоб з його допомогою вивірити: відьмак Теодор чи ні? Адже про святого Макарія ходили поголоски, що коли до його раки наближався хтось нечистий чи з лихими помислами і прохав у нього помочі та зцілення, то падав біля раки знетямлений, а ті, що продали чортові душу, не раз і мертвими. Отож повели й Теодора Петровського-Лика, і цей хід він описав у своїй поемі-житії, правда, вельми скупо, двома рядками, але можемо здогадатися, яка хвиля почуттів нуртувалась у ньому. Про це оповів і Григорієві Сковороді, коли вони через якийсь час зустрілися; при цьому Теодор сокровенно признався, що тоді, коли несамовито й обезуміло мчався до Трубежа, йому страшенно хотілось утопитися, бо чомусь здавалося, що він не просто загине, а перейде в іншу сферу, з якої його вищеописана краля вже не дістане закарлюками своїх лап. Відтак не поставить насильно під вінця, якого він, правду кажучи, ніколи не праг, а більше боявся, а коли й кидав позиром на тих бісиць, то тільки тому, що поміж них траплялися гарні і звабливі, а він же живий у цьому світі чоловік! І тепер, сказав він Григорієві Сковороді, обходитиме їх десятою дорогою. І Григорій Сковорода в цьому виявивсь однодумний із ним, Теодором Петровським, навіть вірша прочитав свого складання, де йшлося про гріха, який спершу вабливий і йде нам ніби по квітах, але потім стає преразливий для наших сердець. І це тому, сказав той мудрець, що спершу осіб’я химерного племені вдягає на себе янголячого образа, але коли знаджувати їм не треба, скидає і вдяга природнішого для себе — бісівського..

Але повернімося до того часу, коли Теодора Петровського вели зі зв’язаними руками й на налигачі люди, котрі бачили його втечу й політ. А то вийшла урочиста процесія: попереду ступав один із церковних старост у чумарці та важкій шапці, хоч було тоді й тепло, навіть гаряче, але той чоловік, бувши надмір статечний, одягався майже однаково і в холод, і в тепло, хіба взимку накидав на чумарку кожуха. А взутий був у величезні й важенні чоботиська, так густо напомаджені дьогтем, що коли на них осідали порохú, то важив кожен чобіт не менше як пуд, зате двигав ними той чолов’яга, що звався Степан Глоба, з немалою статечністю, а ще з більшою самоповагою. Побіч Теодора ступали два жевжики з тих, котрі ніби з повітря родяться, коли чиниться якесь дійство: погуляння, весілля чи похорон — і неодмінно стають його учасниками, ще й активними, бо не тільки як не в себе жеруть і п’ють надурняка, а вельми хвацько танцюють, коли трапляються веселощі, й сумно обрядують на дійствах печальних, а ще співають, не шкодуючи горла: весело — при веселощах і несамовито — при печалощах. Тепер же вони урочисто виступали, маючи в руках по блясі та довбешці і в такт ударяючи, тобто вимірюючи ходу тій юрбі, яка збиралася позаду в барвисте тіло, навпереміж жіноче й чоловіче, і те клекотіло, гуло, часом кидало гостріші покрики, сміялося чи й погрожувало, пританцьовувало, жартувало й мліло з відчуття насталого розкошу, якого сподівалися зажити, коли святий Макарій відьмака достойно поб’є. Сам же Теодор трохи дивувався, що з праведного перетворивсь у неправедного.