Вольфганг Шрайєр - Акротірський шпигун

опустилося, і ми з Гелен, трохи відпочивши в тіні старовинного замка, повернулися до траншеї. Коли ми пробиралися крізь кедрові кущі, я вперше поцілував дівчину.

Через кілька днів мене викликали телефоном до штабу повітряних сил. Я їхав туди неохоче, бо ми з Гелен домовилися піти в театр… Там мали давати «Аїду», однак через неприязну позицію до Єгипту її замінили іншою п'єсою, що мене мало турбувало. Але нічого не поробиш; я надів портупею і вирушив У путь.

Правду кажучи, коли я згадував про Тінуела, мене трохи мучила совість: адже я приділяв Гелен більше уваги, ніж це дозволяли мої службові обов'язки. В результаті моєї двотижневої роботи я міг доповісти йому тільки те, що Натан Ф. Вальполь, побачивши французькі літаки, здивовано вигукнув «О!». Якщо вдуматися, в цьому нічого надто підозрілого не було.

На цей раз в коридорах штаб-квартири я зустрів незвичайно багато французьких, турецьких, іракських і особливо ізраїльських офіцерів. На моє запитання, звідки взялися ці люди, ординарець пояснив, що тут створюється об'єднане англо-французьке командування — тобто штаб «Експедиційного корпусу Суецького каналу», і що робота в цьому напрямі вже йде повним ходом.

Підполковник прийняв мене ввічливо, як і завжди, але був не дуже люб'язний у розмові. Очевидно, метушня в штабі впливала і на нього.

— Минулого разу я розповідав вам про танки АМХ-13, пофарбовані в жовтий колір, — сказав він. — То була армійська справа, і нехай хлопці там самі спокутують свої гріхи. А ось те, що я скажу вам сьогодні, торкається безпосередньо нас. Особливо вас, лейтенанте Андерсон!

Він зробив багатозначну паузу, якось підкреслено відкашлявся і втупився в мене допитливим поглядом. В його звучному голосі відчувалася непохитна рішучість докопатися суті справи.

— Тільки що «Секрет Сервіс» сповістила нас про такий факт… Я гадаю, що суть і методи роботи нашої політичної служби інформації вам відомі.

— Так, сер.

— Так от, мене повідомили, що один наш інформатор, який займає певну посаду в єгипетському військовому міністерстві, доповів, ніби генеральний штаб Насера уже знає про прибуття французьких ескадрилій на Кіпр. Яким шляхом ця інформація дійшла до Каїра, він не може сказати, але факт залишається фактом: у військовому міністерстві в Каїрі знають навіть номери ескадрилій. У повідомленні називаються такі типи літаків: штурмовик «Барудер», реактивний винищувач «Містер», бомбардувальник «Вотур» і, нарешті, транспортний літак «Лангедок». Все це до найменших подробиць відповідає дійсності. Для нас це — не кажучи вже про інші наслідки — дуже неприємно, просто ганьба перед французами, що ми не зуміли зберегти таємницю.

Підполковник перервав свою тираду, перевів дух і, певно, щоб пом'якшити різкість своїх слів, запропонував мені сигарету; однак на цей раз холодним лимонадом не почастував. Становище, безсумнівно, було серйозне.

— Слухайте далі. Перебазування французьких військово-повітряних сил на Кіпр, за винятком літаків «Лангедок», відбувалося вночі. В усьому районі навколо акротірської військово-повітряної бази, за межами забороненої зони, є лише один пункт, з якого можна спостерігати льотне поле. Це — той самий горб, на якому копається ваш містер Вальполь.

— Сер, від моїх очей, звичайно, не сховалося, що Вальполь помітив французькі літаки, — сказав я. — Але ж немає навіть найменшої тіні доказів того, що результати своїх спостережень він якимось шляхом передає далі — чи то по радіо, чи то через посередників. Можу поклястися, що у нього нема ніякого радіопередавача і що він не зустрічається з людьми, яких би я не знав і не перевірив.

— І все ж існує ще й третій спосіб передачі таємної інформації, — зауважив Тінуел. — Може, це моя вина, що я раніше не сказав вам про це. Ви, певно, не чули ще про «мертву поштову скриньку»? Виходить, контррозвідка це не зовсім те, що ваша митна служба розшуку.

Я не зрозумів його і тому промовчав.

— Слухайте уважно, юначе, — сказав підполковник. — Лишається єдина можливість: мабуть, Вальполь регулярно кладе свої листи з шпигунськими донесеннями в якесь умовне місце, звідки їх потім забирають його помічники; в такому випадку їм зовсім немає необхідності зустрічатися. Дізнайтесь, де те місце, а потім підстерігайте і, коли з'явиться посередник, схопіть його. Це не легка справа, і майте на увазі, що вам доведеться діяти самому, бо в мене абсолютно немає вільних людей, які б допомогли вам.

— Сподіваюсь, що справлюсь і сам, — відповів я, хоч і знав, що це важка, а можливо, навіть небезпечна робота; але це все ж таки був вихід із становища.

— Лейтенанте Андерсон, — сказав Тінуел, прощаючись зі мною, — недавно я бачив вас у театрі в товаристві якоїсь чарівної молодої дами. Не буду припускати, що в цьому криється головна причина недостатніх результатів ваших спостережень, але даю вам дванадцятиденний строк, за який ви повинні, нарешті, викрити Вальполя. Отже, якщо ви до другого жовтня не справитесь із цим завданням, нашій дружбі кінець. Ваше відрядження буде скасоване, і ви з доганою в персональній справі повернетеся до своєї частини. Це моє останнє слово.

Я вирішив зробити все можливе в наданий мені строк. Догана, звичайно, неприємна річ, вона може прилипнути до тебе на все життя; а проте я скоріше погодився б на догану, ніж на повернення до своєї частини, що означало б остаточну розлуку з Гелен. У ті дні вона була для мене дорожча над усе. До того ж наші відносини розвивалися так успішно, що я плекав уже найсміливіші надії. Іноді мені навіть приходила в голову божевільна думка просити її стати моєю дружиною; і якщо я все ж не з'їхав з глузду, то лише тому, що в критичну хвилину знову пригадав ту пам'ятну розмову з Вальполем у барі готелю.

Отже, я ретельно взявся за роботу: почав стежити за Вальполем навіть уночі і дивувався, як це мені раніше не спало на думку. Я тинявся по коридорах готелю, викликаючи незадоволення коридорних, пильно оглядав кожного відвідувача і годинами стовбичив у вестибюлі, через який мав пройти кожен, хто входив чи виходив з готелю. Але дарма: Вальполь нікого не приймав і навіть не мав звички виходити на прогулянку в місячну ніч. Коли він не копався в своїх руїнах на горбі, то цілими