Ілля Андрійович Хоменко - Казки для бабусі

справедливого правителя. Якщо ти і моя дочка заприсягнетесь одне одному — вона зберігатиме вірність тобі, живому чи мертвому. Але може й так статися, що твій світ покличе тебе до битви зі злом швидше, ніж принцеса встигне подарувати країні спадкоємця. Скажи, чи ти покинеш нас? Адже тоді мій рід погасне…

— Я солдат, — відповів гальюнер. — Війна ніколи й ні про що солдата не питає.

І король похнюпився. Старий рицар не потребував пояснень, що таке обов'язок солдата.

Рання осінь на кілька днів оддала долину бабиному літові. Степ ізнову став прекрасний. А вже таких фарб, якими запишався ліс, гальюнерові ніколи не доводилося бачити. Пурпурові різьблені листочки яріли, наче вогники на контрольних пультах. Достиглі ягоди налилися бурштином, як натрієві лампи в технічних коридорах зорельота. Немов ртутна синява посадкових прожекторів вигравала місячна зірниця (на цій планеті було аж два Місяці). А вода в річках та озерах стала прозорою, наче скраплений кисень.

Колись гальюнер не замислювався над тим, що ж таке щастя. А тепер ось зрозумів: щастя для нього — це прожити решту свого життя в оцій долині. Та щоб поруч із ним завжди була принцеса. Все інше не має ніякісінького значення.

Одного пізнього вечора вони освідчилися. Ще не охололе каміння фортеці дихало теплом. Сонце сіло, але ще жоден місяць не сходив. Лише сузір'я пунктиром зависли над їхніми головами. Та внизу, за кілька метрів од хвилерізу, скидалася риба.

Уранці принцеса, як тут узвичаєно, сплела два вінки, король благословив, і вона кинула їх у річку. Течія несла їх через пороги до самого вигину — вінки були нерозлучні. Вважалося, що це добра прикмета: закохані житимуть радісно, довго й щасливо.

Гальюнер не вірив у прикмети. Але з прихованим хвилюванням обривав пелюстки великої квітки і повторював за принцесою ворожбитні слова: любить-не-любить… Остання пелюстка впала йому до ніг на слові «любить»…

Громом з ясного неба вдарило саме напередодні весілля. Цей невидимий удар перетворивсь на потужний гуркіт. Усі здивовано задерли голови. Тільки гальюнерові болісно хотілося заплющити очі, щоб не бачити посадкових маневрів зорельота.

У замку заметушилися. Озброєні люди ставали до катапульт. Лучники, мечники, списоносці чітко та без вагання виконували команди — готувалися до оборони.

— Друзі чи недруги, пане Гальюнер? — вигукнув літній вояк од розвідного моста.

І гальюнер збагнув, що захисники фортеці готові належно вшанувати його, ставши на прю з його ворогом, оголити мечі проти лазерних гармат, проти бомб, що спалюють цілі континенти…

Барви довколишнього світу згасли, потьм'яніли. Солона краплина скотилася по щоці астронавта.

Над крейсером, що вже приземлився, вихопилося три сигнальні ракети, — червона, біла, синя, — зависли, символізуючи три кольори республіканського прапора.

— Друзі! — махнув рукою гальюнер до вояків. Подумки сказав самому собі: от і настав час розлуки…

Башта крейсера здіймалась над степом, наче стовпчик велетенського сонячного годинника. Тінь від неї показувала на половину шостої.

«Тобі слід забути мене. Повертаю тобі твоє слово. Покохай іншого. Вийди заміж, і нехай ти і твої діти живуть довго та будуть щасливі!» — хотів сказати принцесі гальюнер. Він довго обмірковував ці слова. Весь учорашній день і всю безсонну ніч. А коли нарешті зважився заговорити до неї, то несподівано для самого себе сказав:

— Я повернусь, якщо зостанусь живий. Жди…

З того, як просвітліло її личко, зрозумів: ніяких інших слів не можна було казати їй на прощання.

Проводжати його прийшли не лише мешканці замку, а й місцеві жителі довколишніх поселень. Старт затримали більш, як на три години: запізнилася група фахівців, що її було відряджено обстежити острів дракона. Гальюнер хотів тим часом побути з принцесою, але не зміг: у медвідсіку йому зробили щеплення від рідкісної хвороби. Треба було лежати без руху та ще й дихати спеціальною газовою сумішшю…

Планета віддалялася, відбігала в кутик кормового екрана, перетворюючись поступово то на тенісну кульку, то на горошину, аж поки стала просто яскравою цяткою. По трансляції так, аби чули всі, командир виголосив гальюнерові подяку за мужність та відданість спільній справі. А потім згідно з давньою традицією відзначати день порятунку астронавта із загиблого корабля як день його другого народження запросив на вечерю. Коротко й чітко оповів гальюнерові про стан справ.

Олігархія одержала низку відчутних перемог. Військова присутність Республіки в цій ділянці космосу стала проблематичною. Відбувається перегрупування сил. На республіканських кораблях некомплект екіпажів, прискорені випуски льотних училищ зникають у пожежах бойовищ один за одним. Згідно з інструкцією гальюнерові належить місяць відпустки. Але на крейсері, що прилетів по нього, якраз бракує фахівця такого профілю…

Гальюнер усе зрозумів. Командирові доповів, що відпочинку не потребує.

Він день при дні морочився з до краю зношеним нейтралізаційним обладнанням крейсера і згадував, згадував. Згадував доброго старого короля, його небожа, котрий так зворушливо просив його взяти з собою в міжгалактичні простори й зробити своїм учнем. («Я завжди воюватиму проти зла, пане Гальюнер, ви не пожалкуєте»). Але найчастіше він навертався думкою до принцеси.

«Я вернусь до тебе, я неодмінно вернусь, я ніколи тебе не забуду», — ці слова вимовляв він не раз і не два, як молитву. Та якось умовк на півслові, бо впіймав себе на тому, що насправді в цю мить думає не про принцесу, а про кляту затулку від вакуумного клапана, що на сьомому ярусі, — вона ніяк не хотіла ставати на місце.

Республіканський крейсер рівноприскорено просувався до пункту зустрічі з основними силами своєї ескадри. Всі бортові системи працювали нормально. Самопочуття екіпажу було якнайкраще. А десь на далекій планеті, майже біля самісінького краю космічної безодні залишений ним маяк усе ще посилав у небо слабкі, але добре чутні сигнали…

Ілля ХОМЕНКО, Володимир ФОМЕНКО
ЗАКОН І ПОРЯДОК
(Казка)

— Я хотів якнайліпше! Старався для вас!

Клацнули двері. Брязнули ключі.

Колись він був цілковито нормальний. Бадьорий такий дідусь,