В. М. Гайворонський - Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти

детальну програму розвитку на рік усіх галузей господарства. Передбачається досягнення визначених виробничих показників рослинництва і тваринництва, обсяг сільськогосподарської продукції для продажу, конкретні шляхи виконання запланованих показників. У плані передбачаються виробничі затрати і джерела їх погашення, міститься розрахунок собівартості продукції, планується доход господарства і його розподіл, а також вирішуються інші питання розвитку підприємства. Необхідною умовою ефективності планів є своєчасність їх розробки і доведення планових завдань до виробничих підрозділів. Планові завдання є засобом конкретизації відповідних показників річного плану для його виконавців.

Належне виконання річних планів підприємства і структурних підрозділів неможливе без оперативного планування їх виробничої діяльності. Основним видом такого планування є робочий план, що складається як у межах усього господарства, так і в межах його структурних підрозділів на період виконання сільськогосподарських робіт: весняно-посівних, догляду за посівами, збору врожаю та інші.

Чинне законодавство не містить регламентації складання і прийняття робочих планів. Підприємства самостійно розробляють форми відповідних планів і вирішують всі питання, пов'язані з їх підготовкою і розробкою. Загальним для цих планів є те, що в них уточнюються, конкретизуються і деталізуються положення річних планів господарства і його виробничих підрозділів безпосередньо до кожного виду роботи, особливостей господарського року, забезпеченості господарства на поточний момент технікою, кадрами тощо. Вони допомагають швидко і чітко реагувати на зміни умов господарювання.

У зазначених планах відображується конкретна розстановка кадрів і техніки під час виконання відповідної роботи, черговість робіт і термін їх виконання, визначаються особи, відповідальні за виконання. Завдання робочих планів доводяться до кожного конкретного виконавця роботи. Робочі плани розробляються правлінням кооперативу, керівником сільськогосподарського підприємства із залученням керівників структурних підрозділів.

Своєрідною формою оперативного планування є плани-наряди, які доводяться в усній формі. На основі одержаного наряду керівник підрозділу дає конкретні завдання працівникам, організовує розстановку людей і техніки.

Підрозділи характеризуються чітко вираженими організаційною єдністю та стабільністю. Виявляється це в юридичному затвердженні у складі підрозділу окремих працівників, у закріпленні за ним земельних ділянок, техніки та інших засобів виробництва, у системі органів і посадових осіб, які організовують управління.

У процесі діяльності виробничі підрозділи вступають у широкий комплекс взаємовідносин як із органом управління всього підприємства, так і між собою, а в деяких випадках і з іншими підприємствами та підприємцями. Права й обов'язки конкретних підрозділів повинні бути закріплені в положеннях про ці підрозділи або у статуті підприємства. Під час їх розробки необхідно виходити з системи чинних у даному господарстві локальних нормативних актів.

§ 3. Договори і державні контракти — правові основи господарської діяльності аграрних товаровиробників

Економічні відносини між колективними, державними, приватними підприємствами (організаціями, установами) і підприємцями регулюються відповідними договорами. Зміст і форма цих договорів, порядок їх укладення та виконання, а також юридична відповідальність за їх неналежне виконання або невиконання визначається чинним законодавством.

Договори є основним правовим засобом регулювання відносин у сферах матеріально-технічного постачання, виробничо-технічного обслуговування, продажу продукції, агрохімічного обслуговування, будівництва об'єктів виробничого і спеціального призначення тощо.

Сільськогосподарські товаровиробники несуть самостійну майнову відповідальність перед державою і своїми контрагентами.

Особливим правовим інструментом господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і об'єднань є державний контракт. Правові питання, пов'язані з цим, регулює Закон України «Про поставки продукції для державних потреб».

Державний контракт укладається для задоволення державних потреб з метою розв'язання соціально-економічних проблем, створення і підтримання на належному рівні матеріальних резервів тощо. Цей документ являє собою договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, тобто суб'єктом господарської діяльності України усіх форм власності.

Фінансування поставки продукції для державних потреб проводиться за рахунок коштів державного бюджету України.

Розділ V. Аграрні правовідносини
§ 1. Поняття та особливості аграрних правовідносин, їх елементи

Норми аграрного права, як і будь-які інші правові норми, запроваджують для того, щоб певним чином урегулювати суспільні відносини суб'єктів господарювання в процесі виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції і сировини. Внаслідок цього вони набувають характеру аграрних правовідносин, що являють собою, як про те вже йшлося, комплекс земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських та інших відносин, у своїй сукупності спрямованих на правове забезпечення сільськогосподарського виробництва з урахуванням його специфіки. Правовідносини, що складаються в процесі виробництва сільськогосподарської продукції, є серцевиною, віссю, аграрних правовідносин, що об'єднують усі інші, суміжні з ними, правовідносини, утворюючи їх комплекс. Саме вони здійснюють найбільший вплив на інші правовідносини, зокрема у сфері переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, створення матеріально-технічної бази виробництва, його виробничо-технічного, хімічного і гідромеліоративного обслуговування тощо. У зв'язку з цим, попри всю багатогранність і неоднорідність аграрних правовідносин, вони не тільки тяжіють одне до одного, але й становлять єдиний комплекс зі своєю специфікою, пов'язаною з сільськогосподарським виробництвом та інтересами його виробників.

Складність, багатогранність і своєрідність аграрних правовідносин обумовлюються особливостями виробництва в аграрному секторі, пов'язаними передусім з обробкою землі як основного засобу виробництва, вирощуванням, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції, використанням у процесі виробництва живих організмів, його сезонністю, умовами проживання і праці в сільській місцевості та іншими факторами.

Їх специфіка і особливості обумовлюються й суб'єктним складом, його різноманітністю і формами власності, на яких базується діяльність виробників сільськогосподарської продукції.

Ще однією ознакою своєрідності аграрних правовідносин є те, що вони в одній і тій же галузі можуть мати як горизонтальний, так і вертикальний характер на відміну від традиційних галузей права: цивільного та адміністративного.

Аграрні правовідносини — це вид суспільних відносин, що врегульовані нормами аграрного права і суміжних з ним галузей права в комплексі, які складаються між суб'єктами в аграрному секторі, об'єднаними одним інтересом щодо виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції та сировини.

Виробництво сільськогосподарської продукції і господарювання суб'єктів аграрного сектора безвідносно до форм власності (на яких базується їх діяльність) є основою аграрних правовідносин, що об'єднує всі правовідносини в комплексну