Йон Колфер - Список бажань

— Цей прикид називається мантією, — стримано мовив Вельзевул.

— Гав, — бовкнув Ригачка. Здається, його чотиринога половина брала гору, коли він хвилювався.

— Саме так, — вів своєї Номер Два у пеклі. — Я читаю думки. У тупоголових, звичайно. Тупоголовішого за тебе знайти важко. Навіть не думай тікати. Щойно збіжить остання секунда твого життя, тебе миттю притягнуть назад, як барбоса на повідці.

— Угу.

Вельзевул налаштував вила на четвертий рівень тяжкості. Вкрай загрозливо.

— Ти ж знаєш, я не можу тебе відпустити просто так, із тим твоїм приколом про бабський прикид.

Ригачка похитав своєю кудлатою головою:

— Гар-р, гар-р.

— Саме те, що я подумав, — гарикнув демон, випускаючи розряд у Ригачку.

Отож, Ригачка повернувся. Викинутий з цього запітнілого ліфту. Повернувся туди, де все почалося. Перепрошую, туди, де все закінчилося. До газового бака в старечій квартирі.

Він був гарненький. Рудий і лискучий, без жодного натяку на те нещастя, що тут сталося. Про вибух нагадували сотні виямок, вищерблених шрапнеллю на стінах.

Ригачка мав істотну перевагу над своєю супротивницею: він знав, що відбувається. Модуль повідомляв йому нескінченні подробиці. Скажімо, єдиною причиною його повернення була його передчасна смерть, коли сотні металевих уламків врізалися в його тіло. Його життєдайної речовини — осаду з душі — вистачило б іще на десятки років. На жаль, життєдайна речовина без життя — як мозок без черепа: швидко висихає. День за десять років — ось і все, що залишається. Навіть враховуючи підзарядку, яка дасть щонайбільше тиждень, щоб виконати завдання.

Він також знав, що мусила зробити Меґ, щоб її аура стала голубою. Для нього найвища втіха — не дати їй потрапити до Раю. Ця мала перекинчиця коштувала йому життя. Він докладе всіх зусиль, аби Меґ Фінн не довелося провести всю вічність, цмулячи шоколадний коктейль на хмаринці в Раю. Нема дурних. Вона крутитиме засмальцьованого рожна в пеклі, а Ригачка періщитиме її батогом, щоб не переставала крутити. Ригачка чи то зареготався, чи то загарчав. Саме таке видовище тішило його понад усе.

Отож Ригачка мав план. Він догребе до квартири того старого гальма, перелякає його до смерті, а тоді ця коза Меґ не матиме кому допомагати. Офіґенно.

— Не спрацює, — повідомив електронний голос.

Ригачка звів очі. Віртуальна підказка висіла на рівні плеча, зверхньо щирячись своїми п'ятисотпіксельними губами. Наче тут завжди й була.

— Ти Миїші? Мені казали про тебе.

Зображення блимнуло й замиготіло:

— І так, і ні.

Ригачка невдоволено зітхнув. Кльово. Шизофренічна комп’ютерна програма. (Певно, істота, що була Ригачкою Бренаном, не знала слова “шизофренічна”, проте подумала про щось близьке до цього).

— Послуговуючись термінами мозкової діяльності, я і є Миїші. Його думки й досвід запрограмовано в мою пам’ять. Душа ж Великого Винахідника так само возсідає в Пеклі.

Ригачка пошкріб ґулю на тім’ї, саме там було зашито імплантант.

— Кращого місця для цього маніяка годі вибрати.

Крихітне зображення несхвально заблимало:

— Не смій зневажати мого винахідника. А то буду змушений викликати з зовнішньої мережі стеження програму, яка спричинить больовий шок у твоєму мейнфреймі.

— Зовнішня мережа? Мейнфрейм? Хто ти в дідька такий?

Істота у вишуканому вбранні вклонилася:

— Я частина мережі зовнішнього стеження і твоя голограма особистих підказок. Скорочено Гоп.

Ригачка примружився:

— Ти що, п’єш мій сік?

— Ні. Я безкоштовний додаток до програми.

— Окей. То що з моїм планом?

— Це план укінченого ідіота, — зверхньо кинуло зображення. — Те, що ти вб’єш старого, аж ніяк не зробить Меґ Фінн поганою. Якщо не буде спроб, не буде й невдачі. Щоб дівчиськові не вдалося врятуватись, аура має стати червоною.

— Гм, — промиркнув Ригачка, очманіло чухаючи за вухом.

— Ти мусиш завадити її планам. Хоч би чого попросив той старий у Фінн, ти мусиш зробити так, щоб їй нічого не вдалося.

Ригачка кивнув головою. Він догнав.

— Окей. Давай перевіримо хату. Може, нам удасться встромити дрючка їм у колеса.

Гоп скривився:

— Я лише програма, у мені немає металевих частин.

— Та не справжнього дрючка, ти, ящик! Так кажуть. Ну, знаєш, “дужий, як віл”. Ти ж не віл при цьому.

Комп’ютерна примара закивала:

— Так, Ригачко-сан. Розумію. Ти говориш образно. Такого файла немає в моїй пам’яті. Вельмишановний Миїші вважав, що ця інформація не має стосунку до нашої місії.

Ригачка загарчав:

— Вельмишановний Миїші може взяти свій файл і…

Перш ніж Ригачка завершив своє красномовно-брутальне речення, його мозок засудомило. Не справжній мозок, звичайно, — той давно гнив у чотирьох дошках. Проте біль для духів такий самий нестерпний, як і для людей.

За кілька секунд дзвін у Ригаччиних вухах припинився. Гоп терпляче розглядав собакохлопця.

— Неповага до Великого Винахідника призводить до покарання. Так поводитись нерозумно.

— Гав, — гарикнув Ригачка. — Я хотів сказати: і справді.

— Немає потреби перекладати людською мовою, — завважив Гоп. — Я вільно спілкуюсь чотирнадцятьма собачими говірками, в тому числі й недорозвиненою пітбулячою.

Ригачка загарчав:

— Окей. Давай до справи. Хата старого за рогом.

— Гаразд, Ригачко-сан.

Доки вони йшли через двір, Ригачка перевертав сміттярки, лавиці і навіть невеликі авта — речі, якими зазвичай бавляться полтергейсти. Гоп завис над його плечем, осудливо хитаючи головою.