Андрій Процайло - Привид безрукого ката

бубонить собі під ніс так, як по-справжньому під ніс не бубонять, я ж бо за стільки років всі викрутаси словесні вивчила, як свої п'ять пальців... А бубонить так, щоб усі чули. Робиться таким розумним і каже, що ключ ніби від сейфа... пауза... саморобного... пауза... якого зазвичай прикривають картинами. І підходить до картини, знімає її і радісно прицмокує: «так і є!»...

— Далі... — нетерпляче мовив Безрукий. — Напевно, він його відкрив?..

— Так, він його відкрив. Там не було нічого такого... Ні золота, ні прикрас, ні грошей. Ніяких документів і заповітів. Крім... ляльки-мотанки й дитячої записки. Рудий узяв ляльку, покрутив у руках, усміхнувся. Потім розгорнув клаптик паперу в клітинку, прочитав уголос. Щось ніби... «Вона врятує твою душу. Спали її опівночі 21.12.2012 року. Око за око». Все...

Лева аж пересмикнуло від почутого. Невже все замикається на цій клятій ночі, коли він випав з вікна? Якщо вірити свідкам — десь п'ятнадцять-двадцять п'ять по дванадцятій. Що це все має означати? Хто і чому у всьому цьому задіяний? Повна незрозумілість і непевність. Халепа! Хай йому...

— Пані Стефо, я вас дуже прошу, благаю, згадайте точно, що писалося в записці! — попросив Лев ледь не на колінах.

Пані Стефа набрала ваги, як куфайка на дощі.

— Ну, якщо вже ти благаєш, Левчику, я тобі скажу точно, бо таке не забувається. В записці так і писалося: «Вона врятує твою душу. Спали її опівночі 21.12.2012 року. Око за око». Ні слова ні більше, ні менше.

— Тоді чому ви щойно сказали «ніби»? — запитав Лев. Сусідка його мучила гірш за будь-якого ката. Її тортури були вишукані, кожна пауза витримана, кожне слово кололо туди, де найбільше болить...

— Просто так. Для конспірації. Чи ти думаєш, що я така наївна, як здаюсь?

— Ні, не думаю, — признався чесно Лев і вкрився холодним потом. — А як виглядала лялька? — запитав.

— Якщо по правді, то так, як ти — тільки з тканини та ниток різнокольорових. То був чоловічок. Вишита сорочка з кутасиками. Чорні штани, пояс. Волосся таке закручене, як в тебе. Лице перев'язане нитками хрестом. Замість очей — ґудзики. І... в ляльки не було лівої руки. В самому кінці, як у тебе...

— Божевілля якесь! — вигукнув Лев і забігав по кімнаті.

— Та що ти нервуєш, Левчику, переживаєш, як хлоп'я, що втратило забавку. Ти що, не розумієш, що Ганнуся твоя Петрівна вкінці здитиніла повністю? Ти забув, що вона белькотіла? Про якесь пришестя, нашестя і великий суд?.. Не те страшно, що було в стіні, страшно те, де воно звідтам поділося, бо рудий поклав ляльку і записку назад, замкнув на ключ, а ключа, щоб усі бачили, поклав назад у сервант, і вони пішли. А я, коли вони в кухні щось писали, тихенько взяла ключа і переховала у ванні, й де він і нині був.

— За вами не підглядали? — запитав Лев, повністю знесилений всередині, під ложечкою. Тут наче чорти влаштували тортури гарячою смолою з постійним градусом кипіння.

— Ні! Я відчуваю, коли за мною підглядають. Маю такий дар, — похвалилася пані Стефа.

На ту мить вона вже так набридла Левові, що він ледь її не прогнав.

Вона дійсно мала дар відчувати, бо тільки з одного його погляду тихо випарувалася з квартири й зникла за дверима своєї. Так тихо, як вітер...

9

Три дні свят минули в маревах.

Вранці 10 січня листоноша приніс рекомендованого листа. В Лева тремтіли руки, коли він за нього розписувався. Але лист був не з ратуші, а з інституту. На мить полегшало, а потім стало мучити, чому привид безрукого ката, чи то так, його душа, як було уточнено в Р. S., мовчить.

Чомусь сам ректор попереджав, що коли Лев Львович Безрукий найближчим часом не з'явиться на кафедру, буде поставлено питання про його відрахування з інституту.

«Я ж на лікарняному, що вони собі дозволяють?» — обурився.

Але лишень на мить. Бо терміново треба було бігти в читальний зал, де на Лева чекала відкладена література. Рідкісна, що вимагала негайного опрацювання. А ще — лялька-мотанка. Якщо вірити сусідці, лялька зі сховку — чоловічок. Та ще й з очима. Дивина. Лев читав, що такі ляльки майже в кожних культурах використовувалися як обереги. Але ляльки-жінки! І без очей. Щоб через очі не вселився злий дух... Отож терміново треба дізнатися більше. Доля змушує здобути додаткові знання з історії рідної культури, то чому цим не скористатися? А виженуть з інституту — то й виженуть. Він же інвалід, трохи гривень дадуть, проживають же якось старенькі хворі пенсіонери... А він молодий і здоровий, як бик. Ні, як лев — не пасує порівнювати себе з твариною, в шкурі якої ти не був... Крім того, він на будові однією рукою може намісити бетону більше за двох здорових дворуких... Уже так було, підзаробляв у часи, коли не платили зарплат.

Лев набрав по телефону знайому дівчину з читального залу.

— Лесю, привіт! Це Лев...

— О, рада вас чути! — зраділа дівчина. — З вами все гаразд?

— Так... — Дівчина відхотіла далі щось розпитувати. Якимось зболеним і чужим видався голос її постійного відвідувача. — Я би хотів, — по