Пітер Акройд - Клеркенвельські оповіді

слова «корона» та «мир»; хмільні відвідувачі сперечалися щодо рішення короля Річарда відпливти до Ірландії незважаючи на погрози з боку Генріха Болінґброка, висланого до Франції. Але Емнота не хвилювали такі справи; він дивився на події цього світу з нудьгою, що межує з неприязню. Що йому той король? Мов соломинка на підошві.

Він купив собі вафлю за фартинг і, вгризаючись у хрустку скоринку, поставив собі питання: «Якою є тривалість цієї ночі?». Він навчав себе геометрії, або мистецтва метрики. Цього дня сонце було в 21-му градусі та шести мінутах від Тельця — гарний день для сухожиль і серця. Всім відомо, що світ було створено на весняне сонцестояння і що Бог створив людину в квітні; отже ця пора мала чимало магічних властивостей. Але чи гарною буде ця ніч для дослідів? Під час комендантської години Емнот займався алхімією, ретельно зачиняючи всі вікна в своєму будинку чорними завісами, щоби ніхто не побачив гарячого вугілля. Саме він виготовив порох і приніс його Річардові Мароу до зеленого сараю попід монастирськими стінами.

«Це гарний порох, — сказав він тоді — Береш дві унції калієвої селітри та півунції самородної сірки, потім змішуєш їх у ступці з червоним оцтом. Запахло сіркою? Тоді додаєш нашатир і натрієву селітру, перемішану з дрібним вугіллям. Звідси чорнуватий відтінок. Висушуєш у череп'яному полумиску над слабким вогнем, а коли добре просохне, товчеш, доки не отримаєш отакий дрібний порох. Він такий крихітний, що його можна просіяти крізь решето! Найкраще вугілля для цієї справи — липове».

Те саме вугілля Емнот використовував і в своїх пошуках алхімічного золота. Він був чоловіком не скупим. Завзятим — так, і щиро зацікавленим, але не жадібним. Не мав уявлення про земні речі й, мов легендарна саламандра, жив лише у вогні своєї фантазії. Він вичислив, що в момент його народження сонце стояло в Близнюках із незначним відхиленням у бік Рака; це був період піднесення Юпітера, отже Емнот був упевнений, що його життя буде присвячене студіям і навчанню. Таким чином, вартість золота його не цікавила; його тішив сам пошук як такий. Як один із передречених, він вірив, що має унікальне благословення в усіх своїх намірах, і не сумнівався у своїй здатності добувати золото з простіших речовин. Це було тільки питання міркувань і розрахунків, зведення всіх світових сил до однієї системи. Коли сонце старішає і в своєму гарячому нахиленні входить до Рака та тьмяніє, тоді починається праця. Коли сфери були співвіднесені з його тілесними флюїдами, коли елементи основної матерії були кальциновані та відновлені пропорційно двадцяти восьми домам, що належать до місяця, тоді промениста година ввійде в його перегінний куб.

Емнот полюбляв числа та послідовності. Він пробував винайти геометрію для пересувань голубів у дворі під своїм помешканням; він вираховував вірогідність удвічі зустрити одного й того самого незнайомця на певній вулиці; він удивлявся у нічне небо й намагався оцінити відстань поміж усіма дев'ятьма сферами. Ось чому його так глибоко переконав змальований Вільямом Ексмю образ кіл, що являли собою частину більшого кола; це узгоджувалося з усіма його думками та здогадками. Емнот Галінґ був завжди завзятим і завжди діяльним; він облизав із пальців яйце та сир і збіг нагору сходами.

Щось притаїлося в кутку, чекаючи на нього.

— Га! Ти хто? Чому ти сидиш тут у темряві?

— Се я. Габріель.

Габріель Гілтон, ювелір за фахом, був кузеном Емнота. Вони разом ходили до школи при храмі Св. Антонія на Голковій вулиці, після чого Габріель зайнявся батьківською справою, а Емнота відправили до Оксфорда. Покровителем Емнота був покійний єпископ Ілайський, який за різними ознаками дійшов висновку, що хлопець належить до передречених, і виховав його відповідним чином. У родині Емнота прозвали «оксенфордським ерудитом»[35] і часто глузували з його блідого обличчя та худорлявої фігури; багато хто казав, що він стрункіший навіть за свого коня. Утім він був розумним і дотепним. Саме він ознайомив Габріеля Плтона із властивостями каменів, що той продавав. Він повідав йому, наприклад, що діамант треба завжди носити ліворуч, адже його сила зростала на північ, тобто ліву сторону світа. Якщо зберігати смарагд із маленькими камінцями та поливати травневою росою, він ростиме. Аметист надає стійкості й мужності. Сапфір оберігає кінцівки від ушкоджень. Агат захищає носія від злих снів, заклинань і марень лихих духів. Якщо рубін зіткнеться з отрутою чи зіллям, то стане вологим і спітніє. Він також навчив Габріеля, що всі ці камені можуть втратити свої достоїнства через гріховність і нездержливість тих, хто їх носить.

— Яким вітром тебе занесло сюди, кузене? Давно я вже тебе не бачив. — Емнот стиснув кузена за плече. — Швидше. Заходь. Знімай свою накидку. Сідай. — Аж тут він звернув увагу на обличчя Габріеля. — Тобі завдали шкоди?

— Так. На мене насувається лихо. Я певен.

— Сідай.

— Емноте, ти дуже добре знаєшся на слизькій науці? — Його рука ходила вверх і вниз, наче він трусив невидимі кістки. — Тобі відомо про сновидців і геомантів?

— Я науковець, Габріелю, а не чаклун. Сідай-но.

— Втім ти казав, що в зорях записано смерть кожного ясніше за будь-яке скло.

— Це так. — Він помовчав. — Тебе вразила хвороба?

— Така, що її не зцілить жоден лікар. — Габріель опустився на низеньку дерев'яну табуретку, але потім одразу підвівся й підійшов до вікна. — Я зневірився.

— Не кажи так, Габріелю. Навіть промовляти ці слова — великий гріх.

— Але в мене велике горе. — Він дивився на вулицю внизу. — Я відзначений.

Тоді він почав свою розповідь. Він спочивав у своїй домівці на Ромашковій вулиці, коли раптом почув якийсь шум у кімнаті зверху. Він розібрав поступ кількох людей, а також голоси;