Оксана Іванівна Думанська - Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1

в танці, як справжній жиголо[33]. Зрештою, він і пари з вуст не пустив, що у Львові час до часу навідувався в забавовий гурток на Вірменській, а там танцювали не гуцулки.

Коли ж траплялася вільна година, Стасьо зацікавлено читав пригодницькі оповідки Гастона Леру[34], одночасно вправляючись у знанні літературної мови і кримінального сленгу, бо ж не уявляв себе позбавленим паризьких ігрищ.

Отож Стасьо приготував своїй вродливій неосвіченій коханці фантастичну оповідь про те, як товариство американський фабрикантів взяло в оренду один із Гавайських островів, щоб на ньому якнайточніше відтворити вигляд біблійного раю. Всі, що туди припливуть, мають зійти з кораблів голі-голісінькі, як Адам і Єва. Найбагатші люди з океанських країв взялися постачати райські плоди й овочі, а брат сіамського короля уже засадив якесь особливе дерево, якого вчені не в силі означити. Одна умова буде для всіх тимчасових мешканців — прожити трибом первісних людей не менше року і не мати ніяких зв'язків із зовнішнім світом.

Ева була в захваті від почутого.

— Я — голісінька серед голих чоловіків! Чудово! А намисто дозволять — хоч разочок перлів? Тіло засмагне від сонця, а перли виблискуватимуть на шиї. Це щось неймовірне! Я ладна хоч сьогодні рушити на той острів!

Стасьо не міг на таке погодитися — його тримали справи. Отож свій райський острів вони влаштували на килимі посеред помешкання, висипавши з кошика персики, морельки, сливи, яблука. Ева вбралася в шати Єви — тобто не мала на тілі нічого. Стасьо хизувався торсом, але довго не давав себе роздягти, аж доки улізлива Ева не приладувала йому на стегна стрічку, на яку навісила стигле виногроно (самі знаєте, що воно прикрило).

... Другого дня до тітки прибіг стурбований Шимон, та Стасьо ще не повернувся від Еви. Едельман не мав часу — він помчав до модельки, як вітер до Гавайських островів, і зруйнував закоханим їхній тимчасовий кімнатний рай: Гробовецького затримали в Будапешті з дванадцятьма паспортами на різні прізвища. Про це було написано в тій самій газеті, яку Стасьо читав у потязі, лишень у відділі кримінальної хроніки, а не у світських новинах.

Увечері з дебреценського двірця рушав потяг до Відня. Якийсь розкуйовджений прошак проліз під останній вагон і вчепився добре тренованими руками за перекладину між колесами. Віденські поліціянти примітили того самого прошака, брудного від кіптяви і пороху, коли він пив воду, зачерпуючи її долонями, з водограю напроти двірця. Затриманий виявився глухонімим, не мав жодної посвідки і на всі питання відповідав сумовитим поглядом сталевих очей. Його зазнимкували, нагодували й відпустили, бо у в'язниці не було місця.

Того місяця саме апробовували телеграфічно-телефонічне передавання фотознімків на віддаль — і до львівських нишпорок прийшла світлина, на якій простий хлопака з розкучманою головою проникливо й німо скаржиться кожному на свою долю. Ту світлину прилучили до знаменитого альбома, викрасти якого в поліціянтів — блакитна мрія кожного шахрая, грабіжника і фальшивомонетника.

14.

 ідний Стасьо не впадав у розпач, пам'ятаючи настанови Оскара Гробовецького, що в газетах є багато цікавого. Тому, мукаючи і закочуючи очі, він вчепився літнього пана, з кишені плаща якого стриміла газета, скручена у руру. Пан кинув Стасьові дрібну монету...

Жебрак з газетою в руках міг би привабити зацікавлені погляди, тому наш пройдисвіт поволеньки пішов подалі від міста, подумки рахуючи шпали. Дійшовши до двохтисячної — озирнувся: людські постаті маячіли далеко, і ніхто не простежив би, чи сидить він на шкарпі знічев'я, чи зайнятий якоюсь хитрою справою.

В газеті повідомлялося про колишнього німецького кронпринца, що викрав і тримає силоміць у своїм замку в Шлеську доньку машиніста з Бреслау. Це Стасьові було ні до чого. Якийсь грубник знайшов у піску на побережжі далекої Північної Америки старовинний коштовний перстень зі скарбів піратського капітана Кідда. Така новина не рятувала нашого героя. А ось і потрібне: один американець перелетів у літаку — «на шварц»! Вистежив, коли пілот перемовлявся з пасажирами, і непомітно вліз у порожнину «хвоста»! Це треба не забути... Ось лишень літака ніякого немає на обрії.

Нарешті, серед дрібних повідомлень, Стасьо натрапив на десять рятівних рядочків: «На наші терени прибув буддійський чернець, якого вважають святим, щоб навертати європейців у буддизм. Іде він без багажу і без гроша, в товаристві двох ченців із трьома книжками, куди вписує прізвища неофітів. Прохання не ставитися до цих осіб вороже, а допомагати їм, аби потім вони оповіли в Індії про щиру приязнь наших обивателів».

Звісно, можна вписатися в їхні книги і мандрувати разом, аж поки не трапиться нагода легалізуватися, але спочатку слід їх знайти.

І Стасьо побрів назад до двірця, щоб вийти в місто та розпочати пошуки. Він випрямив спину, підняв голову; кроки його були рішучі і впевнені, що дисонувало з брудним дешевим одягом звичайного волоцюги. Біля ринку змучена перекупка волочила за собою візок з городиною — Стасьо, не питаючись, допоміг втягти його з бруківки до торгових рядів. За те отримав посмішку і чвертку добре випеченої паляниці. Зрештою, буддійські ченці також сподіваються до приязнь простого люду. Лиш де вони мандрують? Чи вже в місті, чи ще по дорозі до нього?

Гімназійна наука, хоч і