Сергій Волошин - Подорож «Пройдисвіта»

— Тільки не треба нас цілувати, — раптом озвався Боба. — А то ще «Пройдисвіт» прогризете.

— Та ні, — продовжував веселитись Хитрон, — я всюдиходів не їм. Сашко, я ось що хочу вам запропонувати — будьте моїм маршалом. А ваші друзі хай будуть генералами.

Васька з Бобою від цих слів умить виструнчились і розпушили хвости.

— Та, ні, — у свою чергу засміявся Сашко, — мені ще тільки котів-генералів на подвір’ї не вистачало. Васька поки що рядовий, а вже скільки клопоту від нього!

Васька насупився і хотів щось нявкнути, але Сашко жестом велів йому замовкнути.

— Якщо серйозно, — продовжував Сашко, — то дякую за довіру. В нас багато ще справ з порятунку Озера. Все-таки ми пливемо в Карасію, де на нас чекає Карасик-Опанасик. Та й Щука-Злюка ще не переможена остаточно. І Муляка-Замуляка бешкетує. Тож вибачайте, ваша величносте, ми попливемо далі. Але прохання в нас є. Там, нагорі, потребує допомоги поранений Тритон-Батон, який приніс звістку від вас. Та й Жабенція їсти, мабуть, хоче після того, як самовіддано обсмоктала наш всюдихід.

— Без питань, — відповів Тритон-Хитрон, — всі ваші побажання будуть невідкладно виконані. Але все-таки шкода, що не захотіли стати генералами, лампаси вам пасували б.

— Нічого, — заспокоїв його Васька, — я до вас, може, ще й приїду, — тут він раптом замовк, бо отримав від Боби добрячого штурхана по ребрах.

— Сашко, ти все правильно говориш, — обізвалась Жабенція, — тільки ніколи мені роз’їдатись, я з вами пливу. З вами якось надійніше.

Вона зиркнула на Хитрона, якому не сподобалися її слова, і низенько йому вклонилася.

— Вибачте, ваша тритонська величносте, але ж це правда.

— Добре, — втрутився в розмову Сашко, — попливли з нами, люба жабко. Тільки благаю, припини обсмоктувати нашого човна, а то Васька скоро від зміни кольорів на хамелеона перетвориться.

Усі весело засміялися, а Васька в котрий раз вкрився іскрами.

Зрештою мандрівники попрощалися з Тритоном-Хитроном і його підданими, а потім разом із Жабенцією вирушили нарешті в Карасію. Загін тритонів провів їх до кордонів Тритонії, і там вони остаточно розпрощалися. «Пройдисвіт» рушив далі, а тритони поспішили назад до столиці. Після зустрічі з військами Щуки-Злюки в них було дуже багато роботи.

Деякий час мандрівники пливли без будь-яких пригод. Сашко з Бобою помінялися місцями, і тепер Боба впевнено вів човен. Васька причаївся у своєму куточку і щось тихенько муркотів. Жабенція впевнено пливла попереду.

Раптом Жабенція заборсалась в якихось тросах. Боба від несподіванки дуже різко загальмував. Васька, як завжди, вліпився мордочкою у переднє скло «Пройдисвіта» і повільно з’їжджав із нього додолу. Це йому дуже не подобалось, а от Сашкові і Бобі не подобалось те, що вони бачили перед собою. Виявилось, що їхня вірна Жабенція із розгону влетіла в рибальські тенета. З кожним рухом вона все сильніше застрягала в них і тепер з німим благанням дивилась на своїх друзів.

— Ніколи не бачив, як жаб сітками ловлять, — здивовано промуркотів Васька. — Хіба вони такі ж смачні, як риба?

— Мовчи, дурню, — лихо гавкнув Боба, — сітка не вибирає, кого вбивати, а нівечить підряд все живе.

— Біднесенька моя Жабенція, — простогнав Васька, — як же я буду без тебе?

— Що робити? — вголос розмірковував Сашко. — Стріляти ми не можемо, раптом влучимо в Жабенцію. Таранити сітку теж небезпечно: можна пошкодити наш всюдихід. Залишається одне, — вирішив хлопчик, — треба виходити назовні. Підпливти до Жабенції і обережно перерізати сітку. Ось тільки хто це зробить?

— Я, — раптом вигукнув Васька, а його шерсть настовбурчилась та порожевіла.

— Ти знаєш, як це складно? — запитав Сашко.

— Ні, краще мені цього не знати, — обізвався Васька, — бо я і без цього воду так люблю, що просто жах.

— Ну що ж, тоді будемо вдягати водолазний костюм, — скомандував Сашко.

— Костюм? — пішов іскрами Васька. — Може, ще краватку в’язати будете? Навіщо мені костюм.

— А ти що, вже під водою вмієш дихати, як жабка? — нахабно посміхаючись, поцікавився Боба.

— Давай натягуй швидше, а то твоя Жабенція скоро задихнеться, — заклопотано сказав Сашко, дістаючи водолазний костюм із сховища корисних речей «Пройдисвіта».

— Не така вона вже й моя, — муркнув Васька, але швидко кинувся одягатись.

За декілька хвилин Васька був повністю одягнений у водолазний костюм. Проблема була тільки з хвостом, оскільки для цього гарненького смугастенького шматочка не було передбачено окремої деталі. Та Боба, насмішкувато коментуючи досягнення водоплавних котів, запхав хвоста просто всередину костюма.

Одягнувшись, Васька зайшов у спеціальну виштовхувальну кабіну всюдихода і щільно причинив за собою двері. Боба натиснув кнопку, і кота викинуло у воду. Зорієнтувавшись, він незграбно поплив до Жабенції, яка з переляку ще кілька разів рвонулася і остаточно заплуталася у сітці.

У Васьки в лапах були великі ножиці,