Гарольд Роббінс - Пірат

— Добре,— кивнув він.

— Хлопці будуть раді побачити тебе,— сказала вона.— У тебе буде змога трохи побути з ними в цей приїзд?

— Я планую пробути тут до середи,— сказав він.— Можливо, завтра ми зможемо повезти їх на Капрі і побути там кілька днів.

— Вони поїдуть туди з радістю,— сказала вона, потім відкинула простирадла і встала з ліжка. Її халат висів на стільці, вона зняла його. В дзеркалі на протилежному кінці каюти їй було видно, що він пильно слідкує за нею.— Я маю одягнутися для прийому,— мовила вона, накидаючи халат і повертаючись до нього.

Він не сказав нічого.

— Тобі б краще теж одягтися.

— Я так і зроблю,— відказав він.

Він дивився, як вона пройшла до ванної, зачинила за собою двері, потім глянув на ліжко. Футляр чорного оксамиту лежав на подушці. Вона навіть не помітила його.

Він вернувся до ліжка, взяв його і тихо вийшов до своєї каюти. Там натиснув кнопку виклику Джабіра.

Джабір виник, мов у казці.

— Слухаю, хазяїне.

Бейдр подав йому футляр з коштовностями.

— Хай капітан сховає його до сейфа. Я віддам його вранці.

— Слухаю, хазяїне,— відповів Джабір, кладучи футляр з коштовностями до кишені.— На вечір я підготував чесучовий смокінг. Це вас влаштовує?

Бейдр кивнув.

— Цілком.

— Дякую,— відказав Джабір, вклонився і вийшов із каюти.

Невиданими очима Бейдр дивився на двері, які слуга щойно зачинив. Неможливо. Вона не могла не помітити футляр з коштовностями на подушці прямо у неї під носом. Вона зробила це навмисне.

Він рвучко повернувся і знов пішов до її кімнати. Вона сиділа за нічним столиком і дивилася в дзеркало. В ньому вона побачила його відображення і повернулася.

Його відкрита долоня ляснула її по обличчю так, що вона полетіла з стільця на підлогу, її рука змела з нічного столика майже все: парфуми, дрібні пляшечки косметики посипалися на підлогу. Вона дивилася на нього широко відкритими очима, більше з подивом, аніж з страхом. Потім торкнулася щоки, її пальці майже відчули відбиток його долоні. Вона не поворухнулася, щоб підвестися.

— Це було безглуздо з твого боку,— сказала вона майже безвиразно.— Тепер я не зможу з'явитися на своєму дні народження.

— На вечорі ти будеш,— сказав він твердо.— Навіть якщо тобі доведеться надягти чадру, як порядній мусульманці.

Вона провела його очима до дверей. Він затримався і зміряв її поглядом.

— З днем народження,— сказав він і зачинив за собою двері.

Дік стояв біля бару і дивився на свого патрона на протилежнім кінці палуби. Бейдр стояв з Юсефом та кількома іншими чоловіками, слухаючи, з притаманною йому мовчазною увагою, одну з нескінченних оповідок Юсефа. Дік поглянув на свого годинника. Була майже перша година ночі: Якщо Бейдр і нервувався, що Джордана ще не появилася, то зовнішньо цього не показував.

З гучномовців, що висіли десь вище тенту над верхньою палубою, лунала музика. Кілька пар танцювали, їхні тіла купалися в світлі ліхтарів, розвішаних по всій яхті з нагоди прийому. Інші пари сиділи на банкетках вздовж поручнів та за маленькими коктейльними столиками навкруг танцювального майданчика. Буфет був влаштований на основній нижній палубі, та Бейдр ще не дав знаку сідати за стіл.

До нього підійшов Алі Ясфір. Незважаючи на прохолоду вечора, опасисте лице ліванця блищало від поту.

— Прегарний корабель,— сказав він.— Які його виміри?

— Сто вісімдесят футів завдовжки,— відповів Дік.

Ясфір покивав головою.

— А здається більшим,— він глянув через палубу на Бейдра.— Здається, наш хазяїн веселиться собі не журиться.

Керрідж посміхнувся.

— Він завжди так робить. Я не знаю іншої людини, яка могла б поєднувати роботу з дозвіллям таким же чином, як робить він.

— З виду — дозвілля на першому місці,— в голосі Ясфіра прозвучав осуд.

Голос Керріджа був ввічливий і холодний.

— Врешті-решт, сьогодні день народження мадам, і в цю поїздку він не планував займатися справами.

Ясфір сприйняв натяк докору без коментаря.

— Я ще не стрічався з леді.

Керрідж видавив з себе посмішку.

— Це її день народження, а ви знаєте, які вони — жінки. Можливо, вона планує грандіозний вихід.

Ясфір поважно закивав.

— Західні жінки дуже відрізняються від арабок. Вони допускають такі вільності, про які наші жінки навіть мріяти не можуть. Моя дружина...— він затнувся на півслові, втупивши погляд у сходи нижньої палуби.

Керрідж простежив за його пильним поглядом. Там з'явилася Джордана. Розмови припинилися. Ревіла тільки музика над головами, та раптом і вона змінилася на розкуту мелодію «Мізірлу».

Ось вона вийшла на середину майданчика. Здавалося, що всю її огортає сяйво. Вбрана вона була в шати східної танцівниці. Груди її прикривав ліфчик із карбованого золота, нижче, аж до талії, було оголене тіло, а сам пояс був оздоблений коштовним камінням, і з нього звисали різнокольорові стьожки прозорого шифону, що замінювали спідницю. На голові блищала діадема, а по плечах спливало золотаве волосся. Обличчя прикривала єдвабна вуаль, і було видно тільки її спокусливі очі. Вона підняла над головою руки і якусь мить стояла непорушно.

Керрідж почув, що у ліванця перехопило подих. Джордана ніколи не виглядала такою прегарною. Була окреслена кожна лінія її чудового тіла. Повільно, в такт