Гарольд Роббінс - Пірат

— Чий день народження?

— Його дружини,— прокричав він.— Та облишмо це, Марджері. Як там дітлахи?

— З ними все гаразд,— сказала вона.— Тільки Тіммі застудився. Я сьогодні не пустила його до школи. Коли ти приїдеш додому?

— Не знаю,— сказав він.— Шеф дуже багато справ закрутив.

— Але ж ти сказав, що на цей раз — лише на три тижні.

— Багато роботи накопичилося. Не моя в цьому вина.

— Коли ти працював на «Арамко», нам з тобою було краще. Тоді ти принаймні повертався додому щовечора.

— І водночас грошей заробляв набагато менше,— сказав він.— Дванадцять тисяч на рік замість сорока.

— Але ж я нудьгую без тебе,— сказала вона; по голосу чулося, що ось-ось закапають сльози.

Він розчулився.

— Я теж за тобою скучаю, кохана моя. І за малими теж.

— Річарде,— мовила вона.

— Так, люба.

— В тебе все добре?

— Просто чудово,— відповів він.

— Я весь час хвилююся. Мені здається, ти завжди літаєш, ніколи не затримуєшся на одному місці настільки, щоб відпочити як слід.

— Я навчився спати в літаках,— збрехав він.— Почуваюся пречудово.— Вільною рукою він потягся за сигаретою і запалив її.— В усякому разі ми пробудемо тут до середи, а до того часу я зорієнтуюсь.

— Я така рада,— сказала вона.— Ти скоро повернешся?

— Відразу ж, як тільки зможу,— запевнив він.

— Я кохаю тебе, Річарде.

— І я тебе кохаю,— сказав він.— Міцно поцілуй за мене хлопців.

— Поцілую,— сказала вона.— До побачення.

— До побачення, кохана.

Він поклав слухавку і глибоко затягнувся сигаретою. Розглянувся по кімнаті готелю. Вона видавалася по-чужому порожньою і стерильною. Готельні покої скрізь, по всьому світі, одинакові. Спроектовані вони таким чином, щоб ти не почувався вдома.

Він хотів би бути схожим на Бейдра. Хоч куди Бейдр ступає, він завжди почувається як удома. Чужі помешкання і незнайома обстановка на нього не впливають. Звичайно, майже в усіх великих містах у нього є власні будинки чи помешкання. Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Париж, Лондон, Женева, Бейрут, Тегеран. Та навіть коли йому доводилося жити в готелі, він умів змінювати кімнату так, що вона відповідала його стилю.

Можливо, він набув такого вміння тому, що все своє життя провів на чужині. Ще хлопчиком батько послав його до школи в Англію, потім — до коледжу в Штати, спершу — до Гарвардської школи бізнесу, потім до Стенфорду. Дивно, але факт: його спосіб життя був спланований ще до того, як він народився. Племінник правлячого еміра та єдиний нащадок роду по чоловічій лінії,— природно, він мав успадкувати всю власність родини. З розробкою нафтових родовищ гроші попливли до їхніх скринь потоком. І всі капіталовкладення були ввірені Бейдрові, бо до людей Заходу Аль Феї не відчували довіри. Опріч основних відмінностей у філософії та релігії, існувала ще довга історія колоніального гніту. Розпочавши заможним, Бейдр ставав ще заможнішим. Тільки на одних комісійних його доходи перевищували п'ять мільйонів доларів на рік, а ще він контролював Міжнародний інвестиційний фонд, що налічував більш як п'ятсот мільйонів доларів. І, можливо, найдавнішим у цій ситуації було те, що він керував своїм бізнесом без централізованої організації. В кожній країні він тримав лише невеличку групку фахівців, підпорядкованих безпосередньо йому. Врешті-решт усі рішення він приймав сам. І тільки він знав, куди що йде і звідки приходить. Зараз, після двох років роботи, Дік почав осягати весь масштаб роботи, проте розумів, що кожного дня може виникнути новий поворот, який зіб'є його з пантелику.

Вперше до нього дійшло, що Бейдр може бути пов'язаним з «Аль-Іхваном», коли він побачив телеграму, підписану Абу Саадом, фінансовим представником групи. Він завжди гадав, що Бейдр, з його капітальним консерватизмом, до курсу, якого дотримуються федаїни, ставиться з недовірою і вважає, що він більше згубний, аніж корисний для арабської справи. І все ж, виявляється, він підтримує з ними ділові зв'язки. У Керріджа вистачило глузду зрозуміти, що справа тонка. Діється щось таке, про що знає тільки Бейдр. А він, Керрідж, міг тільки здогадуватися. Дізнається він тільки згодом. Коли Бейдр визнає за потрібне розкрити карти.

Керрідж поглянув на свого годинника. Була вже майже десята. Час одягатися та рушати на яхту. Коли велися ділові переговори, Бейдр любив, щоб він був напохваті.

Бейдр зупинився біля суміжних дверей їхніх кают. Він хвилю постояв у задумі, потім підійшов до туалетного столика і взяв футляр, обтягнутий оксамитом. Взутий у пантофлі, він нечутно ступав по килиму з високою ворсою. Чутно було лише шелест його атласної бавовняної джелаби, коли він переходив до її кімнати.

В її каюті була суцільна темінь, окрім пучка світла, яке пробивалося крізь прочинені двері. Простирадло м'яко облягало її випуклі обриси. Він тихо причинив двері, підійшов до ліжка і сів. Вона не поворухнулася.

Через мить він обізвався:

— Джордано.

Не було жодної ознаки, що вона його почула.

— Ти спиш? — прошепотів він.

Відповіді не було. Він нахилився і поклав футляр на подушку, де лежала її голова, звівся на ноги і попрямував назад до дверей. Він був узявся за кулясту ручку, та раптом загорілося світло. Він заблимав і озирнувся.

Вона сиділа на ліжку, її довге біляве волосся спадало на білі плечі і на повні груди з сосками, які були мов троянди. Вона мовчала.

— Я гадав, що ти спиш,— сказав він.

— Я спала,—