Ольга Пилипенко - Байки діточкам про Коська-домовичка. Школа безпеки для малюків

— Ху-у-ух, — видихнув Кося. Над ним схилилися схвильовані обличчя всіх русалоньок. А ще він помітив Чугайстра та Лісовика!

— Ху-у-ух, — луною відгукнувся весь гурт.

— Я ж попереджав, — із докором пробуркотів Лісовик, — не стрибай коло води! Говорив: поводься чемно, не бігай і не грайся! Навіть якщо тебе благатимуть усі на світі водя­ники, русалоньки та… чугайстри. А ви?.. — напосівся він на русалоньок.

— Ми й гадки не мали, що йому до нас не можна, — прожебоніли дівчата. — Нам лише кортіло побавитися! Адже у ставочку так сумно!

— Йому до вас не можна, — вже спокійніше мовив Лісовик. — Добре, що мій брат устиг мене привести. Я шукав домовичка по всьому лісі! Просив же — не відходь, іди поруч. А йому все по цимбалах…

— Я побачив цього… як його… Переплута! — озвався Кося.

— Ясно, — зітхнув Лісовик. — Ну, ходімо до моєї хатини. Я тебе чаєм із ожини пригощу. І де з ким познайомлю!

Він узяв домовичка за руку і закрокував геть від ставка. На прощання Кося помахав рукою русалонькам і Чугайстрові.

— Ти мене перетанцював! — гукнув наздогін волохань.

Водяні правила домовичка

1. Якщо ти знаходишся біля води — не підходь надто близько, тримайся якомога далі від краю берега.

2. Намагайся не бешкетувати на березі, бо можеш послизнутись і впасти у воду.

3. Не нахиляйся над водою і не заходь у воду. На дні можуть міститися гострі предмети, які поранять тебе.

4. Якщо ти купаєшся вкупі з батьками — тримайся близько до берега і пересувайся вздовж нього.

Кося з Лісовиком крокували стежиною, і домовичок переповідав свої нещодавні пригоди.

— …Отже, цвіт папороті я так і не знайшов, — підсумував він.

— Ге, мало кому таланить відшукати його, — крекнув Лісо­вик. — Дарма Болотяник тобі розповів. Ти міг би заблудити так, що я б тебе не знайшов. Сподіваюся, ти втямив нарешті, що не можна чіпати ті рослини, про які ти нічого не знаєш? А тим паче — пхати їх до рота! І від дощу під деревом ховатися не слід. Та головне — не варто ходити кудись із незнайомцями! Навіть якщо на вигляд вони білі й пухнасті…

— Він не був ані білим, ані пухнастим… — прошепотів Кося. Коли раптом помітив недалечко дивовижну тварину!

Вона стояла поза деревами, сумирно наминаючи травичку. Зовні це була величезна корова — щоправда, з горбом на спині. І зі сріблястою шкурою. І з хвостом до землі, котрий закінчувався зірочкою. І з розлогими рогами півмісяцем, на яких також палали зірочки.

На мить Кося зачудовано завмер. А затим висмикнув долоньку з Лісовикової руки і гайнув до чарівного звіра.

— Стій! — заволав Лісовик. — Не підходь!

Проте домовичкові й за вухом не засвербіло. В один стрибок він підскочив до сріблястого хвоста і… схопив його за зірочку!

Тієї-таки миті хвіст зметнувся, пожбуривши Косю на землю. А тоді звір хвицнув задніми ногами й закинув малого на верхівку дерева!

— Йо-о-ой!!! — заквилив малий. — За що?!

— За те, що ти потурбував його під час їди, — буркнув Лісовик, поспішаючи домовичкові на допомогу. — Та ще й за хвоста смикнув… Місяцерогам таке не до вподоби! Тож мусиш перепросити.

— А як можна перепросити звіра? — витріщив баньки Кося.

— От зараз ми з тобою підійдемо до нього спереду. Ти вклонишся, привітаєш його і попросиш вибачення. Тільки промовляй із пошаною! Це — велика тварина! Вона вирощує на небі місяць і сіє зорі. Без її важкої праці наше небо було би темним-темнісіньким.

Кося перший схопив Лісовика за руку і поплентався за ним до місяцерога. Опинившись зі звіром ніс у ніс, Кося схилив голову і промовив тремтячим