Сергій Вікторович Покровський - Мисливці на мамонтів

Гінці Ао та Улла не стали їсти зі своїми. Вони рушили просто до оленя Уамми та Балли. Їх привітали веселими вигуками. Очі Ао передусім шукали Канду. Вона сиділа цього разу не з матір'ю, а недалеко, разом з іншими дівчатами, біля тушки маленького оленяти. Канда всміхнулася, побачивши молодих мисливців. Очі її сяяли, а обличчя пашіло яскравим рум'янцем.

Від сонця з південного боку побігла по річці золота доріжка. Опівдні з-за кущів несподівано з'явився поряд з крайнім багаттям Уамми волосатий чоловік. Він був у хутряній безрукавці, в хутряних штанях, з торбинкою і коротким списом у руці.

Тупу-Тупу перший упізнав його:

— Куолу!

Всі захвилювались. Чого йому треба?

Куолу боялися, його ніхто не любив. Та й за що було любити? Він був юсора — злий чаклун. На що не гляне — все йому подавай, що захоче — те й зробить! Захоче — нашле удачу, захоче — вогняну хворобу.

В долині Великої річки чаклували всі. Чаклував кожний мисливець. Кожний заклинав словами й танцями дичину, яку хотів уполювати. Чаклувала Мати матерів, замовляла життя і благополуччя свого селища. Чаклувала кожна мати для здоров’я своїх дітей. Але їх не називали юсорами. Своїм заклинанням вони хотіли накликати добробут для сім'ї або свого селища. Матері бурмотіли заклинання біля порога своїх землянок, щоб прогнати ворогів видимих і невидимих. І це було добро. Без цього де шукати порятунку?

Інша річ — юсора. Він був відщепенець. Він жив поза громадою. І чаклував задля власної вигоди. До громади йому не було діла. Він хотів одного: залякати, заморочити, нагнати страху, щоб примусити слугувати собі. Навіть коли він жив у селищі, він був один проти всіх і сам по собі... Чаклунство його залякувало темних людей та підкоряло їхню волю. Їхня дитяча довіра допомагала йому, і він цупко тримав їх у руках, щоб жити дармоїдом і харчуватися за чужий рахунок. Він залякував тому, що на страху людей трималися його могутність і добробут.

Схиляння запаморочило йому голову. Він звик брати все, що йому до вподоби. А чому не брати, коли дають? Куолу брав не тільки їжу, а й прикраси, одяг, зброю та різні речі. Він підстерігав у лісі чи біля річки жінок та дівчат і забирав їх силоміць до своєї землянки. Крім старої Ізи, він тримав у себе молодих дружин і примушував їх працювати. Він залякував їх кривлянням та погрозами наслати на них смерть, якщо вони не слухатимуться його.

Всі посхоплювалися, коли Куолу наблизився до Уамми. Жадібно розглядаючи розпластану на землі тушу, чаклун мовчки став біля вогнища. Ні привітання, ні ласкавої усмішки. Людей, до яких він прийшов, Куолу вважав не гідними його уваги.

— М'яса! — кинув він зверхньо, сів на камінь і пихато набундючився.— Куолу наслав оленів! — додав він, коли Уамма, нахромивши на гостру палицю свіжий шматок м'яса, заходилась обсмажувати його на жару.

Занепокоєння швидко поширилось по табору. Люди перестали їсти. Всі злякано позирали на юсору. Ті, хто його особливо боявся, відходили далі. Одні знали, що чаклун на них сердиться, інші — просто з обережності. Матері підкликали до себе дітей і намагалися заступити їх від небезпечних очей Куолу. Дехто з молодих матерів підхопили малюків і, притискаючи їх до себе, швидко пішли до своїх землянок.

Сама Каху, яка сиділа осторонь, біля вогнища старих, накреслила навколо себе охоронне коло і зашептала чаклунські слова. Куолу пильно оглянув табір і самовдоволено всміхнувся:

— Бояться! Чого бояться? В гості прийшов!..

Глузлива посмішка кривила його губи. Він сидів саме навпроти Ао. Присадкуватий, з міцними плечима, з довгими, чіпкими волосатими руками, він у свій час був дуже сильний. Але заплила шия, товсті щоки й хрипке дихання свідчили про те, що зажерливість і ледаче життя вже позначилися на ньому. Бороду і вуса він вискубував, і лише кілька сивих щетинок стирчало в нього на підборідді. Довге кучеряве волосся на голові було ще чорне, і, здавалось, ціла густа копиця сплутаної шерсті шапкою насувалася йому на лоба. Аж три ряди прикрас спускалися на його груди. Одна пошита з білих хвостів песця, друга — з просвердлених молодих шишечок і третя — з річкових черепашок.

Нараз він оглянувся і побачив молоденьких дівчат, які сиділи неподалік. Безвусий рот його ощирився в посмішці, а очі заблищали з-під навислих брів.

— Ха! — грубо зареготав він.

Він уже хотів був підвестися. Та в цей час Уамма подала йому на палиці великий шматок обсмаженого м'яса. Куолу простягнув руку і вп'явся в м'ясо міцними зубами. Жадібність була сильніша за всі інші його почуття. Поки він жував, чавкаючи, гарячу оленину, ще червону й соковиту всередині, Уамма кинула тривожний погляд на Канду. Виразно показавши очима на чаклуна, вона помахала рукою, подаючи знак, щоб та йшла звідси.

Дівчата підхопились і потягли за собою зніяковілу Канду.

Чаклун помітив це й насупився.

— Навіщо махала? — мовив иезадоволено.— Не треба було махати!..

Дівчата, віддаляючись, боязко оглядалися. Дійшовши до гирла яру, вони звернули в нього й побігли до своїх землянок.

Куолу поглинав шматок за шматком. Уамма ледве встигала підсмажувати йому нові порції. Відтоді як пішли дівчата, він не звертав більше ні на кого уваги. Здавалося, ніщо, крім їжі, не цікавило його. Навколо нього табір поволі порожнів.

Люди один по одному підводилися з своїх місць і зникали. Дехто заходив у кущі, ховався в хащах. Інші ховалися за великі вапнякові брили і потім, пригнувшись, поповзом пробиралися до яру.

Куолу, здавалось, не помічав цього чи вдавав, що не помічає. Несподівано він кинув недоїдений шматок на землю і встав з каменя.

— Ситий! — сказав він.

Він скинув хутряний мішок, що висів у нього за плечима, і простягнув Уаммі. Тупу-Тупу всунув у мішок оленячий окіст. Куолу закинув мішок за спину, покректав і раптом уважно почав розглядати Баллу. Молода жінка зніяковіла й стала поволі задкувати до кущів. Чаклун