Дмитро Анатолійович Жуков - Небо над Іраном ясне

людей наносили собі рани, що кровоточили, що відображено в відомому творі художника В.В. Верещагіна. Так гостро і дієво проявляє себе характерний для шиїтів культ жертовності, мучеників за віру (шахідів).

        Релігійні церемонії в 1963 році були заборонені урядом, але аятолла Хомейні 3 червня виголосив в Кумі проповідь, в якій порівнював режим шаха з поплічниками Язіда Омейяда і закликав духовенство та всіх віруючих сказати своє слово проти шаха і його американських і сіоністських радників. Про себе він сказав:

        "Я нині виставляю своє серце проти вістря ваших багнетів, але ніколи не піддамся вашим погрозам, не визнаю вашого гноблення і деспотизму".

        Перші релігійні демонстрації почалися в Тегерані. Зі стиснутими кулаками люди проходили повз Мармуровий палац шаха, вигукуючи: "Смерть диктатору!" Поширювалися листівки з портретами аятолли і його закликами. Учасники жалобних процесій у всіх великих містах розбивали вітрини магазинів, перевертали автобуси… Були спроби захопити урядові будівлі. Продовжував звучати голос аятолли Хомейні:

        "Іранський народ! Ті, кому за тридцять або сорок, пам'ятають, як три держави напали на нас під час Другої світової війни. Власність людей була в небезпеці, їх честь була потоптана. Але Господь знає, що всі були щасливі, тому що шах Реза Пахлаві зник!"

        Він звернувся до нинішнього шаха:

        "Нещасний, пройшло сорок п'ять років твого життя. Чи не час тобі подумати, поміркувати трохи про те, куди все це заведе тебе, винести урок з досвіду свого батька..?"

        Пройшовшись по радниках шаха, він передрікав:

        "Невже ти не розумієш, що одного разу трапиться, владні столи будуть перевернуті, але ніхто з цих людей, що оточують тебе, не залишиться серед твоїх друзів?

        Вони друзі долара. У них немає ні релігії, ні вірності. Вони затягнуть зашморг відповідальності на твоїй жалюгідній шиї!"

        Знавець життя імама Хомейні пан Ансарі порівнює подібні слова з ударами молотка по голові шаха, одурманеного владою і марнославством.

                                      * * *

        Шах наказав заглушити голос, що закликав до повстання.

        4 червня 1963 року були заарештовані друзі і прихильники аятолли. Наступний день (15 хордада 1342 року по іранському літочисленню), увійшов в історію країни як "благодатне зерно революції", кинуте в грунт, яке зійшло через 15 років - 22 бахмана 1357 року (11 лютого 1979).

        О 3 годині ранку сотні десантників перекрили всі шляхи з Кума. Агенти безпеки не знали, що мухаррама аятолла вирішив заночувати в будинку свого сина Мустафи, що стояв навпроти. Хомейні не спалося. Він встав, щоб помолитися і почув якийсь рух з боку власного будинку. Розбуджений Мустафа піднявся на дах і побачив чужинців, які лізли через паркан. Незабаром увагу аятолли було залучено криками його помічників, яких почали бити в його будинку агенти охорони. Він рішуче попрямував до хвіртки. При появі перших же агентів він голосно сказав:

        - Я Рухоллахе Хомейні. Чому ви б'єте цих людей?

        І ось тут треба пам'ятати, що все це відбувається все-таки в ісламській країні. Агенти змішалися і стали бурмотіти:

        - Ми прийшли, щоб засвідчити вам свою повагу, ми віруючі мусульмани. Ми нікого не били…

        Вуличка, що розділяє там ряди будинків, дуже вузька - дві машини не роз'їдуться. За словами одних сусідів, під'їхав чорний Фольксваген. Інші говорили мені, що БМВ. Аятоллу посадили в машину і повезли в Тегеран. Мені розповідали, що по шляху аятолла ще і втішав агентів.

        Спочатку його потримали в офіцерському клубі, потім перевели у в'язницю Каср.

        Звістка про арешт аятолли рознеслася по Куму і околицях. Люди йшли до його дому і кричали: "Хомейні або смерть!" На центральній площі лунали автоматні черги. У небі баражували літаки.

        На підступах до Тегерану танки розстрілювали людей, які йшли до столиці. Величезні натовпи зібралися на базарі і в центрі міста. З південного боку колони демонстрантів вели двоє чоловіків на прізвище Резай, яких в листопаді того ж року засудили до смертної кари. Друг шаха генерал Фардуст розповідає в своїх мемуарах, яка паніка панувала в оточенні шаха і як американці підбирали кадри для придушення повстання, діючи приблизно так само, як багато пізніше в Москві при розстрілі парламенту.

        Був відданий наказ стріляти на поразку в самому Тегерані та інших великих містах. Було вбито і важко поранено близько п'ятнадцяти тисяч чоловік. Запрацювали військові трибунали, і в'язниці знову переповнилися. В газетах ініціатива повстання чомусь приписувалася агентам Гамаль Абдель Насера.

        Повстання було придушене, але почалася найбільша кампанія зі звільнення аятолли Хомейні, якого на дев'ятнадцятий день перевели у в'язницю військової бази в Ешратабаді. На допитах він навідріз відмовився відповідати, в одиночці читав історію іранської конституції і книгу Джавахарлала Неру.

        У Тегеран приходило духовенство з усього Ірану і вимагало звільнення аятолли, що і було зроблено. Однак його не відпустили додому, а поселили в тегеранському районі Давуд, ізолювавши потужною охороною. В той же день біля будинку зібралася величезна юрба, яку негайно розігнали. Інформаційне агентство повідомило брехливу новину про те, що аятолла і шах прийшли до взаєморозуміння. Хомейні перевозили з місця на місце, поки не стало зрозуміло, що це марна трата часу, і 7 квітня 1964 він був доставлений в Кум спеціальним урядовим ескортом.

        Городяни влаштували велике свято з цього приводу, на якому аятолла спростував твердження про свою угоду з режимом не втручатися в політику. Він сказав:

        "Реформи не робляться багнетами. Сьогоднішнє свято не має сенсу. Народ буде сумувати за загиблими 15-го хордада, поки існує".

                                      * * *

        15 квітня в мечеті Азам в Кумі аятолла виголосив велику промову про мучеників 15 хордада. Тисячі священнослужителів, студентів, торговців, паломників заголосили з перших же слів. Він розповідав про свій стан після арешту, захищав іслам від звинувачень в реакційності пронизливими словами… Переказувати промови - справа невдячна.

        Втім, хотілося б дати загальне уявлення про риторичну манеру аятолли і його відверті висловлювання.

        Як завжди, він почав з формули: "В ім'я Аллаха, милостивого, милосердного", на цей раз, додавши до неї вірші:

        Я знаходжу притулок в Бога від проклятого сатани. Ми, Божі створіння, повернемося до Нього - "Я ніколи не відчував себе таким слабким і нездатним говорити. Нездатність висловити печаль, яку відчуваю з приводу загального стану ісламу і держави Іран, а також подій цього злощасного року, таких, як штурм навчальних закладів та повстання 15 хордада. Тільки коли тюремне ув'язнення змінилося перебуванням під наглядом, я дізнався про те, що трапилося. Один Бог знає, яке горе обрушилося на мене (Слухачі плачуть)… Я бачу сиріт, матерів, які втратили дітей, жінок, що позбулися братів, покалічених людей… Нас зображують традиціоналістами та реакціонерами…