Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

та домислів стосовно аріїв. Недавно, вже по смерті Гуру, мені потрапив на очі зразок «арійської теорії» досить відомого П. Глоби. Ось її положення: символ аріїв — Ведмідь, бо вони прилетіли на Землю (час уже не встановити) із зірок Великої Ведмедиці. Понад 40 тисяч років тому на материку Арктида в Північному Льодовитому океані існувала цивілізація аріїв. За сивої давнини той материк називався «Хайр» (перекладається з давньоперської як «ведмідь»). У результаті якогось катаклізму Арктида опустилася на дно водночас (?) із Атлантидою, Пацифідою, Лемурією (тут Глоба сплутав хронологію). Арії, що врятувалися, вийшли на Урал і створили в Поволжі, на великій території від Уралу до Каспію, державу Хайрат, де через багато тисяч років з'явився пророк Заратустра — Син Зірки (Заратустра, виявляється, волжанин!). Слова «хайр», «арії» — стародавня назва Уральських гір. Звідти арії поширилися по всій Євразії — від Англії до Індії[Див.: Глоба П. П., Глоба Т,М. О чем молчит Луна. — Л., 1991.—С. 23].

Ці відомості не підкріплені жодними даними й джерелами. П. Глоба посилається на «усні авестійські перекази». Схожих теорій нині розплодилося, на жаль, чимало.

Звичайно, трапляються й противники арійської проблеми, які вважають її або надуманою, або навіть містичною, не сумісною з науково-історичними поглядами.

Усі вищезгадані й не згадані версії мусуються й досі. Хоча, насправді, шлях аріїв був набагато складніший, глибший, конструктивніший.

КОЛИСЬ АРІЇ БУЛИ ОСОБЛИВИМ НАРОДОМ

Арий (arys — лат.) — лучший, благородный.

Современный словарь

иностранных слов. (М., 1993)

— А ви знаете, Юрію Михайловичу, що ототожнювати аріїв із землеробами почали набагато пізніше, а спочатку це був одухотворений народ. Тому суть арійців чи оріїв не в генах, а в їх духовному потенціалі. Недарма ж вони закарбувалися в історичній пам'яті насамперед як проводирі, вчителі й навіть напівбоги народів, які подолали стадію дикунства, простого збиральництва, полювання й зробилися осілими хліборобами, ремісниками, тобто стали на шлях цивілізації.

Але з самого початку вони (ці вчителі й керівники) були особливим етносом, навіть суперетносом з власними мовою, вірою, культурою. Та на відміну від іудеїв (євреїв), які протягом усієї своєї історії залишилися особливим етнічним організмом (що всіх дивує, бо цей народ століттями був розсіяний по всьому світу), арії асимілювалися з іншими (місцевими) народами. Б цьому плані арії протилежні євреям. Поступово арії як етнічне утворення «всмоктувалися» базовим народом. А для іудеїв характерні замкненість, національна інкапсулярність. Арії ж, навпаки, відкриті, сприймають у себе ззовні духовні начала, самовіддані. Тому вони й щезли як етнічний організм, склавши духовну основу багатьох арієзованих (яфетичних) народів. У ланцюгу арієзації провідними ланками є кіммерійці, скіфи, слов'яни, українці, росіяни.

Арії та арієзовані народи баражували Землю, точніше, Євразію, йшли із заходу й північного заходу на південь і схід (до самої Індії), звідти — знову на захід і північний захід. Проте варто наголосити, що найважливішою «віхою» їх шляху була все-таки Північна Припонтида — земля вашої України. Сюди вони не просто «приходили», вони тут досить тривалий час жили і творили, поширюючи серед тамтешньої людності свої інтелект і духовність. Так, наприкінці ІІІ тисячоліття до н. е., цей край, полишений Рамою, стане землею обітованою, притулком арієзованих народів, що прийдуть зі сходу для звершення великих справ — перетворення Європи.

На мою думку, при розгляді даного питання варто відштовхуватися від поглядів, яких дотримуються А. Генон, Г. Вірт, А. Дугін, А. Кифішин. Згадані вчені схильні вважати, що всесвітньо-історична діяльність аріїв (тобто оріїв) поділяється на три етапи.

Перший — духовне (арійське) визрівання племен гіперборейців у північно-західній частині Європи, край льодовика, а згодом просування до земель Припонтиди. Цей рух був скоріше спонтанний, без єдиного задуму, він не мав місіонерської мети. Просто арії йшли на південь і південний схід та прагнули асимілюватися з місцевим населенням. Проте арійські («нетутешні») знання й дух працювали. Через навчання, поширення власних культів люди Півночі полишали свій слід у мові, релігії, культурі, виробництві архаїчних мешканців східноєвропейських територій.

Завершальним «акордом» першого етапу був вихід гіперборейців під проводом Рами на береги Борисфена (Дніпра), де арійський рух набув нової якості. Про це ми вже говорили вище в розділі «Створення світу».

Заклавши на масних чорноземах Припонтиди підвалини аграрно-хліборобської цивілізації, великий аватар, уже як місіонер, вирушив на схід. Розпочався другий етап арійського руху.

Рама закликав найсильніших і найсміливіших залишити Європу й піти за ним до самісінького серця Азії, де є чудова країна степів, оточена високими горами. Там треба оселитися й на незайманому ґрунті створити нову аграрну цивілізацію. Що ж, арії як представники найважливішого, найблагороднішого, найбільш значущого виду діяльності — землеробства, причому степового рільництва з його специфічними знаряддями праці, прагнули сповна виконати свою вселенську місію.

Арії йшли на схід, ішли в основному пішки, хоча первісні бики-тури й навіть перші приручені коні в них уже були. Та це була начебто екзотика. Північні олені й човни не годилися для повсюдного користування ними на просторах Азії. Ішли не кваплячись, затримуючись у зручних для життя місцях приблизно на термін життя одного-двох поколінь (30–50 років). Так звелів аватар.

Проте сам Рама з невеликою групою учнів і сподвижників ішов, так би мовити, в похідному порядку. Поспішав, оскільки строк життя було йому одміряно людський, а місію покладено титанічну.

Розпочався похід через Кавказ. До аріїв приєдналися скіфські й інші племена Туранїї та Іранських нагір'їв. За свідченням Зороастра, люди Рами в самому центрі Азії заснували місто Бер, що відзначалося великою пишнотою. Воно стало столицею могутньої землеробської країни Куш, або, як її називали по-санскритськи, Адиті й Вайя (країна Сонця і Степового вітру).

Але це ще не фініш діяльності Рами. За свідченням священних книг Сходу, він став царем землі завдяки своїй духовній силі, генію і доброті. Рама постарішав. Легенди розповідають, що королі й народні посланці пропонували йому вищу владу над собою і всі земні блага. Та одного разу перед ним постала Diva Nahousha, його добрий геній, і мовила: «Якщо тебе зможе спокуса матеріальних земних дарів, Божественний Розум покине тебе; ти більше не побачиш мене». Рама обрав духовні дари Неба. Із кількома втаємниченими й слугами він подався в гори і там помер. Знайшов свій супокій на легендарній горі Airyana-Valia. Ніхто точно не знає, де вона розташована. За східними переказами, це гора Альборі в Індії, за північними легендами — місце в Скандинавії, куди тіло Рами переправили його учні.

Але є тибетські перекази. В священних текстах Агарті йдеться про побажання Рами упокоїти його там, звідки він розпочинав свою велику місію: на тих кручах, з