Ернест Міллер Хемінгуей - Твори в 4-х томах. Том 1

Батько закінчив і випростався. Випростались і дядько Джордж та троє індіанців. Нік виніс миску до кухні.

Дядько Джордж подивився на свою руку. Молодий індіанець посміхнувся.

— Зараз, Джордже, припечу тобі рану перекисом, — сказав Ніків батько.

Він знов нахилився над індіанкою. Тепер вона лежала тихо, заплющивши очі. Обличчя її було дуже бліде. Вона не знала, що з її дитиною, і взагалі нічого не тямила.

— Я приїду вранці,— сказав лікар, випростуючись. — А десь над полудень тут має бути доглядальниця із Сент-Ігнаса, вона привезе все, що треба.

Він був збуджений і балакучий, як ото футболісти в роздягальні після гри.

— Цей випадок гідний згадки в медичному журналі, Джордже, — сказав він. — Кесарів розтин, зроблений складаним ножем і зашитий дев'ятифутовою жилкою з кишки.

Дядько Джордж стояв, прихилившись до стіни, й дивився на свою руку.

— Ну, ти великий мастак, що й казати, — озвався він.

— Треба глянути на щасливого батька. Вони, як правило, найбільші страдники в цих дріб'язкових справах, — мовив лікар. — Та мушу сказати, що цей витерпів усе на диво спокійно.

Він відгорнув ковдру з голови індіанця. Рука його шарпнулася назад, утрапивши в щось мокре. Він став на край нижнього помосту і, тримаючи в руці лампу, зазирнув нагору. Індіанець лежав обличчям до стіни. Горло його було перерізане від вуха до вуха. Кров стікала в калюжку, що зібралась у тому місці, де поміст угинався під вагою його тіла. Голова лежала на лівій руці. Розкрита догори лезом бритва знайшлася серед укривал.

— Виведи Ніка, Джордже, — сказав лікар.

Та в цьому вже не було потреби. Стоячи в дверях кухні, хлопець добре бачив верхній поміст і те, як батько, тримаючи в одній руці лампу, повернув голову індіанця.

Коли вони рушили просікою назад до озера, вже розвиднялося.

— Страшенно шкодую, що взяв тебе з собою, Ніку, — сказав батько, вже без сліду того піднесення, що охопило його після вдалої операції.— То було для тебе надто тяжке видовище.

— А жінки завжди отак мучаться, коли народжують дітей? — запитав Нік.

— Ні, це був винятковий випадок.

— Чому він убив себе, тату?

— Не знаю, Ніку. Мабуть, не міг усього того витерпіти.

— А часто чоловіки вбивають себе?

— Не дуже, Ніку.

— А жінки?

— Майже ніколи.

— Зовсім ніколи?

— Та ні, часом убивають.

— Тату…

— Що?

— Куди пішов дядечко Джордж?

— Він скоро повернеться.

— А помирати важко, тату?

— Ні, гадаю, що зовсім неважко, Ніку. Все залежить від обставин.

Вони сіли в човен — Нік на корму, батько на весла. Над пагорбами сходило сонце. Скинувся окунь, і по воді пішли кола. Нік занурив руку у воду. Після холодного вранішнього повітря вода здавалася теплою.

Того раннього ранку на озері, сидячи на кормі човна проти батька, він відчував цілковиту певність, що ніколи не помре.

II

За багнистою рівниною крізь дощову імлу видно було мінарети над Адріанополем. По дорозі на Караган уподовж тридцяти миль скупчилися підводи. Воли, буйволи та інша худоба насилу тягли ті підводи по грязюці. Ні початку, ні кінця. Самі підводи, навантажені всім, що тільки мали ті люди. Старі чоловіки й жінки, змоклі до рубця, ішли збоку, поганяючи худобу. Стрімкі жовтаві води Маріци піднялись майже до самого мосту. На мосту підводи збилися докупи, і верблюди, погойдуючи горбами, пропихалися між ними. Разом з цим потоком безладно посувалась і грецька кавалерія. На підводах серед матраців, дзеркал, швейних машинок та клунків тулилися жінки з малими дітьми. В однієї жінки почалися пологи, і молода дівчина, що їхала з нею, заслоняла її ковдрою й плакала. Страх було на те дивитися. Весь час, поки тривала евакуація, не вщухав дощ.

ДОКТОР І ДОКТОРОВА ДРУЖИНА

Дік Боултон прийшов з індіанського стійбища попиляти колоди, як було умовлено з Ніковим батьком. Він привів з собою свого сина Едді та ще одного індіанця, якого звали Біллі Тейбшоу. Вони зайшли через задню хвіртку просто із лісу, і Едді ніс довгу пилку. Вона погойдувалася в Едді за плечима й мелодійно подзвонювала за кожним його кроком. Біллі Тейбшоу ніс два великих гаки. Дік тримав під пахвою три сокири.

Він обернувся й зачинив за собою хвіртку. Інші двоє, не чекаючи його, попростували вниз, на берег озера, де в піску лежали колоди.

Ті колоди відірвалися від великих плотів, що їх тягав на буксирі до тартака пароплав «Меджік». Потім їх винесло на берег, і якби вони так і залишились лежати, то рано чи пізно люди з «Меджіка» пропливли б уздовж берега шлюпкою, відшукали загублені колоди, забили б у кожну залізний шворень і з кільцем, а тоді постягали б їх в озеро й зібрали новий пліт.

Та можливо, що ті сплавники ніколи б і не повернулися по них, бо кілька колод були не варті того, щоб платити людям за роботу. А якби їх ніхто не забрав, вони просякли б водою і врешті погнили б.

Ніків батько навіть не сумнівався, що так воно й буде, отож і найняв індіанців із стійбища, щоб прийшли попиляли ті колоди й покололи на дрова для каміна.

Дік Боултон обійшов навколо будинку й теж спустився до озера. На березі лежали чотири великі букові колоди, майже занесені піском. Едді почепив пилку на дерево, застромивши її держак у розгілину. Дік поклав сокири на невеличкому помості. Він був метис, і чимало фермерів в околицях озера вважали його за справжнього білого. Працювати Дік дуже не любив, та коли вже брався до якоїсь роботи, то робив її ревно. Він витяг з кишені плитку тютюну, відкусив шматок і сказав щось мовою оджибвеїв до Едді та Біллі Тейбшоу.

Вони загнали гаки в одну з колод і налягли на них, щоб видобути колоду з піску. Вони налягли всією своєю вагою, і врешті колода зрушила з місця. Дік Боултон обернувся до Нікового батька.

— Ну, док, — мовив він, — ви таки чималенько накрали.

— Не кажи такого, Діку, — озвався доктор. — Ці колоди прибило до берега хвилею.

Едді та Біллі Тейбшоу вже витягли колоду з вогкого піску й покотили її до води.

— Так і котіть просто у воду! — гукнув їм Дік Боултон.

— Навіщо у воду? — спитав доктор.

— Треба її обмити. Змити пісок, щоб не затупилася пилка. А я хочу побачити, чия це колода, — відказав Дік.

Колода вже погойдувалась на воді. Едді та Біллі Тейбшоу, спітнілі від роботи на осонні, стояли, зіпершись на держална гаків. Дік укляк на піску, роздивляючись мітку, залишену молотком обдирача кори на