Володимир Броніславович Бєлінський - Країна Моксель, або Московія. Книга 2

вдосконалення", запустивши міф про "три братні народи". Хоча ця, уже нова, "теорія", ніяк не заважала "російському братові" протягом XX століття переполовинити двох інших "молодших братів" — українців і білорусів.

Утім, це тема іншої розмови.

Отже, повернімося до російського археолога О. С. Уварова. Ми пам’ятаємо, що граф мав тюркське коріння. Зрозуміло, що слов’янофільська "теорія" ніяк не могла імпонувати графові. Та й навчаючись у Німеччині й Італії, О. С. Уваров, природно, не міг мати виключно слов’янофільські уявлення про історію своєї країни. Вивчивши праці археолога, можна сміливо стверджувати, що О. С. Уваров дотримувався так званої "змішаної теорії". Це коли і "варяги живі", і "слов’яни цілі". Ось як це подано в археолога:

"З початком літописання починається тісний зв’язок Мері зі слов’янськими племенами, і співучасть її в закликанні Варягів". І ще: "прикордонне змішання різних народностей було першим ступенем до якнайшвидшого й найближчого ослов’янення всього Мерянського народу..." [4, с. 17].

Дотримуючись "змішаної теорії", граф не вважав за потрібне запускати у свої археологічні дослідження "доважок брехні" про "слов’янське минуле Мерянської землі". У цьому не було резону. Бо, як розумів О. С. Уваров, державність як Новгорода, так і мерянської землі насадили "Варяго-Руси". До речі, "теорія про Варяго-Русів" — це виключно катерининська думка, яку вона виклала у своїй праці: "Міркування про проект історії Росії XVIII століття”, написаній власноруч, котра збереглася в чорновому оригіналі".

Міркування датовані 1785 роком. Не будемо цитувати Катерину II, цю родоначальницю великої містифікації російської історії. Подамо лише думку, запозичену графом О. С. Уваровим у Катерини II:

"На початку X століття Новгородці підкорили своєму впливу фінські племена, які мешкали від них на схід, з’єднали в одне спільне громадське життя, залучивши і їх до закликання Варяго-Русів, і, нарешті, всі разом підпали під панування північних (норманських. — В. Б.) прибульців" [4, с. 50].

Тобто О. С. Уваров, дотримуючись подібної точки зору на історію Московії, не мав потреби вносити "доважок брехні" у свої дослідження. Через це його праця має для історії першорядне значення. В його вихідному матеріалі не подається звичайного російського "доважку брехні". Хоча окремі висновки та посилання, зроблені графом, все-таки начинені цим злом.

Розкопавши та дослідивши останки тисяч могил, О. С. Уваров ніде не знайшов ознак слов’ян. І навіть до останків "норманів" можна віднести одиничні поховання.

У мерянських могилах IX—XII століть не було виявлено жодних ознак іншого етносу. Вони всі цілком тотожні. Тому археолог змушений був визнати цю всуціль мерянську ідентичність і поставити перед собою здивоване запитання про "норманів". Послухаймо О. С. Уварова: "Ми бачили, при вивченні обрядів поховання та при описі характерних ознак мерянського одягу, що всі кургани мають той же загальний характер і що всі вони лише в мінімальних деталях відрізняються один від одного. Суцільна одноманітність, що доходить типової незмінюваності у всіх подробицях, не може існувати за такої численної кількості курганів, хоча й одного народу, але поширеного на великому просторі. Скрізь помітні розходження, що пояснюються різним майновим станом похованих, але загальний характер могил і характерний стиль виявлених предметів постійно залишаються ті ж самі; тому постає запитання: де ховали Норманів або інших іноземців, котрі так часто заходили до Мерян?" [4, с. 61].

Тут археолог О. С. Уваров зіткнувся з необхідністю підтвердження "норманської присутності" серед мерянського етносу. І він ретельно намагався розшукати так звані "норманські сліди". Без цих "слідів" його книгу просто не дозволила б друкувати в ті часи цензура.

Зрештою, археолог дає таке пояснення "норманської присутності":

"...Крім звісток письмових (маються на увазі тик звані катерининські "літописні зводи", — В. Б.), ми маємо ще речові докази про незаперечне перебування Норманів у цих місцевостях. Пригадується, що академік Френ першим висловив переконання, що знаходження африко-арабських монет у стародавніх скарбах з арабськими грішми у прибалтійських країнах і всередині Росії (Росії в ХІІ столітті не існувало! — В. Б.) до придніпровських областей і навіть далі від Володимира на схід, мусить бути приписане Варягам, які занесли їх сюди під час своїх набігів або під час переходів на південь до Візантії" [4, с. 61—62].

Натяжки помітні неозброєним оком. Категоричне твердження, що "африко-арабські" монети завезені в мерянську землю самими лише "варягами", — абсурдне. Адже шлях по Волзі для персів і арабів (і не лише для них) був значно простіший і зручніший, ніж шлях варягів: через Середземне море, через десятки дрібних, ворогуючих між собою європейських князівств і держав і, нарешті, тисячі кілометрів по дикій, заболоченій тайзі. Притім відомо з історичних джерел про постійну присутність у Волзькій Булгарії в X—XII століттях купців зі східних країн. І цілком природно, що саме арабські купці платили за хутра арабськими монетами й арабськими товарами. Не варто також забувати про існування могутнього Арабського Халіфату, до складу якого входили не лише весь Середній Схід, а й вся Північна Африка та навіть деякі території Європи. Нагадаю читачам: у 922 році Муктвдир-Халіф на прохання булгарського царя Алмуша прислав експедицію арабів у Булгар для прийняття Ісламу. Саме з тією делегацією прибув знаменитий арабський історик Ібн-Фадлан, на якого часто посилається у своїй книзі граф О. С. Уваров.

Треба також мати на увазі, хоч би як це здавалося дивним великоросам та їхнім холуйським поплічникам з інородців, що праці графа О. С. Уварова висвітили ще одну, дуже істотну правду: мерянська земля та її народ упродовж VIII—XII століть не мали ніякого зв’язку з Великим Київським князівством. Це може видатися парадоксальним, однак це — правда.

Зверніть увагу: розкопавши в споконвічній мерянській землі тисячі могильних курганів, граф О. С. Уваров не виявив жодної київської монети. Хоча ми знаємо, що в Києві ще за часів великого князя Володимира Святого (980— 1015) чеканили срібні монети. Навіть візантійських монет на всій мерянській землі виявлено лише три. Тобто і візантійські монети через Київ не потрапляли в мерянську землю, хоча зв’язки Києва з Візантією в IX—XII століттях були дуже інтенсивні. Подумайте, чи не дивно: є монети баварські й саксонські, є монети богемські і страсбурзькі, є монети німецької імперії, англосаксонські, булгарські, бухарські, самаркандські, вірменські, багдадські. Але немає ні єдиної монети київської!

І це в ті часи, коли, відповідно до великоросійської міфології, мерянська земля була повністю заселена слов'янами, що прийшли з Київського князівства, і складала разом із Києвом єдину державу.

Чи не дивно?

Тут ми зустрічаємося з найбільшою історичною "чорною дірою". Російські так звані "професори історії" завжди мовчанкою обходили подібні парадокси своєї історії.

Раніше московська влада,