Володимир Броніславович Бєлінський - Країна Моксель, або Московія. Книга 2

замість золотих прикрас на ній були зап’ястя, кільця, вінки, намиста тощо, зроблені із хмизу, взуття з осоки, а все інше одіяння в лахміттях" [4, с. 109].

Навіть вірування мерян свідчать про їхню належність до давнього фінського етносу. Саме стародавні фінські перекази та вірування наклали відбиток на мерянські прикраси, їхнє поняття краси, їхній духовний світ.

Однак у читачів не повинна скластися думка, що кожен покійний мерянин був так яскраво й багато прикрашений, як у могилі біля села Осипова Пустинь. Аж ніяк! Прикраси залежали від статків людини: що багатшого була людина за життя — то багатшими були прикраси в її могилі. І навпаки: бідний мерянин таким залишався і в могилі.

Хочу звернути увагу на ще один факт — монета, знайдена при багатому мерянині біля села Осипова Пустинь, указує на мерянську могилу XII століття. Не слід вважати, що монета з’явилася в мерянській землі в рік випуску. Бо чеканилися ці монети Генріхом IV лише після одержання ним титулу імператора в 1084 році. Тобто вона могла з’явитися в мерянській землі й через 20—40 років. Це зайвий раз доводить: і в XII столітті в мерянській землі, або Інакше — в країні Моксель, повсюдно проживав фінський етнос. І Іро що не варто забувати. Хоча граф О. С. Уваров це замовчує.

І друге, не менш важливе; навіть у ХП столітті серед фінського етносу марянської землі всуціль панували фінська язичницька релігія і фінські язичницькі обряди. Про це також не варто забувати.

Чесно викладений матеріал одразу ж відшарував хитромудрі великоросійські вимисли, і назовні виплила московська історична облуда.

Не стану далі описувати, які кільця, перстні, браслети, пояси, ремінні пряжки, ножі носили меряни. Найчастіше то були речі привізні — або з Волзької Булгарії, або зі Скандинавії та країн Балтійського регіону. Поза всяким сумнівом, чимало прикрас виготовляли меряни самі. Більша частина домашнього начиння також виготовлялася мерянами. Серед них: відра дерев’яні різних розмірів; дерев’яні скрині, ящики, різноманітні лавки; великий і малий глиняний посуд; кам’яні бруски, кремнієві кресала тощо. Про це свідчить сам О. С. Уваров:

"Ми вже бачили, що символічні зображення рук, лап і кілець ліпилися з глини, але не обпалювалися, тоді як глиняний ідол був обпалений. Отже, Меряни... вміли обпалювати глину, імовірно, свідомо не обпалювали деяких предметів... Та ж розбіжність в обробці глини існує і щодо посуду, знайденого в могилах: один виготовлено від руки, 48 грубо і геть неправильно, тоді як інший обпалено, навіть прикрашено візерунками" [4, с. 111].

Скоріше за все, у IX—X століттях меряни ще не вміли обпалювати глину. Маленький ідол і якісні посудини були привізними. Позаяк статуетка ідола була знайдена в одному екземплярі, притім — у розритому скарбі, а не в могильних розкопках. Що дуже характерно.

Важливо відзначити повсюдне носіння мерянами ножів різного типу. І це також зрозуміло: навколишні ліси постійно становили небезпеку для людини.

"Розкопка курганів довела, що ножі постійно носили не лише чоловіки і жінки, але навіть і діти... Ножі належать до числа таких знарядь, які слугують не тільки для домашнього вживання..." [4, с. 114].

Меряни вільно користувалися вогнем, висікаючи його із кремнієвого каменю. "Огнива були зі сталевої смужки, більш-менш товстої, із загнутими кінцями... для привішування до пояса".

У мері були розвинені такі види людської діяльності, як полювання й рибальство. Слід гадати, що саме ці два види занять у IX—XIII століттях були головними джерелами існування цього народу.

"Полювання поставляло Мерянам хутра для одягу і для торгівлі та м’ясо для їжі... Для полювання слугували ті ж знаряддя: сокири, списи і стріли, що й для війни.

Розташування мерянських поселень на березі рік і озер з раннього часу мусило звернути увагу місцевих мешканців на рибний промисел. За свідченням арабських письменників, знаємо, що... предметами торгівлі східних народів з Мерею були гарпуни й багри; крім відкриття таких гарпунів і багрів у курганах, також інші предмети довели існування рибного промислу в Мерян.

а) Гарпуни і багри..; б) Гачки..; в) Голки для плетіння сіток" [4, с. 117—118].

Ми вивчили коротко питання про мерянське житло, ознайомилися з одягом і прикрасами мері, поглянули на побут і звичаї давнього народу. Перед нами не стояло завдання вивчити все це досконало. У кого є таке бажання, той може звернутися до воістину великої праці графа О. С. Уварова "Меряни та їхній побут за курганними розкопками".

Закінчуючи розділ, хочу ще раз нагадати слова археолога:

"Подібно до багатьох язичницьких народів, Меряни мали звичай класти в могилу улюблені речі покійника... Чимало таких різнорідних речей розкривають нам тепер у всіх подробицях не лише всі частини вбрання, а й навіть всі речі домашнього побуту Мерян" [4, с. 3].

Завдяки цьому стародавньому звичаю, археологові О. С. Уварову вдалося відновити правду про проживання мері на древній "Залешанській землі" протягом VII—XVI століть. Проживає мерянський народ на своїй споконвічній землі й нині.

Лише зі злої вигадки своїх правителів меряни протягом століть міняли своє древнє ім’я, сіючи смуту серед людей. Однак це завжди був той самий давній народ: меря — моксель — московити — великороси.

З

Не варто гадати, що граф О. С. Уваров ставив перед собою завдання очистити російську історичну науку від згубного "доважку брехні". Звичайно, ні! Граф був відданим сином матері-імперії. Він служив імперії вірою і правдою, тож навіть гадки не мав що-небудь відкидати.

Однак необхідно пам’ятати: ще з петровських часів у Росії існували дві взаємовиключні теорії походження Московської держави. Перша, так звана норманська (варязька) теорія, і друга— слов’янська. Я не буду в нашій книзі глибоко вникати в це питання. Можна написати не один том про те, як безкомпромісно "схрещували шпаги" російські історики. І одні, й другі в значній частині своїх міркувань спиралися на брехню та вигадки. Перші стверджували, що так звану "російську державність" принесли й поширили на Київ і Москву варяги. Вони, мовляв, очолили державу і створили правлячий клас. Оскільки сторонніх норманів було багато, згодом, осівши в Московії, дружинники-нормани створили еліту держави — боярство, яке перетворилося на російське дворянство. Другі, слов’янофіли, подібну теорію начисто відкидали. Вони стверджували, що саме слов’яни, вчинивши "перетік" у Московію "трьома шляхами", повністю витіснили з тих земель фінські племена й створили Московську державу. Ця історична гризня була тривалою і тяглася з XVIII до початку XX століття. Лише "пани-більшовики", прийшовши до влади, поставили в цій суперечці остаточну крапку. Вони підтримали слов’янофільську теорію та почали її "подальше