Симона Вілар - Лазарит

Тепер у новому образі християнського лицаря він почав їздити в далекі мандри, виконуючи різноманітні доручення Ашера бен Соломона.

В оселі покровителя йому випадало бувати лише вряди-годи, але завжди він помічав, як змінюється нестерпне дівчисько, перетворюючись із незграбного підлітка на чарівну юну діву. А три роки тому, коли він повернувся в дім Ашера після одного з найскладніших і небезпечних завдань, зранений і смертельно втомлений, його лікувала пані Хава. Часом біля постелі замість матері чатувала чотирнадцятирічна Руф.

Слухаючи Мартіна, юна єврейка мовчки усміхалася. О, вона пам’ятає кожну мить при його узголів’ї, кожен його погляд! Їй здавалося, що ні цар Давид, ні премудрий Соломон і близько не були такими чудовими, як цей назарянин із синіми, ніби персидська бірюза, очима.

Його вразила розквітла краса дочки Ашера та Хави і її радісна, легка, світла вдача. Після пережитих Мартіном труднощів присутність дівчини була ліками, кращими за всі бальзами й припарки мудрої Хави.

Повернувшись у свій константинопольський дім, він іще близько року приходив до тями, відновлював колишню міць м’язів та швидкість рухів і весь час згадував чарівливу усмішку цієї юнки, коли вона схилялась над ним, щоб торкнутися вустами до його гарячого чола. У чотирнадцять років Руф уже не була дитям, вона збурювала його кров і примушувала солодко тріпотіти серце. Проте ці почуття потьмарилися, коли Йосип написав другові, що батько має намір віддати молодшу дочку за багатого торговця із Фессалонік.

Щойно Мартін про це нагадав, як Руф стрепенулася:

– Але ж я навідріз відмовилася стати дружиною того Гамліеля із Фессалонік! Я плакала, рвала на собі волосся й благала батька скасувати весілля. Гамліель далеко не молодий і страшенно огидний! Вічно потіє і від нього смердить верблюдом. Я навіть колючки від кактуса ковтала, щоб захворіти й не дістатися йому! Адже в мене є ти, мій лицарю!

Мартін усміхнувся, подих йому перехопило. Він згадав, як через рік знову приїхав у Нікею і Руф, котра дивовижно погарнішала, короткою запискою покликала його на побачення. Це було наче здійснення найпотаємнішого бажання!..

– Завтра я проситиму твоєї руки, – промовив Мартін між двома поцілунками. – Я зробив твоєму батькові стільки послуг, що він не наважиться мені відмовити. Я досить багатий, щоб його пестунці-донечці не довелося змінювати своїх звичок. А ще я збираюсь йому сказати, як сильно й віддано кохаю тебе!

Вуста Руф відгукувалися на поклик його вуст, з її грудей, немов голубине вуркотіння, виривався легкий стогін, і Мартін остаточно втратив голову від пристрасті.

Раптом від будинку пролунав схвильований голос Хави. Вона гукала дочку. Руф негайно вирвалась із його рук, поправила одяг і сховала скуйовджене волосся під покривало.

– Матінка знає, що я тут, – засапано мовила дівчина. – Вона дозволила мені з тобою побачитися… але ненадовго.

Мартін знітився. Хава відпустила до нього дочку, впевнена, що з ним вона буде в безпеці, а він мало не забув про все на світі!

– Іди, моя перлинко. Іди, але пам’ятай: невдовзі ми матимемо більш ніж досить часу на зустрічі. До кінця наших днів.

У темряві зашурхотіли кроки: Йосип ішов по сестру. Та вона досі тулилася до свого лицаря, шепочучи на прощання:

– «Утікай, мій коханий, і станься подібний до сарни собі, чи до молодого оленя в бальзамових горах!..»

Але не йому, а їй довелося бігти на материн поклик. Йосип опустився на лаву біля Мартіна.

– Моя сестра тужила за тобою. І я натякнув батькові, що причина її туги – ти.

– А він що? – спитав закоханий лицар.

– Як завжди, лише віджартовується. Ти ж його знаєш! Ніхто не відає, що в нього насправді на думці.

Розділ 3

Тієї ночі Мартін довго не міг заснути: крізь решітку світив місяць, десь гавкали приблудні пси, подуха тиснула груди.

Але не через це він метався в постелі: після побачення з коханою його душа була переповнена, плоть палала, серце голосно калатало. Лицар мріяв про Руф, про ті часи, коли вони будуть разом і він нарешті позбудеться самотності. Він матиме близьку душу, стане членом великої дружної сім’ї, і ніхто не сприйматиме його за чужинця. Мати й брат дівчини не проти їхнього шлюбу, отже, можна переконати й решту, передусім, самого Ашера бен Соломона. Це нелегко, Мартінів покровитель дуже непроста людина, але прості люди й не досягають такого високого становища, яке посідає цей багатий, впливовий і шанований юдей. Водночас для Ашера немає нічого важливішого за сім’ю, і, якщо родичі стануть на бік Мартіна й Руфі, він не перешкоджатиме їхньому щастю. Так, він суворий, часом невблаганний, його доручення часто потребують нелюдських зусиль. І все ж, даян нікейської юдейської общини інакше ставиться до сироти, який виріс у його домі, ніж до решти помічників, і подеколи виявляє до нього справжню дружню прихильність.

Тільки на світанку Мартіну вдалося заснути. Його ніхто не турбував, і спав він довго, глибоко та безжурно. Насамперед тому, що ніде він не почувався так захищено, як тут, у цьому знайомому до дрібничок домі. Так було відтоді, коли він уперше потрапив сюди як підкидьок і незабаром повірив, що нарешті знайшов рідних людей, небайдужих до його долі. І хоч які випробування готувало йому мандрівне життя воїна, він завжди повертався сюди, як у спокійну гавань.

Лицар прокинувся, коли сонце було вже високо. Слуга повідомив, що Сабір з Ейріком уже тут. Ейрік хропить у відведеній для нього кімнаті, виснажений бурхливою ніччю, а Сабір розташувався в дальньому кінці галереї, що оточує будинок, і здійснює полуденний намаз, звернувши обличчя до Мекки.

Умившись і поснідавши, Мартін убрався в довгий вільний одяг та вирушив у покої Ашера бен Соломона: запрошено було тільки його, отже, покровитель збирається доручити йому дещо незвичне.

Коли він минав галереї та переходи просторого даянового будинку, його вкотре вразила сувора розкіш. Стіни в позолоченому декорі, на панелях – вигадлива в’язь висловів древніх мудреців, за фіранками, у нішах, – низькі дивани, закидані шовковими подушками, ноги потопають у коштовних килимах із Шираза. Прислуги не було видно, із саду долинало дзюрчання водограю та шелест листя, від чого тиша здавалася ще глибшою. І це в галасливій, спилюженій Нікеї!

Таки цей народ умів оточувати себе вигодами та комфортом, що були недоступні іншим племенам. Але інакше й бути не могло: дім єврея – його фортеця, житниця, джерело радості та щастя. Тут забуваються всі страждання й приниження, що випали на долю гнаного та зневаженого народу.

При вході до покою Ашера бен Соломона Мартін підняв важку, розшиту сріблом завісу й